Арісто́тель (часто також Аристо́тель; ; 384 до н. е., Стагіра — 322 до н. е., Халкіда) — давньогрецький науковець-енциклопедист, філософ і логік, засновник класичної (формальної) логіки.
Арістотель народився в місті Стагіра. У 367 до н. е. — 347 до н. е. навчався в академії Платона в Афінах, у 343 до н. е. — 335 до н. е. був вихователем сина царя Македонії Філіппа II — Александра III. У 335 році до н. е. повернувся до Афін, де заснував свою філософську школу — перипатетиків. Серед його творів — «Нікомахова етика», перша «Поетика».
Арістотель жив і працював у той час, коли культура вільних грецьких міст-держав досягла найвищого розквіту і почала поширюватись разом із завойовницькими війнами Александра Македонського далеко за межі Балканського півострова. Культура Еллади проникла в Єгипет, Персію, Межиріччя Тигру і Євфрату, Середню Азію та Індію.
На долю Арістотеля випала місія підбити підсумок досягнень науковців і філософів античної Греції і, узагальнивши їхню працю, передати наступним поколінням. Тільки такий геній був здатним виконати це титанічне завдання. Він був одним із найвизначніших енциклопедистів, відомих людству. Ним були закладені основи біології, фізики, етики, логіки, психології, соціології.
Генеральна конференція ЮНЕСКО проголосила 2016 рік ювілейним роком Арістотеля. Дане рішення було прийнято на 38-й сесії конференції в Парижі.
Біографія
Життя Арістотеля відоме лише в загальних рисах.... Його твори містять дуже мало біографічних подробиць, і до нас дійшло небагато свідчень його сучасників. Його доксографи (зокрема Діонісій Галікарнаський і Діоген Лаертський) жили на кілька століть пізніше. Арістотель був вихователем Александра Македонського, якому він прищепив критичне й філософське мислення, а також почуття належності до еллінізму. За свідченням його біографів, зокрема Діогена Лаертського, Арістотель мав почуття гумору, а також або заїкався, або шепелявив.
Молоді роки Арістотель народився у 384 році до нашої ери. у місті Стагірі на півострові Халкідіки, недалеко від Афонської гориСтагір, що на території сучасної громади Арістотеліс, була приєднана до Македонського царства лише у 348 році до н. е. за правління Філіппа II., звідки й походить його прізвисько «Стагірит». Його батько, Нікомах, належав до корпорації Асклепіадів. Він був лікарем і другом царя Македонії Амінта III. Мати, Фестія, акушерка, походила з міста Халкіда на острові Евбея. Родина Арістотеля виводила своє походження від Махаона, міфічного лікаря й учасника Троянської війни. Осиротівши в 11 років, Арістотель виховувався у свого родича Проксена з АтарнеїЗгодом Арістотель усиновив сина Проксена — Ніканора., що в Місії. У цей період він потоваришував з Гермієм Атарнейським, майбутнім тираном Місії.
Значний вплив на юного Арістотеля здійснив македонський царський двір, де він провів раннє дитинство. Там він познайомився з царем Філіппом II, у майбутньому батьком великого полководця Александра Македонського, що зіграло не останню роль в його майбутньому призначенні вихователем Александра. З Філіппом Арістотеля пов'язували не тільки спільні інтелектуальні інтереси, але й поширене тоді вороже ставлення до Персії. Юнацькі роки Арістотеля довелися на період початку розквіту Македонії. Хоча Арістотель здобув грецьку освіту і був носієм грецької мови, симпатизував демократичному способу правління, водночас він залишався підданим македонського правителя. Ця суперечність зіграла вагому роль в його філософській, науковій та навіть особистій долі.
Арістотель одружився з Піфіадою, прийомною дочкою Гермія Атарнейського. Близько 345 року до н. е. у них народилася дочка Піфіада. Приблизно у 318 році до н. е. вона вийшла заміж за спартанського аристократа на ім'я Прокл; у цьому шлюбі народилися два сини — Прокл і Демарат, обидва були учнями Теофраста. Імовірно, онук Арістотеля на ім'я Прокл був дідом по батькові Набіса, тирана Спарти.
Близько 367 року, у віці 17 років, Арістотель вступив до Академії Платона, де залишався протягом двадцяти років. Платон, ймовірно з любов'ю, називав його «читачем» (ἀναγνώστου)Vita Aristotelis Marciana, 6, ed. V. Rose, Aristotelis fragmenta, Лейпциг, 1886, с. 443 : καὶ οὕτω φιλόπονως συνῆν Πλάτωνι ὡς τἠν οἰκίαν αὐτοῦ ἀναγνώστου οἰκίαν προσαγορευθῆναι ᾽ θαμὰ γὰρ Πλάτων ἔλεγεν Ἀπἰωμεν εἰς τὴν τοῦ ἀναγνώστου οἰκίαν… (Він настільки старанно навчався у Платона, що вчитель називав свій дім "домом читача". Адже Платон часто казав: "Ходімо до дому читача!"). і «розумом» (ὁ Nοῦς)Vita Aristotelis Marciana, 7, Rose с. 443 : καὶ ἀπόντος τῆς ἀκροάσεως ἀνεβόα ᾽ ὁ Νοῦς ἄπεστι, κωφὸν τὸ ἀκροατήριον (і коли Арістотель був відсутній на лекції, Платон вигукував: "Розум відсутній, аудиторія глуха!").. Втім, це не завадило Арістотелю відкинути теорію ідей Платона, пояснюючи це словами: «Платон мені друг, але істина дорожча». Будучи сформованим і глибоко впливовим платоніком, він додавав: «доктрину ідей запропонували наші друзі. […] І правда, і дружба нам дорогі, але священний обов'язок — надати перевагу правді»..
Імовірно, Арістотель брав участь у Елевсінських містеріях.
Вихователь Александра Македонського
Під час навчання в Академії Арістотель стежить за політичним життям Афін, але не бере в ньому участі через свій статус метека. Після смерті Платона близько 348—347 року до н. е. керівництво Академією переймає його племінник Спевсіпп. Розчарований Арістотель разом із товаришем Ксенократом залишає Афіни та вирушає до Атарнея. Те, що Арістотель залишив Афіни, могло бути пов'язано і зі зростанням у місті ворожості до македонян. 348 року до н. е. Філіп II Македонський поневолив мешканців Олінта, союзного Афінам міста, та зруйнував Стагір, рідне місто Арістотеля, продавши населення в рабство, XVI, 52, 9 ; , Александр, 7..
В Атарнеї, що в Троаді на узбережжі Анатолії, Арістотель знаходить притулок у Гермія Атарнейського, свого давнього друга й тирана цього містаМаргеріт Юрсенар, La Couronne et la lyre, 2015, Éditions Gallimard, с. 308—309.. Після укладання миру між Македонією та Афінами 346 року до н. е. Арістотель перебирається до порту Ассос разом із Ксенократом та двома іншими платоніками — Ерастом і Кориском, де засновує філософську школу, натхненну ідеями Академії.
У 343 році за запрошенням Філіпа II він стає наставником спадкоємця трону — тринадцятирічного Александра, майбутнього Александра Македонського. Вибір на користь Арістотеля зумовлений, зокрема, давньою дружбою між ним і македонським царем. Вже тоді Арістотель мав славу виняткового енциклопедиста, тому наставником Александра запросили бути його, а не старіючого Ісократа, його учнів Ісократа Апполонійського й Феопомпа чи СпевсіппаЖан Обонне, Вступ до Політики Аристотеля, видавництво Belles Lettres, XI і XLIX.Іншої думки дотримується Мішель Крюбельє у книзі Аристотель: філософ і знання, Éditions du Seuil, 2002 .. Арістотель навчав Александра грамоти. і, ймовірно, політики впродовж двох-трьох років у Німфеумі в Мієзі. Александра навчали разом із його майбутніми соратниками: Гефестіоном, Птолемеєм, Пердіккою, Евменом, Селевком, Філотою й Каллісфеном. Коли Александру виповнилося 15 і він став регентом, Арістотель перестав виконувати обов'язки наставника, але ще п'ять років перебуває при дворі. За деякими свідченнями, Александр надавав Арістотелю тварин із полювань та експедицій для наукового вивчення, що дозволило філософу накопичити велику емпіричну базу для своїх праць з зоології, VIII, 17...
Близько 341 року Арістотель одружився з Піфіадою, племінницею та прийомною донькою Гермія, яка народила від нього доньку, яку також назвали Піфіада. Після її смерті у 338 році Арістотель одружився вдруге — з Герпіллою зі Стагіра, яка народила сина Нікомаха. Нікомахова етика, присвячена чесноті та мудрості, названа на його честь, хоч і була написана до народження сина. У передмові згадано, що саме Нікомах разом із Теофрастом або Евдемом міг бути редактором цього твору..
У 335 році Арістотель повернувся до Афін, ймовірно завдяки заступництву АлександраДив. Anton-Hermann Chroust, «Aristotle returns to Athens in the year 335 B.C.», у Laval théologique et philosophique, 23/2 (1967), с. 244—254.. Хоч Афіни й повстали разом із Фівами проти македонського панування, македоняни пощадили місто..
Заснування Ліцею
Невдовзі після повернення до Афін, близько 335 року до н. е., Арістотель заснував власну школу у громадському гімнасії, який називався ЛіцейНазва «Лікей» походить від розташованого поблизу святилища, присвяченого Аполлону Лікейському., звідки й пішла її назва. Цей гімнасій уже був місцем філософських зібрань — туди, зокрема, ходив і СократДив. Платон, Евтифрон, 2a; Лісіс, 203a; Евтидем, 271a.. Приміщення були орендовані, а не придбані, оскільки метеки не мали права власності. Територія гімнасію включала алею (періпатос), обсаджену деревами, де вчитель і учні охоче прогулювались. Від цього походить назва «перипатетики» (Λύκειοι Περιπατητικοί — «ті, що прогулюються біля Ліцею»), якою іноді позначають представників Арістотелізму. Ліцей мав бібліотеку, музей (мусейон) та лекційні зали, обладнані для занять і досліджень.
Арістотель проводив два типи занять: ранкові — «акроаматичні» або «езотеричні», призначені для досвідчених учнів, і післяобідні — «екзотеричні», відкриті для всіх.
Третій і останній великий період творчості Арістотеля припадає на роки, проведені в Ліцеї (335—323 до н. е.). До цього часу належать, імовірно, VIII книга «Метафізики», «Малі трактати з природничої історії», «Етика до Евдема», інші частини «Нікомахової етики» (IV, V, VI книги), «Афінська політія», а можливо, і трактат «Економіка».
Останні роки життя
У 327 році Александр Македонський ув'язнив Каллісфена, племінника Арістотеля, за відмову здійснити перський обряд поклоніння та підозру в участі у змові Гермолея. Каллісфен помер у неволі в БактріPaul Faure, Alexandre, Fayard, 1985, .. Його смерть і завдана ганьба змусили Арістотеля віддалитися від свого колишнього учняVies des hommes illustres, ., зокрема в політичному мисленні — про це свідчить один з останніх творів філософа під назвою «Александр або про колонії»Jean Aubonnet, Introduction à la Politique d'Aristote, édition des Belles Lettres, XC à XCII..
Після смерті Александра в червні 323 року, на тлі антимакедонського піднесення в Афінах, викликаного повстанням проти АнтіпатраJean Aubonnet, Introduction à la Politique d'Aristote, édition des Belles Lettres, XCIII-XCIV., Арістотель, побоюючись за своє життя, вирішує залишити місто. Втеча була тим більш виправданою, що проти нього висунули абсурдне звинувачення в нечестивості, докоряючи йому за написання «Гімну на честь чесноти Гермія з Атарнея»Діоген Лаертський зберіг текст цього гімну в Життєписи, вчення і висловлювання видатних філософів, книга V, 7. — жанру поезії, призначеного виключно для вшанування богів. Щоб, як він сам сказав, не допустити «нового злочину проти філософії», Арістотель разом зі своєю другою дружиною Герпіллою і дітьми, Піфією та Нікомахом, тікає на острів Евбея, у місто Халкіда, де його мати мала успадкувала маєток. Там він і помирає у віці 63 роківDiogène Laërce, Vies, doctrines et sentences des philosophes illustres, книга V, 10, найімовірніше, від давнього захворювання шлунка. У своєму заповітіVies, doctrines et sentences des philosophes illustres, livre V, 12 à 16. він подбав про звільнення своїх рабів і забезпечення добробуту рідних. Його тіло перевезли до Стагіри. У 2016 році археолог Константінос Сісмандіс повідомив про знахідку могили Арістотеля біля Стагіри.
Після смерті Арістотеля головою Ліцею став його друг і учень Теофраст. За часів Теофраста і його наступника Стратона Лампсакського школа занепала, особливо після падіння Афін у 86 році до н. е. Андронік Родоський відновив Ліцей у I столітті до н. е., після чого школа знову набула впливу, аж доки Готи та Герули не зруйнували Афіни в 267 році н. е.«Aristotle's School» at the Portland State University Greek Civilization website, Portland State University, n.d. Web. 30 October 2009.
Погляди Арістотеля
Метод пізнання