Сірчанокислотна промисловість виробляє продукцію, яка має широке застосування та низьку матеріаломісткість виробництва. Сірчана кислота використовується у тестильній, харчовій, нафтопереробній, целюлозно-паперовій промисловості у виробництві акумуляторів тощо. Сірчанокислóтна промислóвість — одна з основних галузей хімічної промисловості, яка виробляє сірчану кислоту, H2SO4.
Майже вся сірчанокислотна промисловість зараз використовує так званий контактний процес. Значення сірчаної кислоти дуже велике: вона застосовується у виробництві мінеральних добрив (в УРСР 2/3 всієї продукції сірчаної кислоти), соляної і азотової кислоти, барвників, штучного волокна, вибухових речовин, очищення нафтопродуктів; у метал., харч., целюлозно-паперовій, текстильній, шкіряній промисловості тощо. Основна сировина для сірчанокислотної промисловості — сірчані колчедани, самородна сірка, сірчані сполуки, що містяться у промислових та попутних газах. Тому що транспортування кислоти на велику віддаль нерентабельне, її виробництво розміщено у районах її споживання (особливо в місцях виробництва мінеральних добрив) і видобутку сірки.
+ Зростання виробництва сірчаної кислоти в моногідраті (тис. т; у дужках у % до СРСР) Рік СРСР УРСР 1928 211 72 (34) 1932 552 186 (34) 1940 1 587 407 (26) 1945 781 72 (9) 1950 2125 395 (19) 1960 5398 1311 (24) 1970 12059 2223 (18) 1974 16700 3974 (24)
До революції сірчанокислотна промисловість була в Україні слабо розвинена; працювали лише З заводів: Костянтинівський (з 1897) і менші: Одеський і Вінницький. У 1913 Україна виробляла 45 000 т сірчаної кислоти (вся Російська Імперія — 145 000 т) переважно на імпортному колчедані. Під час перших п'ятирічок ґрунтовно реконструйовано діючі вже заводи і створено нові.
До 1920-х років основною сировиною для сірчаної промисловості в УРСР був уральський колчедан, пізніше також сірчані гази кольорової металургії та коксової промисловості; нині головні — природна сірка і уральський сірчаний колчедан. Виробництво сірчанокислотної промисловості. донині зосереджується головним чином у місцях її споживання, тобто на підприємствах для виробництва мінеральних добрив (1970 — 70 % продукції). Тепер найбільші підприємства, що виробляють кислоту, — це хімічні комбінати: Сумський (з 1954), Вінницький (з 1912) Горлівський (з 1933) Костянтинівський хімічний завод Одеський суперфосфатний завод Кримський завод двоокису титану; ін. — в дніпродзержинському та на коксохім. зав. Донбасу і Придніпров'я. У перспективі постануть нові осередки промисловості у Передкарпатському сірконосному басейні — в Роздольському та Яворівському гірничо-промислових комбінатах, а також на Рівненському заводі азотних добрив.
Джерела