Іри́на Іва́нівна Стеше́нко (, Київ — 30 грудня 1987) — українська драматична акторка, письменниця й перекладачка, членкиня Спілки письменників СРСР. Дочка Івана й Оксани Стешенків, онука Михайла Старицького.

Життєпис Народилася 5 липня 1898 року в Києві. У віці трьох років познайомилася з німецькою та англійською мовами, та добре їх вивчила. Володіла також українською, російською, французькою та італійською мовами. У 1915 році закінчила київську гімназію. У 1918 році, у розпал революційних і воєнних подій, закінчила Вищі жіночі курси. У 1920 році вступила до Вищий музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка на акторське відділення, де викладала її тітка Марія Старицька.

У 1960-ті роки в її помешканні у Києві у комунальній квартирі на вулиці Пушкінській, № 20, квартира № 31, відбувалися літературно-мистецькі салони. У цьому ж помешканні зберігалася її колекція малярства, посуду та архів Старицької-Черняхівської, що систематично досі не опрацьований. На початку 1970-х років виключена зі Спілки письменників України за «співпрацю з дисидентами». Формальним приводом був наклеп, опублікований поетом Миколою Холодним у «Літературній Україні»[?]

Померла Ірина Стешенко на дев'яностому році 30 грудня 1987 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі, центральній алеї (ділянка № 2; поруч із загиблим батьком, Іваном Матвійовичем Стешенком).

Подружнє життя У 1917 році Ірина Стешенко взяла шлюб з інженером Володимиром Корольовим, проте ненадовго.

У 1918 році одружується зі своїм колегою, актором Лесем Сердюком. Разом вони грали в Київському драматичному театрі ім. Тараса Шевченка, а від 1923 року — в Курбасівському театрі «Березіль». У 1927 році вони розлучилися, і Ірина Стешенко одружилася з актором, співаком, художником — Олександром Романенком з яким прожила 37 років.

Творчість

Театральна діяльність У 1920—1923 роках працювала в театрі імені Т. Шевченка (Київ), у 1923—1933 роках — у «Березолі» — українському театрі-студії, заснованого Лесем Курбасом, та пережила переформування його в Театрі імені Т. Шевченка. Грала у ньому по 1947 рік включно, перебувши німецьку окупацію в Казахстані.

Головні ролі: Матільдонька, Рина («Народний Малахій», «Мина Мазайло» Миколи Куліша), Дорина («Тартюф» Мольєра), Відьма («Макбет» Вільяма Шекспіра), Арабелла («Змова Фієско в Генуї» Фрідріха Шиллера), Сірчиха («За двома зайцями» Михайла Старицького) та інші.

Вона грала характерні ролі у виставах: «Гайдамаки» за Шевченком, «Жакерія» Проспера Меріме, «Сава Чалий» Івана Карпенко-Карого та інші.

Перекладацька діяльність Ірині Стешенко належать численні переклади західноєвропейських, російських класиків і деяких російських радянських письменників. Ще коли вона грала в Київському театрі імені Шевченка, завліт театру і поет Павло Тичина запропонував їй спробувати сили в перекладі світової драматургійної класики на українську. Так з'явилися в першій редакції переклади комедій Мольєра «Скапен-штукар» («Витівки Скапена»), «Хворий, та й годі», «Міщанін-шляхтич».

1950-ті роки — час активної перекладацької праці Ірини Іванівни. У 1958 році вийшла українською книга «Комедії» Мольєра, більша частина перекладів, а саме: «Кумедні манірниці», «Дон Жуан, або Кам'яний гість», «Лікар мимоволі», «Міщанин-шляхтич», «Витівки Скапена», «Хворий та й годі» — належала Стешенко.

У її активі такі переклади: «» Максима Горького, «» Олександра Островського, комедії Карло Гольдоні, «Еґмонт» Йоганна Вольфганга фон Гете, «Дон Карлос» Фрідріха Шиллера, «Пригоди Гекльберрі Фінна» (пізніша, неавторизована, редакція Дмитра Паламарчука — «Гекльберрі…») Марка Твена, трагедії та комедії Шекспіра, оповідання Джека Лондона в його українському 12-томнику, двадцять новел Генрі Ловсона., окремі твори Гі де Мопассана, Генріка Ібсена. Ірина Стешенко — авторка багатьох досі не опублікованих рецензій для різних видавництв і міністерства культури на перекладні й оригінальні п'єси.

У видавництві «Дніпро» упродовж 1984—1986 років вийшов шеститомник перекладів з Вільяма Шекспіра. У ньому значний внесок І. Стешенко. Це «Отелло, венеціанський мавр», «Ромео і Джульєтта», «Два веронці», «Комедія помилок», «Венеційський купець», «Багато галасу з нічого». На сценах п'єси Шекспіра, Мольєра і Гольдоні йшли й понині йдуть саме в перекладах Ірини Стешенко.

На початку 1980-х років у книжці новел Стефана Цвейга «Лист незнайомої» опубліковано дві новели у перекладі Ірини Стешенко з німецької — «» й «».

Примітки

Література

Юрій Хорунжий. Великий родовід // Дзеркало тижня, 20-26 січня 2001, № 3 (електронна версія). Танюк Л. С. Княгиня пані Орися // Танюк, Л. С. Слово. Театр. Життя: вибране в 3-х т. Т.2 : Театр [Текст] / Лесь Танюк. — Київ: Альтерпрес, 2003. — С. 709