Розетський камінь — гранодіоритова стела, яку 1799 року під час єгипетського походу Наполеона знайшли французькі військовики. На ній висічено три версії , виданого в Мемфісі (Єгипет) 196 року до н. е., за правління династії Птолемеїв від імені царя Птолемея V Епіфана. Верхній і середній тексти написано давньоєгипетською мовою: перший — ієрогліфами (священною мовою жерців), другий — демотичним письмом (поширений тоді скоропис). Нижній текст виконано давньогрецькою мовою койне. Три версії указу різняться лише незначними деталями, завдяки чому Розетський камінь став ключем до розшифрування єгипетських ієрогліфів і цим відкрив вікно в історію Стародавнього Єгипту.
Вважають, що ця стела, висічена в елліністичний період, первісно була встановлена в храмі, можливо, в Саїсі. Її, ймовірно, перевезли в пізній античності або під час мамелюцького періоду і зрештою використали як будівельний матеріал під час спорудження поблизу містечка Розетта (нині Рашид), що в дельті Нілу, неподалік від Александрії. Там у липні 1799 року, під час єгипетського походу Наполеона, її заново відкрив французький лейтенант . Це був перший знайдений у новітній час давньоєгипетський двомовний напис, і він викликав широкий суспільний інтерес через перспективи розшифрувати раніше нерозгадану ієрогліфічну писемність. Невдовзі серед європейських учених і музеїв почали поширювати літографічні копії та . Британці перемогли французів і, після , вивезли стелу до Лондона. Від 1802 року вона майже безперервно експонується в Британському музеї і є його найвідвідуванішим експонатом.
Вивчення тексту почалося ще до того, як 1803 року було опубліковано перший повний переклад грецької версії. 1822 року Жан-Франсуа Шампольйон доповів у Парижі про успішну транслітерацію єгипетських писемностей. Утім, минув ще деякий час, перш ніж науковці змогли упевнено читати давньоєгипетські тексти. Головними кроками на шляху до розшифрування стали з'ясування, що на камені подано три версії одного й того самого тексту (1799), що в демотичному тексті для передачі чужоземних імен використано фонетичні знаки (1802), що ієрогліфічний текст має таку саму особливість і тісно споріднений із демотичним (Томас Юнг, 1814) і що фонетичні символи вжито й для запису власне єгипетських слів (Шампольон, 1822—1824).
Згодом було знайдено три інші фрагментарні копії цього указу, а також інші єгипетські двомовні й тримовні написи. Серед них — кілька дещо давніших : 238 р. до н. е. та близько 218 до н. е. Хоча тепер відомо, що Розетський камінь не є унікальним, саме він став ключем до сучасного розуміння давньоєгипетської літератури та цивілізації. Нині термін Розетський камінь вживають і в переносному значенні — щоб позначити вирішальну підказку у вивченні якоїсь нової галузі знань.
Опис У тогочасному каталозі предметів, які французька експедиція виявила й 1801 року передала британським військам, Розетський камінь значився як «камінь із чорного гранодіориту з трьома написами… знайдений у Розетті»Bierbrier (1999) pp. 111–113. Через деякий час після прибуття каменя до Лондона написи на ньому пофарбували білою крейдою, щоб вони стали розбірливішими, а решту поверхні вкрили шаром карнаубського воску, призначеного захищати від дотиків відвідувачівParkinson et al. (1999) p. 23. Це надало каменю темного відтінку, через що його довгий час помилково вважали чорним базальтомSynopsis (1847) pp. 113–114. Під час очищення 1999 року ці нашарування зняли, відкривши первісний темно-сірий відтінок каменя, блиск його кристалічної структури та рожеву жилу, що перетинає верхній лівий кутMiller et al. (2000) pp. 128–132. Порівняння зі зразками єгипетських гірських порід із засвідчило його близьку подібність до каменю з невеликої гранодіоритової каменоломні в на Західному березі Нілу в регіоні Асуан, західніше Елефантини. Така рожева жила є типовою для гранодіориту з цього регіонуMiddleton and Klemm (2003) pp. 207–208.
Розетський камінь має 1123 мм заввишки у своїй найвищій точці, 757 мм завширшки та 284 мм завтовшки, і важить приблизно 760 кгThe Rosetta Stone. На ньому є три написи: верхній виконаний давньоєгипетськими ієрогліфами, середній — єгипетським демотичним письмом, а нижній — давньогрецькою мовоюRay (2007) p. 3. Лицьова поверхня відполірована, і написи на ній висічені неглибоко. Бокові грані згладжені, а задня частина оброблена лише згрубша, імовірно тому, що вона не призначалась для оглядуParkinson et al. (1999) p. 28.
Первісний вигляд стели
Розетський камінь є фрагментом більшої стели. Жодних додаткових уламків під час подальших пошуків на місці в Розетті не було виявленоParkinson et al. (1999) p. 20. Через пошкодження жоден з трьох текстів не зберігся повністю. Найбільше постраждав верхній напис, виконаний давньоєгипетськими ієрогліфами: видимими лишилися лише 14 останніх рядків, причому всі вони обірвані праворуч, а дванадцять ще й ушкоджені ліворуч. Наступний напис, демотичний, зберігся найкраще: він налічує 32 рядки, з яких перші 14 мають незначні ушкодження з правого боку. Нижній грецький напис містить 54 рядки; перші 27 збереглися повністю, решта ж дійшли в дедалі уривчастішому вигляді через діагональний злам у правому нижньому куті каменяBudge (1913) pp. 2–3.
Повну довжину ієрогліфічного тексту та первісні розміри стели, уламком якої є Розетський камінь, можна приблизно визначити за аналогією з іншими подібними пам’ятками, зокрема з іншими копіями цього ж указу. Дещо давніша стела з , зведена 238 р. до н. е. за правління Птолемея III Евергета, має розміри 2190 мм заввишки й 820 мм завширшки. Вона містить 36 рядків ієрогліфічного тексту, 73 демотичного і 74 давньогрецького. Довжина текстів загалом зіставнаBudge (1894) p. 106. На підставі цього можна припустити, що у верхній частині Розетського каменя втрачено ще 14 або 15 рядків ієрогліфічного напису, що відповідало б приблизно 300 мм додаткової висотиBudge (1894) p. 109. Ймовірно, стела мала ще й зображення сцени, де цар постає перед богами, увінчаної крилатим диском, як на Канопській стелі. Ці аналогії, а також наявність на самому камені ієрогліфічного знака на позначення «стели» O26 (див. ), наводять на думку, що первісно він мав заокруглену верхівкуParkinson et al. (1999) p. 26. Первісну висоту стели оцінюють приблизно в 149 см.
Мемфіський указ і його контекст Стелу звели після коронації царя Птолемея V Епіфана. На ній викарбувано указ, яким встановлювався божественний культ нового правителяParkinson et al. (1999) p. 25. Указ ухвалив з'їзд жерців, що зібралися в Мемфісі. Дата значиться як «4 Xandicus» за і «18 » за єгипетським календарем, що відповідає 27 березня 196 року до нашої ери. У тексті вказано, що це дев'ятий рік царювання Птолемея (відповідає 197/196 до н. е.), і це підтверджують імена чотирьох жерців, які служили відправу того року. був жерцем божественних культів Александра Великого та п’яти Птолемеїв, аж до Птолемея V. Інші троє жерців, указані в написі, проводили богослужіння, відповідно, Береніці II (дружина Птолемея III Евергета), Арсіної II (дружина і сестра Птолемея II Філадельфа) та Арсіної III (мати Птолемея V)Clarysse and Van der Veken (1983) pp. 20–21. Водночас у грецькому та ієрогліфічному текстах подано ще одну дату, 27 листопада 197 року до н. е., — офіційну річницю коронації ПтолемеяParkinson et al. (1999) p. 29. Демотичний текст суперечить цьому, фіксуючи вихід указу і ювілей послідовними днями березня. Причина цієї розбіжности невідома, але безперечно, що указ вийшов 196 р. до н. е. і мав на меті підтвердити відновлення влади династії Птолемеїв над ЄгиптомShaw & Nicholson (1995) p. 247.
Видання указу припадає на бурхливий період в історії Єгипту. У 204 — 181 роках до н. е. Єгиптом правив Птолемей V Епіфан, син Птолемея IV Філопатора і його дружини та сестри Арсіної. Він посів трон у п'ять років після раптової смерті обох батьків, які, за свідченням сучасників, загинули внаслідок змови, пов’язаної з коханкою Птолемея IV . Змовники фактично правили Єгиптом як опікуни ПтолемеяTyldesley (2006) p. 194Clayton (2006) p. 211. Утім, два роки по тому спалахнуло повстання під проводом , під час якого юрмище в Александрії лінчувало Агатоклею та її родину. Своєю чергою 201 р. до н. е. перебрав у Тлеполема опікунство над царем. Саме він і був головним міністром на час виходу Мемфіського указуBevan (1927) pp. 252–262.
Зовнішньополітичні фактори поглибили внутрішню кризу царства Птолемеїв. Антіох III Великий і Філіпп V Македонський уклали угоду про поділ заморських володінь Єгипту. Філіпп захопив низку островів і міст у Карії та Фракії, а після Битви при Паніоні (198 р. до н. е.) Келесирія, зокрема Юдея, перейшла від Птолемеїв до Селевкідів. Тим часом на півдні Єгипту тривало давнє повстання, що розпочалося ще за царювання Птолемея IV, яке очолювали спочатку , а потім Assmann (2003) p. 376. І війна, і заколот ще тривали, коли 12-річного Птолемея V офіційно коронували в Мемфісі (через сім років після початку його правління), і коли трохи більш як через рік вийшов Мемфіський указ.
Лише за часів Птолемеїв у Єгипті стели такого типу почали встановлювати з ініціативи храмів, а не царя. У попередній період фараонів було неможливо уявити, щоб хтось, крім самих прирівнюваних до богів правителів, ухвалював загальнодержавні рішення: навпаки, подібна форма вшанування царя була характерною для грецьких міст. Цар не сам складав панегірик на свою честь, а дозволяв, щоб його прославляли й обожнювали підданці або їхні представникиClarysse (1999) p. 51, with references there to Quirke and Andrews (1989). В указі записано, що Птолемей V підніс храмам дари у вигляді срібла і зернаBevan (1927) pp. 264–265. У ньому ще зафіксовано, що на восьмий рік його правління стався особливо сильний розлив Нілу, й надлишкові води він звелів спрямувати на користь землеробів. У відповідь жрецтво пообіцяло щороку святкувати дні народження та коронації царя, а всі жерці Єгипту нарівні з іншими богами мали служити і йому. Указ завершується приписом розмістити в усіх храмах його копії, вирізьблені «мовою богів» (ієрогліфами), «мовою документів» (демотичним письмом) та «мовою греків», якою користувалася адміністрація ПтолемеївRay (2007) p. 136Parkinson et al. (1999) p. 30.
Щоб зберегти реальну владу над населенням, Птолемеям було важливо здобути прихильність жрецтва. Особливо це стосується верховних жерців у Мемфісі, місці коронації царя, бо вони були найвищими релігійними авторитетами того часу й мали вплив на все царствоShaw (2000) p. 407. Про бажання молодого царя заручитися підтримкою жерців свідчить і те, що указ вийшов у Мемфісі, давній столиці Єгипту, а не Александрії, звідки правили самі ПтолемеїWalker and Higgs (editors, 2001) p. 19. Тому, хоча після завоювань Александра Македонського мовою уряду Єгипту була грецька, Мемфіський указ, як і , містив ще й тексти єгипетською, щоб через освічене єгипетське жрецтво показати зв'язок влади з народомBagnall and Derow (2004) (no. 137 in online version).
Єдиного «канонічного» перекладу указу не існує не лише тому, що сучасні знання про давні мови постійно уточнюються, а й через дрібні розбіжності між трьома оригінальними текстами. Переклади Волліса Баджа (1904, 1913)Budge (1904); Budge (1913) і Едвіна Бівена (1927)Bevan (1927) pp. 263–268 тепер вже застаріли, в чому можна переконатися, порівнявши їх з основаним на демотичному тексті перекладом Р. С. Сімпсона (1996)Simpson (n. d.); a revised version of Simpson (1996) pp. 258–271 чи сучасними перекладами всіх трьох версій тексту, опублікованими Квірком та Ендрюсом (1989)Quirke and Andrews (1989).