Я́ків Миха́йлович Струхманчу́к (10 серпня 1884, Росохуватець, нині Тернопільського району Тернопільської області — 2 грудня 1937, Соловки, Росія) — український графік, карикатурист і портретист.
Життєпис
Народився у селі Росохуватець, нині Тернопільського району Тернопільської області. Батьки помітили хист хлопчика до малювання і віддали на навчання в Бережанську гімназію. Потому навчався у Львівській державній гімназії.
Припускають, що його першим учителем був Іван Труш. У 1903—1908 роках студіював у Краківській академії мистецтв (клас Теодора Аксентовича), а в 1909—1912, отримавши стипендію від митрополита Андрея Шептицького — у Паризькій.
Співробітник сатирично-гумористичних львівських журналів «Зеркало», «Жало» та інших.
Ілюстрації до «Історії України» Миколи Аркаса (1908), до сатири «Ревун» Осипа Маковея (1910), до творів Петра Козланюка та інші.
У часі Першої світової війни Яків Струхманчук — старшина Легіону Січових Стрільців. За хоробрість на австрійсько-російському фронті в Карпатах у 1915 році отримав медаль.
Під час Визвольних змагань — ад'ютант Командувача УГА генерала Мирона Тарнавського.
Після переведення Першої бригади Червоної УГА до Умані, Яків Струхманчук організовує роботу гарнізонного клубу і малює серію портретів акторів Київського драмтеатру Леся Курбаса у ролях: дружини Курбаса — Валентини Чистякової (поема «Гайдамаки» Шевченка), матері Курбаса — Ванди Яновичевої («Гайдамаки»), Любові Гаккебуш («Макбет» Шекспіра, «Гріх» Винниченка), Володимира Калина («Макбет») та інших.
Від 1924 у Києві. Член літературно-мистецької групи «Західна Україна» і співробітник її однойменного органу. Виконав портрети й шаржі письменників цієї групи (Василя Атаманюка, Дмитра Загула, Мелетія Кічури, Михайла Козоріса, Миколи Марфієвича, Агати Турчинської та інших).
Яків Струхманчук — автор статей на мистецькі теми в «Ділі» (1909—1912) і в журналі «Світ» (1926—1929), спогадів (у збірнику «Західна Україна») та інших.
У 1921—1924 роках працював завучем Вищих педагогічних курсів ім. Т. Шевченка в Тальному.
У 1920-х роках брав участь у кількох мистецьких виставках, зокрема, в Першій Всеукраїнській художній виставці (1927). Був науковим працівником, а згодом заступником директора Українського історичного музею ім. Т. Шевченка.
Арешт і загибель Репресований і загинув за постишевщини. Розстріляний за вироком трійки НКВС Карельської АРСР від 20 листопада 1933 рокуЯкель Роман. Талант, знищений кулею // Дзеркало тижня. — 2004. — № 32..
У 1964 році за клопотанням академіка Миколи Бажана художника реабілітовано «за відсутністю складу злочину».
Нагороди 10 листопада 1914 нагороджений Медаллю за Хоробрість 2-го класу.
Пам'ять На початку 1990-х років у рідному селі Якову Струхманчуку споруджено пам'ятник, а згодом на його честь перейменували і саму вулицю.
Примітки
Джерела . Словникова частина. Лазарович М. Струхманчук Яків Михайлович // Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 3: П - С. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2020. С. 535-537. ISBN 978-966-2067-65-1 Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 568. Медведик П. Яків Струхманчук // Образотворче мистецтво. — 1985 — № 3. — С. 31—32. Рубльов О. С. Струхманчук Яків Михайлович // Шатайло О. Спадкоємці козацької сили. — Дрогобич, 2009. — С. 12. Якель Роман. Талант, знищений кулею // Дзеркало тижня. — 2004. — № 32.