Хреща́тик — головна вулиця Києва, розташована в Печерському та Шевченківському районах, місцевість Бессарабка. Довжина — 1,3 км, напрямок — з північного сходу на південний захід. Починається від Європейської площі, проходить через Майдан Незалежності і закінчується Бессарабською площею. На Хрещатику розміщені: Київська міська рада і Київська міська державна адміністрація, головний поштамт, Міністерство аграрної політики, Державний комітет телебачення і радіомовлення, Центральний універмаг, Бессарабський ринок.
До вулиці Хрещатик прилучаються алея Героїв Небесної Сотні, вулиці Архітектора Городецького, Прорізна та Богдана Хмельницького.
Історія місцевості
Київська Русь За князя Володимира Київ являв собою три окремі, віддалені одне від одного, поселення (міста): Старе (Верхнє), де містилися князівські палаци, Десятинна церква, а пізніше й Софійський собор і Михайлівський Золотоверхий собор; Ремісничо-торговельний Поділ. Князівське селище Берестове, яке пізніше увійшло як складова частина до Печерська з Києво-Печерською лаврою.
Верхнє Місто сполучалося з Подолом через літописний Боричів узвіз (частина його ототожнюється із сучасним Боричевим Током), а з Печерськом через Іванівський шлях, який починався від Лядської брами, зведеної на нинішньому Майдані Незалежності, і пролягав трасою сучасної Інститутської вулиці.
У районі Майдану Незалежності було озеро, з нього брало початок джерело, яке протікало по майбутній центральній вулиці Києва.
Якась місцевість, можливо, ділянка сучасного Хрещатика від майдану Незалежності до Європейської площі, мала назву «Перевісище». Перебуваючи поза межами Києва, вона була незаселеною і вкритою густим лісом, у якому місцеві князі, а пізніше й інші кияни влаштовували собі розваги. Найчастіше це було полювання на дрібних звірів і птахів за допомогою перевісів, своєрідних тенет. Ось як їх описує інспектор інституту шляхетних дівчат Захарченко у своїй книзі «Киев теперь и прежде» (1888):
XVI—XVIII століття
У письмових джерелах XVI–XVII століть ця ж ділянка згадується як «Євсейкова долина», а в документах XVIII століття вона ж (а можливо, суміжна з нею ділянка, що тягнулася у напрямку до Бессарабки) вказана під назвою «Піски».
Багато суперечок викликає ще одна назва місцевості, «Хрещата долина», від якої, на думку деяких дослідників, утворилася скорочена назва «Хрещатик». Є свідчення, що на пагорбах уздовж цієї долини, починаючи від XVII століття, містилися окремі козацькі хутори, мешканці яких займалися з дозволу влади виробництвом горілчаних напоїв, а згодом тут оселилися перші жителі Липок. Медик і мандрівник Йоганн Лерхе, який перебував у Києві під час епідемії чуми 1770 року, згадував:
Відомий український мистецтвознавець Шероцький у своєму путівнику по Києву, надрукованому в 1917 році, стверджує:
Схожу версію висловлює також мистецтвознавець Ернст на сторінках редагованого ним путівника по Києву, що побачив світ у 1930 році:
Сучасна дослідниця історії Києва Пономаренко підходить до цього суперечливого питання зовсім з іншого боку. Вона вважає, що назву «Хрещатик» наприкінці XVIII століття мала сучасна вулиця Набережно-Хрещатицька, якою за часів князя Володимира простували кияни до Дніпра, аби добровільно, чи під примусом, прийняти в ньому святе хрещення. Вулиця починалася тоді від Хрещатицької брами, збудованої на місці нинішньої Поштової площі. Від цієї брами і до нинішньої Європейської площі пролягав Хрещатицький шлях.
Києвознавець Леліков вважає, що назвою «Хрещатик» позначалися також урочище і джерело в ньому, де володар Русі охрестив, як про це повідомляє літопис, усіх своїх синів і на місці якого з 1802 року височить пам'ятник Хрещенню Русі або, за іншим тлумаченням, Нижній пам'ятник князю Володимиру (на відміну від Верхнього пам'ятника князю на Володимирській гірці). Описуючи у книзі «Славны бубны за горами» свою подорож до Києва, князь Долгорукий свідчить:
Хрещатиком називає цю місцину і Микола Сементовський у своїй книзі «Киев и его достопримечательности», виданій 1852 року. Отож, коли в 1830-х роках почалася інтенсивна забудова Хрещатої долини, її початок з боку Дніпра вже мав назву «Хрещатик», а місцевість «Козине болото» іменувалася Хрещатицькою площею.
Народження вулиці
Відлік історії Хрещатика як міської вулиці чимало дослідників починає від 1797 року, коли до Києва з міста Дубна перевели контрактовий ярмарок. Микола Закревський стверджує:
Контрактові ярмарки обіцяли принести з собою значне поповнення міської скарбниці і тим самим сприяти подальшому розвиткові Києва. Тодішній міський архітектор А. І. Меленський правильно визначив перспективність цієї події саме для Хрещатої долини як артерії, що поєднуватиме між собою всі три частини міста та пов'язуватиме їх з дорогою на місто Васильків. Адже шлях до нього здавна пролягав уздовж струмка, що витікав з невеличкого озера, яке тоді прикрашало місцевість у північній частині нинішнього майдану Незалежності. Струмок прямував до району, де нині розташована Бессарабка, а вже далі впадав у річку Либідь. Після татаро-монгольської навали озеро перетворилося на багнисту місцину, яку нарекли «Козине болото» і якій тривалий час не могла дати лад міська влада.
Коли почалася забудова навколишньої місцевості, влада спочатку не заперечувала проти існування місцевого невеликого базару, де відбувалися циркові вистави і народні гуляння. Проте 1874 року його все ж перенесли на Бессарабську площу, аби на цьому місці влаштувати сквер. Згодом у долині під забудову виділили 118 ділянок землі, які в першу чергу надавали представникам панівного класу, а вже потім купцям, міщанам і дрібним чиновникам.
1797 року в Хрещатій долині постає перший будинок, виконаний у класичному стилі, двоповерховий мурований палац Онуфрія Головинського.
XIX — початок XX століття
Відомі будівлі
Міська дума
У 1876 році за проєктом архітектора О. Я. Шіле на престижній Хрещатицькій площі було відкрито нову будівлю міської думи. Раніше міська дума знаходилася на Контрактовій площі.
Ще в 1873 році було виділено позику в розмірі 180 тисяч рублів для спорудження власного приміщення.
22 липня 1874 року, в день імператорських іменин, відбулися урочистості з приводу закладання міського будинку. Після закінчення офіційної частини міський голова П. П. Демидов запросив усіх присутніх на святковий сніданок.
28 січня 1878 року міська дума вперше провела своє засідання у новому будинку.
Ця двоповерхова будівля нагадувала своєю формою розігнуту підкову, звернену своїм випуклим боком до Хрещатика. На першому поверсі розмістилися крамниці, які щорічно збагачували міську скарбницю на 30 тисяч рублів; у бельетажі — кімнати для міської управи та зала засідань. Невеличкий третій поверх являв собою чотирикутну вежу з годинником, увінчану шпилем, на якому було встановлено фігуру небесного покровителя Києва архістратига Михаїла роботи місцевого скульптора Єви Куликовської. Наприкінці XIX ст. третій поверх добудували по всьому периметру.
Упродовж 1876–1880-х років у будинку міської думи містилася знаменита художня школа українського митця Миколи Івановича Мурашка, який влаштував тут 1878 року виставку старожитностей Південно-Західного краю і 48 портретів історичних діячів. З 1881 року в ньому почав діяти перший у Європі і тривалий час єдиний у Росії пункт нічних лікарських чергувань.
За радянських часів тут розмістився окрвиконком, а архістратига Михаїла замінила велика червона зірка. Ще до революції була поширена думка про помилковий вибір місця для будинку міської думи, що, зрештою, призвело до втрати відкритого простору Хрещатицької площі, названої після цього Думською. Це врахували автори проєкту повоєнної відбудови Хрещатика, які вирішили не відновлювати напівзруйновану споруду, а натомість збудувати нове приміщення для Київської міської ради посередині кварталу, обмеженого вулицями Прорізною та Богдана Хмельницького.
Біржа
7 січня 1886 року відбулося відкриття Київської біржі. Споруда знаходилася на розі Інститутської вулиці. Саму біржу було засновано 7 січня 1873 року за ініціативою керуючого Київською конторою Державного банку Миколи Бунге та голови київського біржового комітету М. Г. Хрякова.
Готель «Національ» Детальніші відомості в статті: Національ (готель)
1876 року на розі непарного боку Хрещатика та Бессарабської площі постав триповерховий будинок Марра (архітектор Володимир Ніколаєв). На першому поверсі знаходилося 12 магазинів, а решту два займав готель «Grand-Hotel-National», який утримував Шульц. Раніше на цьому місці стояв двоповерховий будинок з шинком та готельними номерами, належав він архітектору Вікентію Беретті. 1883 року в новому будинку відкрили 13-ту аптеку в Києві, адже ті дві, які вже діяли на Хрещатику, були сильно перевантажені.
Купецьке зібрання
1882 року відбулися грандіозні урочистості з нагоди відкриття приміщення для потреб київських купців. На той час купці відігравали велику роль у житті міста, саме тому цар Микола I в 1830-х роках за допомогою пільг сприяв переселенню купців з Росії до Києва. Згодом тут було створено російський купецький клуб, або купецьке зібрання, статут якого затвердив у 1869 році міністр внутрішніх справ. Сьогодні в цьому приміщенні знаходиться Національна філармонія України.
Будинок Ейсманів
Одним із найстаріших на Хрещатику був будинок родини Ейсманів, за адресою Хрещатик, 20. Він належав сім'ї з 1 половини 19 ст. Найвідомішим представником родини став Ейсман Густав, який у 1872—73 рр. обіймав посаду міського голови. Пізніше у будівлі містився Київський комерційний банк. Звів будинок батько Густава, аптекар Іван Ейсман. Зразу ж після завершення будівництва до будинку переїхали всі магазини, що до того торгували на Микільській вулиці поблизу Микільського монастиря та Військово-Микільського собору. Саме переселення торгівлі з Печерська на Хрещатик дало поштовх для підвищення ролі Хрещатика в економічному житті міста. Згодом на Хрещатику почали будувати й інші кам'яні будинки з магазинами на перших поверхахДруг, Ольга Миколаївна. Вулицями старого Києва / О. М. Друг; дизайн і худож. оформ. С. Іванов, І. Шутурма. — Львів: Світ, 2013. — 496, [XVI] с.. Зараз на цьому місці — Головпоштамт.
Бруківка Міська влада мала багато проблем з утриманням проїзної частини Хрещатика в належному стані. Випробовувалися найрізноманітніші методи, які існували в той час.
З 1827 року Хрещатик вимощували виключно звичайною бруківкою. Перша спроба використання удвічі дорожчих гранітних плит датується 1874 роком, коли невелику частину вулиці за великі гроші було вимощено ними за кошти підрядчика Себера. Оскільки ця бруківка трималася в нормальному стані понад 10 років, вона довела своє право на застосування. Окрім того, поблизу Фастова та Кременчука було знайдено великі поклади цього каменю, що здешевлювало роботи.
В 1889 році у зв'язку з прокладанням великої водозливної труби під Хрещатиком потрібно було перемощувати велику частину вулиці. Міський голова запропонував використовувати для торцевої бруківки вікові дуби або соснові пеньки з Пущі-Водиці. Така бруківка використовувалася в Парижі, Берліні та Петербурзі, проте це визнали передчасною для Києва розкішшю і вирішили обійтися звичайним гранітним камінням. Але використане для бруківки каміння було привезено не з фастівського родовища, а з якогось іншого, воно було крихке, і вже в 1890 році бруківку було замінено на нову.
В 1896 році відбулася чергова зміна бруківки на Хрещатику. Перемощували вулицю теж гранітними кубиками, але їх не поклали на бетонну основу, через що в 1902 році вона мала жалюгідний вигляд. У 1905 році відбулося перемощення звичайними гранітними кубиками, оскільки експерименти з асфальтом та залізобетонною бруківкою не мали успіху (бруківка швидко зношувалася).
Останнє перемощування здійснили в 1911 році, тоді гранітні кубики клали не на бетонну основу, а на шар піску, при чому прогалини між кубиками заливали смолою, а не цементним розчином.
Перший хмарочос