Андрі́й Рома́нович Чикати́ло (; 16 жовтня 1936, Яблучне, Харківська область, Українська РСР — 14 лютого 1994, Новочеркаськ, Ростовська область, Росія) — один із найвідоміших і найжорстокіших радянських серійних вбивць, ґвалтівник, педофіл, канібал, який з 1978 до 1990 року скоїв 53 доведених убивства (зізнався в 55 убивствах: за оперативними даними, здійснив понад 65 убивств): 21 хлопчика у віці від 7 до 16 років, 14 дівчат у віці від 9 до 17 років і 17 старших дівчат і жінок в РРФСР, Українській РСР та Узбецькій РСР. До серії вбивств працював вчителем, намагаючись розбещувати неповнолітніх учнів. У більшості скоєних злочинів він заманював жертв у безлюдні місця, наносив тілесні ушкодження та вбивав. Деякі тіла своїх жертв він ґвалтував, розчленовував та з'їдав . До його арешту були розстріляні двоє людей, які не були винними в цих злочинах. Був упійманий в ході масштабної спецоперації «Лісосмуга», визнаний осудним, засуджений до смертної кари і розстріляний 14 лютого 1994 року.
Біографія до злочинів Народився 16 жовтня 1936 року в селі Яблучне Великописарівського району Харківської області УРСР (сьогодні село належить до Сумської області України). На момент його народження Україна постраждала від масового штучного голоду 1932—1933, влаштованого Йосипом Сталіним. Родині Чикатило доводилось харчуватися травою, аби не вмерти з голоду. Походження його прізвища невідоме, хоча сам Чикатило намагався його з'ясувати. За словами Чикатило, його дід був середняком, під час колективізації був розкуркулений, а батько, Роман Чикатило, під час Другої світової війни був командиром партизанського загону, потрапив до німецького полону, був звільнений американцями і після повернення до СРСР репресований, працював в лісах Комі АРСР.
Є відомості, що Чикатило народився з ознаками гідроцефалії. До 12 років він страждав нічним нетриманням сечі, за що мати його постійно билаMost Notorious — The Devil's Trail By Katherine Ramsland .
У 1943 році у Чикатила народилася сестра. Його батько, який перебував у той час на фронті, навряд чи міг бути батьком дівчинки. Тому не виключено, що у віці 6–7 років він міг стати свідком зґвалтування німецьким солдатом своєї матері, з якою мешкав в одній кімнаті на території окупованої тоді німцями України. В одному з боїв Романа Чикатила взяли в полон, тож радянська влада зарахувала його до «зрадників батьківщини».
У 1944 році Чикатило пішов у перший клас. Коли в 1946 році розпочався голод, він не виходив з будинку, побоюючись, що його можуть зловити і з'їсти: мати розповідала йому, що під час голоду 1932 року його старшого брата Степана нібито викрали і з'їли. Також існує версія, що брата з'їли самі батьки. Водночас висловлюються сумніви щодо достовірності історії зі старшим братом: згодом ніяких документів про народження і смерть Степана знайдено не булоKatherine Ramsland. «Andrei Chikatilo. The Roots Of Perversity» «…[Stepan] might simply have died and been consumed, if he even existed (which could not be corroborated in any records), but Chikatilo's mother would warn him to stay in the yard or he might get eaten as well» , а російські журналісти Михайло Гуревич (Кривич) і Ольгерт Либкін (Ольгин) припускають, що батьки навмисно вигадали історію про з'їденого брата, щоб діти під час їхньої відсутності не виходили з дому.
Російський журналіст і письменник Олександр Масалов ділиться міфом про Чикатила, згідно з яким під час Другої світової війни загарбники повели на розстріл деяких жителів села Яблучне, слідом за якими з цікавості побігли і місцеві хлопці, серед яких був 6-річний Андрій Чикатило. Німці, розстрілявши дорослих, почали стріляти в дітей. Рятуючись втечею, Чикатило впав і розбив голову, після чого його непритомного знайшли німці, і, вирішивши, що хлопчик мертвий, кинули його у яму з розстріляними чоловіками. Коли Чикатило отямився, він побоявся вилазити з ями, тож провів усю ніч серед трупів, повернувшись додому лише на світанку. Масалов пише, що цей епізод сильно зашкодив психіці майбутнього маніяка.
У школі Чикатило був розсіяною і боязкою дитиною: забував вдома зошити і чорнило, однак соромився попросити їх у школі. Мав короткозорість, але не носив окуляри через прізвисько «Очкарик» (від рос. «очки» — окуляри). Школярі дражнили і били Чикатила. Сам він у шкільні роки цікавився політикою. У 1954 році закінчив школу на «відмінно» з усіх предметів, крім німецької мови.
У 1954 році спробував вступити на юридичний факультет МДУ, але не пройшов за конкурсомAeterna Nox #1 «Після закінчення школи [Чикатило] вступав на юридичний факультет МДУ, але не пройшов за конкурсом» . Однак він вирішив, що його не взяли до університету через батька — «зрадника батьківщини». Тоді ж він вступив до Охтирського технічного училища зв'язку, яке закінчив у 1955 році. Після закінчення училища працював на будівництві ліній електропередач під Нижнім Тагілом. Захотівши стати інженером залізничного транспорту, вступив на заочне відділення Московського електромеханічного інституту інженерів залізничного транспорту, але був призваний до армії, тож встиг повчитися лише два курси. Після завершення служби повертатися до навчання не став.
З 1957 до 1960 року служив в армії, армійську службу проходив спочатку у Прикордонних військах КДБ СРСР, потім — зв'язківцем у радянських військах в Берліні . Існує версія, що в армії він був зґвалтований товаришами по службі.
Після армії переїхав до населеного пункту Родіоново-Несвітайська, неподалік від Ростова-на-Дону, де влаштувався працювати інженером телефонної станції. Тоді ж вступив до КПРС. Одночасно з роботою на телефонній станції був позаштатним кореспондентом районної газети «Знамя», для якої писав статті і нотатки про новий навчальний рік у школі, переписи населення, спортивних досягненнях і трудових подвигах радіоновців. Пізніше писав статті і нотатки з питань моралі і патріотичного виховання молоді в газеті «Знамя шахтёра».
У 1962 році, у віці 26 років сестра Чикатила, Тетяна, познайомила його зі своєю подругою Фаїною (Євдокією) Одначевою, яка у 1964 році стала його дружиною. Відразу після весілля Чикатило вступив на заочне відділення філологічного факультету Ростовського університету, і у 1970 році закінчив його за спеціальністю «російська мова та література»Кривич М., Ольгин О. Товарищ убийца. Ростовское дело: Андрей Чикатило и его жертвы. — М.: Текст, 1992. — 352 с. — ISBN 5-87106-071-4.. Вважають, що Чикатило любив Пушкіна.
У 1965 році у Чикатила народилася донька Людмила, а 15 серпня 1969 року — син Юрій, який пізніше став злочинцемХроники серийных маньяков — Сын Чикатило Сын Чикатило арестован за попытку убийства . У квітні 1965 року Чикатило влаштувався на посаду голови районного комітету фізкультури і спорту. 1970 року, будучи вже у 33-річному віці, він заочно закінчив Ростовський державний університет, де здобув вищу філологічну освіту за спеціальністю «Російська мова і література», і став працювати вчителем російської мови та літератури (а потім вихователем) в школі-інтернаті № 32 міста Новошахтинська. Крім того, деякий час він виконував обов'язки директора школи. Працюючи в школі, він став домагатися своїх учениць: підсідав до них, кажучи, що збирається пояснити труднощі у навчанні, і торкався, а також заходив до них у спальню. За сексуальні домагання до учениць Любові Костіної і Тетяни Гульцевої Чикатила було звільнено; він написав заяву з формулюванням «за власним бажанням».
У 1974 році Чикатило став працювати майстром виробничого навчання в Новошахтинському ПТУ № 39, звідки згодом його було звільнено через скорочення штатів.
У 1978 році переїхав з родиною до міста Шахти, де з вересня почав працювати вихователем в ПТУ № 33, а його дружина коменданткою гуртожитку цього ж навчального закладу. Ночами Чикатило приходив до гуртожитку, де намагався домагатися вихованців. Про його домагання до 15-річного Володимира Щербакова стало відомо іншим учням, після чого вони висміяли Чикатило. У той самий час він таємно від родини купив за 1500 рублів будинок («мазанку») за адресою Межевий провулок, 26, і використовував його для зустрічей з повіями.
Психіатр і психоаналітик Дмитро Вельтищев відмічав, що під час педагогічної діяльності у Чикатила розвинулися психічні розлади:
Убивство Олени Закотнової Згідно з версією слідства і початковим вироком, 22 грудня 1978 року Чикатило здійснив своє перше вбивство.
22 грудня батьки 9-річної дівчинки, учениці другого класу школи № 11 Олени Закотнової, звернулися до міліції з заявою про її зникнення. 24 грудня Шахти, та й усю Ростовську область зворушила страшна знахідка: поряд з мостом через річку Грушівку виявили труп Олени. Як показала експертиза, невідомий вчинив з дівчинкою анальний і вагінальний статеві акти, розірвавши їй вагіну і пряму кишку, а також завдав три скрізних ножових поранення в живіт. Смерть дівчинки, однак, настала від механічної асфіксії — її задушили. Експерт припустив, що Олену було вбито ще в день її зникнення, не раніше 18.00.
Вбивство дитини, та ще й з особливою жорстокістю, пов'язане з сексуальним насильством, вимагало негайного розкриття. На справу кинули одного з найдосвідченіших місцевих детективів — старшого слідчого радника юстиції Іжогіна. Варто відзначити, що район, де сталося вбивство, досить неблагонадійний — приватний сектор, де проживали роми, робітники місцевих підприємств, схильні до випивки, досить велика кількість люмпенів. Велася ретельна перевірка місцевих жителів, в ході якої, за свідченнями свідка, яка бачила Чикатила на вулиці з Закотновою в день її вбивства, був створений фоторобот, в якому директор ПТУ № 33 впевнено впізнав свого підлеглого, а сусіди повідомили, що ввечері 22 грудня в «мазанці» Андрія горіло світло. Так Чикатило став одним з підозрюваних.
Через декілька годин після виявлення трупа було затримано першого підозрюваного у вбивстві — Олександра Кравченка, який раніше відсидів 10 років за зґвалтування і вбивство 10-річної дівчинки. У зв'язку із затриманням Кравченка, версія причетності Чикатила до злочину перестала перевірятися.
Дружина Кравченка була допитана і дала чоловікові алібі на 22 грудня, тож вже 27 грудня його відпустили. Однак 23 січня 1979 року Кравченко скоїв крадіжку у свого сусіда. Наступного ранку міліція затримала його і знайшла вкрадене на горищі його будинку. В камеру Кравченка підсадили вбивцю і наркомана, який бив його, змушуючи зізнатися у вбивстві Закотнової. Дружині Кравченка повідомили, що її чоловік вже сидів у в'язниці за вбивство, і звинуватили її в співучасті у вбивстві Закотнової. Перелякана жінка підписала заяву, що алібі, забезпечене нею для чоловіка — хибнеИсса Костоев. «Россия: Преступный мир» .
16 лютого 1979 року Кравченко зізнався у вбивстві Закотнової. Спочатку його засудили до 15 років в'язниці, але родичі вбитої дівчинки вимагали перегляду справи і смертної кари. У результаті справу Кравченка три рази відправляли на дослідування, і, врешті, винесли смертний вирок. 5 липня 1983 року 29-річний Олександр Кравченко був розстріляний за вбивство, яке вчинив Чикатило. У 1990 році розстрільний вирок відносно Кравченка було скасовано.
Втім, у слідства був ще один підозрюваний. 8 січня 1979 року в Новочеркаську повісився Анатолій Григор'єв, 50 років від народження, уродженець міста Шахти. 31 грудня, напередодні Нового року, в трамвайному парку, працівником якого він був, Григор'єв, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп'яніння, хвалився колегам, що він, мовляв, зарізав і задушив дівчинку, про яку «писали в газетах». Роботяги знали, що «у Тольки по п'яні фантазія прокидається», і тому ніхто йому не повірив. Однак Григор'єв, вочевидь, чекав, що ці нетверезі одкровення ще відгукнуться. Приїхавши до дочки в Новочеркаськ, він дуже переживав, багато пив, плакав, говорив, що нікого не вбивав, а звів на себе наклеп. Дочекавшись, коли дочка піде на роботу, Григор'єв повісився в туалеті. Слідство встановило, що Анатолій дізнався про вбивство з газет та скоїв самообмови, намагаючись таким дивним чином підняти свій авторитет серед колег.