Субурбіка́рні дієце́зії (від ) — дієцезії приміських районів Риму, відомі з давніх часів, чиї титулярні єпископи — постійні члени найвищого кардинальського сану — кардинали-єпископи. Папа Франциск кооптував п'ятьох єпископів Латинської церкви в лави кардиналів-єпископів.
Нагородження титулярним титулом субурбікарної дієцезії вважається радше почестю і знаком престижу; виконання якихось функцій не передбачається.
Список дієцезій
Субурбікарних дієцезій усього сім: Альбано (), Веллетрі-Сеньї (), Остія (), Палестрина (), Порто-Санта Руфіна (), Сабіна-Поджо Міртето (), Фраскаті ().
Попри те, що субурбікарних дієцезій сім, кардиналів-єпископів тільки шість. Найпочесніша з субурбікарних кафедр — Остійська. Протягом уже кількох століть її завжди займає найстаріший з кардиналів-єпископів, який є деканом Священної колегії кардиналів.
Дієцезійна адміністрація Зростаюча залученість єпископів субурбікарних дієцезій у діяльності Папської курії спричинилося до відірваності від справ їхніх дієцезій, тому багато з них, зокрема кардинали-єпископи Сабіни й Веллетрі, протягом століть мали єпископів-помічників. Апостольська конституція 1910 року Папи Пія X зробила цю практику обов'язковою для всіх субурбікарних дієцезій.Католицька енциклопедія, "Suburbicarian Dioceses", 1913.
1962 року Папа Іван XXIII декретом зробив кардиналів-єпископів титулярними єпископами й підготував ґрунт для призначення окремих єпископів-резидентів для Веллетрі-Сеньї, Порто-Санта-Руфіни, Фраскаті, Палестрини, Альбано й Сабіни. Для дієцезії Остії — титулярної дієцезії декана Колегії кардиналів — єпископ-резидент не був призначений; вона довірена апостольська адміністраторові, який завжди є кардиналом-вікарієм Рима. Хоча дієцезійні єпископи-резиденти виконують усі єпископські адміністративні функції, кардинали-єпископи все одно формально володіють своїми титулярними дієцезіями.
Див. також Титулярна церква
Примітки