Всесві́тня істо́рія — галузь історичної науки, яка досліджує історичний розвиток людства у глобальному просторово-часовому вимірі як цілісний процес. Вона зосереджується на закономірностях, причинно-наслідкових зв’язках і взаємодіях між суспільствами, а не лише на історії окремих регіонів або держав. Історична наука як самостійна академічна дисципліна сформувалася наприкінці XVIII — на початку XIX ст., коли були розроблені основи наукового пізнання минулого та почали формуватися перші концепції всесвітньої історії. Минуле людства розуміють і вивчають через антропологію, археологію, генетику та лінгвістику. З появою писемності основними джерелами для вивчення історії людства стали первинні та вторинні письмові документи.
Всесвітня історія охоплює розвиток культур, економічних систем, технологій, політичних інститутів і форм соціальної організації людства. Для аналітичного опису історичного процесу використовується періодизація — умовний науковий поділ історичного матеріалу на відносно однорідні часові відрізки. У межах європейської історіографічної традиції зазвичай виокремлюють доісторію, стародавність, середньовіччя, ранній новий час, нову та новітню історію; водночас такий поділ не є універсальним і застосовується як узагальнювальна аналітична схема. У глобально-історичному та порівняльному підході ці періоди також інтерпретують через поняття класичності, посткласичності та модерності, які відображають типи цивілізаційного розвитку, а не жорсткі хронологічні межі.
У сучасній історіографії (з другої половини XX століття) всесвітня історія дедалі частіше розглядається в межах глобальної історії та порівняльних підходів, що аналізують міжрегіональні взаємодії — міграції, торговельні та культурні обміни, поширення релігій і технологій, а також формування імперських і світових систем, — замість опису ізольованого розвитку окремих суспільств. Важливу роль у розвитку та координації таких підходів відіграють міжнародні наукові інституції, зокрема Міжнародний комітет історичних наук і Всесвітні конгреси істориків.
Доісторичні часи Основна стаття: Преісторія
Доісторичні часи охоплюють період від появи найдавніших кам’яних знарядь (бл. 3,3 млн років тому) до виникнення писемності та перших цивілізацій близько 3 тис. до н.е. Умови, сприятливі для існування людини, виникли у кайнозойській еріКрип'якевич I.П. — Всесвітня історія [У 3 кн.] (1960), яка триває досі.
Походження людства Основні статті: Еволюція людини, Ранні міграції людства
Люди еволюціонували в Африці від спільного предка з іншими приматами. Процес був багатоступеневим і включав появу та тривале співіснування різних гомінідів, кожен з яких зазнавав змін.
Генетичні дослідження вказують, що розходження еволюційних ліній, яке призвело до родів Homo і Pan, відбулося щонайменше 6 мільйонів років тому. Рід Шимпанзе (Pan) сьогодні представлений шимпанзе та бонобо, які є найближчими живими родичами сучасних людей. Після цього з’явилися австралопітеки — двоногі гомініни, у яких сформувався стійкий прямоходячий спосіб пересування, що передував формуванню роду Homo.
Найдавніша відома викопна біологічна рештка прямого предка Homo — екземпляр LD 350-1 з Ефіопії (Леді-Герару) віком 2,8 мільйона років.
Близько 2 мільйонів років тому ранні представники роду Homo почали першу велику хвилю виходу із Східної Африки та розселилися в Євразії. Першим видом, який масово покинув Африку, була Людина прямоходяча (Homo erectus). У процесі міграцій рід Homo диверсифікувався на низку ранніх та регіональних видів (Homo soloensis, Homo floresiensis, Homo rudolfensis, Homo ergaster). Значно пізніше, близько 600 тис. років тому, з цієї лінії виділилися архаїчні люди, такі як неандертальці (Homo neanderthalensis) та денисівці. Водночас, сучасна людина (Homo sapiens) сформувалася у Східній Африці (на територіях сучасних Кенії, Танзанії та ЕфіопіїДжеффри Блэйни. Очень краткая история мира. Астрель, перевод: Сырнева Е. ОГИЗ, ISBN 978-5-271-42529-5, 0670-04202-1; 2013 г.) 150-200 тис. років тому, що підтверджується генетичними даними та вивченням викопних решток. Хоча досі точно не відомо, де саме та коли саме Homo sapiens уперше еволюціонували з якогось більш раннього типу людей.
Близько 70-80 тис. років тому Homo sapiens переселилися зі Східної Африки на Аравійський півострів, а звідти швидко захопили весь Євразійський континент. На той час більшість Євразії вже була заселена іншими видами людини. Існував певний проміжок часу (близько 50 тис. років тому), упродовж якого людина сучасного типу схрещувалася з неандертальцями та денисівцями, таким чином запозичивши у них частину геному. Після цього періоду всі інші види роду Homo поступово зникли, і приблизно 30-40 тис. років тому Homo sapiens залишилися єдиним видом, що дожив до сучасності. Швидка експансія людства в Північну Америку і Океанію мала місце в умовах клімату пізнішої епохи зледеніння, коли помірні нині регіони були вкрай негостинні. До кінця льодовикового періоду (близько 12 000 р. до нашого часу) людина заселила майже всі вільні від обмерзання території земної кулі.
Періодизація та знаряддя Основні статті: Палеоліт, Первісне суспільство
Палеоліт — найдавніший і найдовший етап розвитку людства — поділяють на три періоди: нижній, середній та верхній палеоліт.
Ранній (нижній) палеоліт — це найтриваліший період кам'яного віку, що охоплює час орієнтовно від 3 мільйонів до 300 тисяч років тому. Найдавніші кам’яні знаряддя віком від 3 до 2,6 мільйонів років, які використовувалися для здобуття продуктів харчування, було виявлено у 2023 році в Кенії.
В цей період найдавніші гомініни, такі як Людина уміла (Homo habilis) та Людина прямоходяча (Homo erectus), вперше почали усвідомлено виготовляти прості типові кам'яні знаряддя праці (Олдувайська та Ашельська культури), близько 1,5 млн років тому освоїли вогонь для обігріву та приготування їжі, що стало першим важливим кроком до відокремлення людини від тваринного світу. 400 тисяч років тому кілька видів людей почали полювати на велику дичину регулярно, і тільки в останні 100 тисяч років – з появою Homo sapiens – людина потрапила на верхівку харчового ланцюга. Значним кроком на шляху до верхівки харчового ланцюга стало приборкання вогню: приблизно 300 тисяч років тому Homo erectus, неандертальці та прабатьки Homo sapiens опанували вогонь на повсякденній основі.
Середній палеоліт охоплює період приблизно від 300 до 40 тисяч років тому, і його суттю є якісний стрибок у розвитку як технологій, так і соціальної організації. Цей етап визначається пануванням неандертальців (Homo neanderthalensis) в Європі та Азії. Ключова особливість полягає в докорінному удосконаленні техніки обробки каменю (Мустьєрська культура): відбувся перехід від масивних рубил до більш спеціалізованих крем'яних виробів, оброблених з відколів. Принципова відмінність від Нижнього Палеоліту полягає в появі перших ознак складнішої духовної культури, про що свідчать, зокрема, виявлені ритуальні поховання.Пізній (верхній) палеоліт охоплює період від 40 до 10 тисяч років до н. е. і є етапом повної зрілості первісного привласнюючого суспільства. Він характеризується домінуванням людей сучасного типу — кроманьйонців (Homo sapiens). Суть цього періоду полягає у кардинальній зміні людського мислення та великому культурному і технологічному прориві. В цей час Homo sapiens винайшли складні знаряддя праці з кістки та рогу, освоїв лук і стріли. У соціальному плані цей період характеризується формуванням етнокультурних спільнот (протоетносів) та наявністю всіх ознак складної соціальної та духовної культури. Первісні суспільства відзначалися розвитком символічної та духовної культури: створенням печерних розписів, різьблених зображень, фігурок, а також ранніми формами ритуальної поведінки.
Більша частина людської історії припадає на період існування мисливсько-збиральних спільнот, які сформувалися в добу палеоліту, що передбачало кочовий або сезонно осілий спосіб життя. Такі спільноти зазвичай були невеликими, організованими за принципами відносної егалітарності, з спільним доступом до ресурсів і мінімальною соціальною стратифікацією. Між віддаленими спільнотами могли бути можливими контакти, як у випадку «великих доріг» аборигенів Австралії. Мезолітичний етап (бл. 10-6 тис. до н. е.) був проміжним між палеолітом і неолітом, під час якого відбувались глобальні кліматичні зміни: танули льодовики, клімат ставав теплішим, з'являлись нові екосистеми. У зв'язку з цим відбулися важливі технологічні зміни: поширилися дрібні крем'яні інструменти для вдосконалення технік полювання і виживання — мікроліти і мікрорізці, характерні для пізньопалеолітичних і мезолітичних комплексів.
У міру поширення землеробства і скотарства більшість груп мисливців і збирачів поступово інтегрувалися до аграрних суспільств, інші були витіснені на периферійні території або залишилися в ізоляції, як у випадку з невеликими племенами, які збереглися у віддалених регіонах світу дотепер.
Неолітична революція та Раннє землеробське суспільство Основна стаття: Неоліт
Неоліт, або «нова кам'яна доба», розпочався у 10-му тис. до н. е. з освоєнням людиною сільського господарства з появою ранніх сіл та одомашненням рослин і тварин — події, яка отримала назву Неолітична революція.
Першими почали займатися сільським господарством жителі Близького Сходу близько 9500 років до н. е.
Перші сільськогосподарські поселення залишалися майже повністю залежними від кам'яних (переважно, крем'яних) знарядь праці. З каменю виробляли ножі, сокири, топірці, свердлики, пилки, гачки для вудок, вістря стріл, з кістки — голки, шпильки, вістря, гребені, ґудзики, прикраси, з дерева — миски, черпаки, ложки.
Подальший прорив у сільському господарстві на Середньому Сході пов'язаний із розвитком організованого зрошення та з початком використання спеціалізованої робочої сили близько 5500 років до н. е.
Поширення землеробства різними регіонами:
Близько 7-го тис. до н. е. на території Сирії та Палестини стало з'являтися землеробство (вирощували пшеницю та ячмінь). 500 років потому біля поселень почали тримати стада кіз та овець. До 7-го тис. до н. е. сільське господарство поширилося в долині Інду. До 6-го тис. — у Стародавньому Єгипті. До 5-го тис. — у Китаї. У 7-му тис. до н. е. сільськогосподарський спосіб життя поширився на територію теперішньої Греції, Сербії та Італії. 5-му тис. до н. е. — західну Шотландію. 3-му тис. до н. е. — на Скандинавію. На той час 80 % території Європи було вкрито лісами.
У період неоліту виникло гончарство, вперше почали з'являтися ткані полотна, використовували вовну.
Більшість істориків пов’язує становлення складних релігійних культів із неолітом. У цей час формуються уявлення про Небесну матір, батька Небесного, Сонце і Місяць як божества, з'являються святилища та зародки ієрархії жерців і жриць. Поширюється поклоніння антропоморфним божествам.
На території України відомо кілька неолітичних культур — дніпро-донецьку, сурську, ямково-гребінцевої та лінійно-стрічкової кераміки, буго-дністровську тощо. Їхня матеріальна спадщина свідчить про розвиток ритуальних практик, вшанування пращурів. Одним із найважливіших комплексів є Кам'яна Могила — багатошаровий комплекс з тисячами петрогліфів від пізнього палеоліту до епохи бронзи.
Перехід до використання міді позначив початок енеоліту. У 6-му тисячолітті до н. е. на території між Дунаєм і Дніпром сформувалася культура Кукутені-Трипілля, відома величезними поселеннями і виготовленням глиняних скульптур та фарбованої кераміки.
Стародавні часи Основна стаття: Стародавній світ
Історія стародавнього світу (бл. 3 тис. років до н. е. — бл. 500 років н. е.) охоплює період від появи писемності та перших цивілізацій до завершення античної доби й переходу до середньовічного світу.