Аргументація в загальному значенні — це процес обґрунтування людиною певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою переконання в його істинності, доцільності. Обґрунтування може здійснюватися різними способами: положення можуть бути обґрунтовані завдяки безпосередньому зверненню до дійсності (експеримент, спостереження тощо). Саме такий спосіб часто використовується в природничих науках; обґрунтування може бути здійснене за допомогою вже відомих положень (аргументів), завдяки побудові певних міркувань (доказів). У цьому разі людина також певним чином звертається до дійсності, але вже не безпосередньо, а опосередковано. Такий спосіб характерний переважно гуманітарним наукам. У курсі логіки вивчається саме аргументація другого типу. Це означає, що предметом подальшого розгляду буде процес обґрунтування, доведення істинності певного положення (твердження, гіпотези, концепції) на основі використання інших положень.
Ключові поняття У структурі аргументації виокремлюють: тезу — це положення, яке необхідно обґрунтувати. аргумент — це твердження, за допомогою яких обґрунтовується теза. антитезу — твердження, прямо протилежне тезі. контраргумент — аргумент, що доводить антитезу або аргумент, який спростовує інший аргумент.
Доказова аргументація У сучасному виданні з риторики «Майстер публічних виступів» Микола Овчаров розрізняє логічну та доказову аргументацію. Доказова має три форми: Наукова — наукові експерименти, дослідження, статистика.
Практична — практичні приклади на своєму або чужому досвіді.
Візуальна — практичні приклади відомої людини або групи людей (подія).
Примітки
Література Аргументація // Обґрунтування // ФЕС, с.438 Юридична аргументація // Логічна та доказова аргументація // Майстер публічних виступів: Монохромне видання./ М.Овчаров — 2023. — с.165—187 — ISBN 978-966-136-919-0
Посилання
М. С. Бургін. Аргументації теорія //