Ві́льям Ла́йон Макке́нзі Кінг (; , Берлін нині, Кіченер, Онтаріо — , Кінгсмір, Квебек) — десятий прем'єр-міністр Канади, перебував на посаді протягом 21 року — найдовше в історії не тільки Канади, але й Британської співдружності. У пресі та літературі відомий під своїм повним ім'ям, або як Маккензі Кінг. За фахом юрист та економіст. У різні часи працював викладачем, консультантом, державним службовцем, журналістом. Вважається одним з видатних прем'єр-міністрів країни.
Біографія
Ранні роки життя Уїльям Лайон Макензі Кінг народився 17 грудня 1874 р. в м. Берлін, провінція Онтаріо (нині місто Кіченер) у родині Джона Кінга (1843—1916) і Ізабелли Грейс Макензі (1843—1917). Джон Кінг був юристом за фахом, викладав у школі права при Університеті Торонто. Дід Макензі Кінга по материнській лінії, Вільям Лайон Маккензі, був першим мером Торонто і керівником повстання у Верхній Канаді 1837 року, що мало на меті здобуття в колоніях Британської Північної Америки парламентського представницького врядування. У. Л. Макензі вперше запропонував об'єднання цих колоній в єдине федеративне утворення, виступав прихильником партнерства англо- та франкоканадців. На честь діда і було названо майбутнього прем'єр-міністра Канади. Політична спадщина діда по материнській лінії стала значною мірою цілевказом для Макензі Кінга в його політичній діяльності. Макензі Кінг мав двох сестер та одного брата: старшу сестру Ізабеллу «Беллу» Христину Грейс (1873—1915), молодшу сестру Джанет «Дженні» Ліндсей (1876—1962) і молодшого брата Дугалла Макдугалла «Макса» (1878—1922), який став лікарем. Разом з братом та сестрами Макензі Кінг навчався у школі. Оскільки сім'я належала до середнього класу, його батьки часто наймали репетиторів з різних наук: математики, англійської та французької мов.
У 1891—1896 роках Макензі Кінг здобував освіту в Університеті Торонто, де вперше глибоко зацікавився проблемами політекономії та соціального реформування. Він дійшов висновку про необхідність відмови від принципу мінімального втручання держави в соціально-економічну сферу, важливість протидії з боку держави недобросовісній конкуренції в економіці, впровадження поміркованого стимулювання зростання добробуту незаможних верств населення. Через релігійні переконання У. Л. Макензі Кінг був послідовником «Соціального Євангелія» — секулярного руху в протестантському середовищі, що застосовував положення християнської етики до подолання соціальних проблем, розглядав політичну діяльність як спосіб християнського служіння загальному благу громадян. Його кредо соціального реформатора було виражено словами: "Справжній чоловік має постояти не тільки за себе, він постоїть і за тих, хто такої можливості не має" (A true man does not only stand up for himself, he stands up for those that does not have the ability to). Водночас, попри прихильне ставлення до соціальних реформ та усвідомлення вагомої ролі держави у досягненні соціальної справедливості, У. Л. Макензі Кінг ніколи не ставився схвально до соціалізму навіть у його демократичних версіях. Він залишався твердо переконаним у необхідності збереження приватної власності та вільної економічної ініціативи, тобто відстоював ідею побудови держави всезагального добробуту (welfare state) на ліберальних засадах. Протягом навчання в Університеті Торонто майбутній прем'єр-міністр Канади брав активну участь у студентському житті, публікувався у студентській газеті, був одним із лідерів студентського страйку 1895 р., спрямованого проти зловживань університетської адміністрації. У 1893 р. він розпочав дописувати у свій особистий щоденник, який він вів протягом 57 років — до самої смерті. Загальний обсяг цього документу становить понад 50000 сторінок. У часи свого університетського навчання майбутній канадський лідер всерйоз замислюється над майбутньою політичною кар'єрою. З 1896 р. він починає підписувати свої листи як «У. Л. Макензі Кінг», а не просто як «Уїльям Кінг». Такий вибір пояснюється підкресленням впливу політичної спадщини діда по материнській лінії на світогляд майбутнього політика.
У 1896—1899 рр. У. Л. Макензі Кінг продовжив економічну освіту у США — в університетах Чикаго і Гарварда, а також у Лондонській школі економіки та політичної науки. В ці часи він здобуває перший досвід соціального реформатора: у 1896 р. він проводить 2 місяці в якості волонтера у Чиказькому громадському поселенському просвітницько-благодійницькому центрі «Галл-Гаус» (The Hull House), заснованого відомою американською суфражисткою, соціологом та філософом Джейн Аддамс (Jane Addams). У 1897 р. Макензі Кінг публікує серію репортажів у газеті «The Daily Mail and Empire» м. Торонто про умови життя і праці найбідніших верств населення, передовсім, про проблеми жіночої та дитячої праці. Ці репортажі змусили канадський уряд переглянути умови державних замовлень з урахуванням інтересів працівників. Публікації Макензі Кінга звернули увагу глави канадського уряду У. Лор'є (Wilfried Laurier) та міністра пошт Канади У. Меллока (William Mullock) на особу молодого амбітного журналіста, що виявляв велику увагу до політичного життя та проблем соціальних реформ. Під час свого перебування у Лондоні 1899 р. У. Л. Макензі Кінг познайомився з подружжям визначних соціальних реформаторів Сіднея та Беатриси Вебб, засновників «Фабіанського товариства», яке справило визначний вплив на становлення Лейбористської партії у Великій Британії, а також канадської соціал-демократичної політичної течії.
Початок політичної кар'єри Заступник міністра, міністр праці Канади (1900—1911 рр.)
1900 року на запрошення міністра пошт Канади У. Меллока, У. Л. Макензі Кінг обійняв посаду заступника міністра праці. Фактично, йому було доручено організацію нового міністерства, попервах в якості департаменту у складі міністерства пошт. На цій посаді Макензі Кінг заснував «Трудову газету» (The Labour Gazette), що стала офіційним органом нового міністерства. Відіграв провідну роль у мирному розв'язанні багатьох страйків та трудових конфліктів, слугуючи посередником та модератором взаємовідносин між працівниками та працедавцями. У 1907 році У. Л. Макензі Кінг став фактичним автором та розробником Закону «Про розслідування трудових конфліктів» (), що закріпив процедури примирення, арбітражу та публічного розслідування трудових конфліктів в Канаді.
1908 року Макензі Кінг був вперше обраний до парламенту від Ліберальної партії Канади. У 1909—1911 роках він став першим повноправним міністром праці Канади в уряді Вільфреда Лор'є, що діяв у 1896—1911 рр. На цій посаді Макензі Кінг ініціював прийняття Закону «Про розслідування діяльності монополій» (англ. Combines Investigation Act) у 1910 р. Цей закон започаткував антимонопольну політику в Канаді, передбачав механізми протидії недобросовісній діяльності монополій у сферах реклами, ціноутворення та зниження ставок. У 1911 р. Ліберальна партія Канади зазнала поразки на федеральних виборах. Уряд Лор'є пішов у відставку, а Макензі Кінг втратив посаду міністра праці і депутатський мандат.
Робота у Фонді Рокфеллера. Праця «Індустрія та людяність»
Влітку 1914 р. У. Л. Макензі Кінг був найнятий Дж. Рокфеллером-молодшим до Фундації Рокфеллера у м. Нью-Йорк. Він обійняв посаду керівника відділу індустріальних досліджень та мав брати участь у врегулюванні суперечностей між працівниками, менеджментом та працедавцями. Майбутній прем"єр-міністр Канади працював у Фундації Рокфеллера до 1918 р. Наслідком досвіду У. Л. Макензі Кінга на посадах заступника міністра та міністра праці Канади, працівника у Фонді Рокфеллера, а також впливу Першої світової війни стала книга «Індустрія та людяність: дослідження принципів, що покладені в основу індустріальної реконструкції», що побачила світ у 1918 р. У цій праці автор стверджує необхідність домінування духовних аспектів добробуту людини над матеріальними, провадження діалогу між учасниками індустрії: капіталом, менеджментом, працею та громадою, оскільки їх фундаментальні інтереси як представників людства є спільними. У. Л. Макензі Кінг пропонує такі механізми врегулювання суперечностей між ними, як примирення, публічне розслідування та арбітраж, причому всі сторони мають визнавати законні інтереси один одного та уникати авторитарного, домінантного стилю поведінки. У праці засуджуються будь-які форми авторитаризму, як в політичній царині, так і у соціально-економічних взаєминах, на всіх рівнях міжлюдської взаємодії. Саме таким чином деструктивні відносини антагонізму змінюються відносинами взаємної довіри. Автор також замислюється над метою прогресу та технічного вдосконалення в індустрії. На його думку, технологічного прогресу об'єктивно уникнути неможливо, однак якщо його наслідки використовуватимуться лише в інтересах окремих привілейованих верств, стають засобами збагачення та владного домінування, досягнення прогресу нестимуть руйнацію у формах війни та вдосконалення засобів знищення, антагонізму у виробничих відносинах тощо. Духовний вимір прогресу полягає в усвідомленні необхідності служіння індустрії благу та добробуту всього людства і кожної конкретної людини, а не лиш привілейованої частини, непідконтрольної решті суспільства. Іншим аспектом духовного виміру прогресу, за Макензі Кінгом, є розширення політичної свободи в усіх сферах людських взаємин. Саме поширення вільного політичного врядування, представництва усіх учасників індустрії у контролі за її розвитком, збереженні здоров'я працівників, їх страхуванні та поліпшенні умов їх життя, справедливому розподілі продукту є свідченням реалізації духовного виміру прогресу. Міжнародні конфлікти, зокрема Першу світову війну, У. Л. Макензі Кінг розглядає як деструктивний вияв міжлюдських взаємин, подібний до індустріальних конфліктів. Основною причиною цих конфліктів автор вважає прагнення до збагачення, домінування на міжнародній арені авторитарних лідерів, непідконтрольних більшості суспільства. З точки зору теорії міжнародних відносин, У. Л. Макензі Кінг виступає як представник політичного ідеалізму. У праці «Індустрія та людяність» прослідковуються засади ліберальної теорії демократичного миру, відповідно до якої демократичні країни, чиї уряди підконтрольні більшості суспільства, що не прагне війни, схильні до мирної взаємодії на міжнародній арені. У праці пропонується створення по війні глобальної міжнародної організації (Ліги Націй), що сприяла б мирному врегулюванню міжнародних суперечностей, творенню міжнародно-правових документів, дотримання яких мали забезпечувати Міжнародний суд справедливості та міжнародні поліційні сили. Механізмами розв'язання цих суперечностей автор вважав примирення, арбітраж та публічне розслідування, які він вважав універсальними. У. Л. Макензі Кінг надає пріоритет гуманітарному виміру у міжнародних відносинах, вважаючи належною засадою їх розвитку передовсім завдання добробуту людства як єдиного цілого і кожної людини окремо, а не лише політичних, економічних та військових еліт окремих країн. Загалом концепцію У. Л. Макензі Кінга прийнято вважати соціально-реформаторським корпоративним лібералізмом (з точки зору підходів до внутрішньополітичного розвитку) та політичним ідеалізмом (з точки зору теорії міжнародних відносин). Окремі положення праці «Індустрія та людяність» були включені до програми Ліберальної партії Канади 1919 р., коли автор цієї книги був обраний її лідером.
Продовження політичної кар'єри (1919—1935) Обрання на посаду лідера Ліберальної партії Канади