Відсутність жінки в каноні західного мистецтва стала предметом дослідження з початку 1970-х. Впливовий есей Лінди Нохлін 1971 року «Чому у нас не було великих художниць?» досліджує соціальні та інституційні бар’єри, які заважали більшості жінок отримати мистецькі професії впродовж історії, спонукає по-новому зосередитися на художницях та мисткинях, їхньому мистецтві та досвіді та феміністичному мистецькому русі. Попри те, що жінки створювали мистецтво протягом всієї історії, їхня робота, порівняно з працею чоловіків, часто приховувалась, не помічалася та недооцінювалася. Західний канон історично цінував чоловічу роботу над жіночою та додавав гендерні стереотипи видам мистецтва, які в першу чергу асоціювалися з жінками (таким як текстиль та ткацтво).Aktins, Robert. "Feminist art." Museum of Contemporary Art, Los Angeles. 1997 (retrieved 23 Aug 2011) Численні твори жінок помилково приписані чоловікам. Широке визнання робіт художниць прискорилося, коли вони продовжували створювати роботи, що ускладнювалися і кидали виклик розумінню.

Гендерні стереотипи в медіа, наприклад, пов'язували ткацтво, текстильні мистецтва та кераміку перш за все з жінками попри те, що до промислової революції ними займались чоловіки (у Британії, Естонії чоловіки досі в'яжуть; у 19 ст. чоловік-ткач — буденність, відображена на полотнах Ван Гога; у В'єтнамі вишивання картин  — часто чоловіче заняття). Крім того, форми мистецтва, що закріплювались за жінками, здебільшого знижені до категорій «ремесла», а не високого образотворчого мистецтва.Aktins, Robert. «Feminist art.» Museum of Contemporary Art, Los Angeles.1997 (retrieved 23 Aug 2011)

Жінки в мистецтві стикалися з постійними викликами через упередження в мейнстрімному художньому світі: від неможливості чи труднощів у навчанні, подорожах і продажі робіт до додаткових ускладнень у здобутті визнання. Умовність поділу на «чоловічі» і «жіночі» мистецтва жінки перетинали майже у всіх мистецьких галузях. Історія зберегла чимало мисткинь, хоча їх налічувалося критично мало — через елітарність, дороговизну та недоступність мистецьких освіти і фаху.

З кінця 1960-х і 1970-х феміністичні мисткині та історикині мистецтва створили феміністичний мистецький рух, відкрито звернений на реабілітацію ролі жінок у художньому світі та дослідження доробку жінок у мистецтві й суспільстві.

Доісторичні часи

Відомостей про те, ким були мисткині доісторичних часів, не збереглося, проте численні ранні етнографічні та культурно-антропологічні дослідження свідчать, що жінки часто очолювали групи робочих у неолітичних культурах, де створювали кераміку, текстиль, кошики, розписані поверхні та ювелірні вироби. Співпраця для великих проєктів була звичайною, якщо не типовою. Екстраполяція на твори мистецтва та навички епохи палеоліту свідчить, що ці культури наслідували подібні моделі. Наскельний живопис цієї епохи часто включає відбитки людських рук, 75 % яких ідентифікуються як жіночі.«Were the First Artists Mostly Women?» «National Geographic», October 9, 2013

Кераміка Тягла історія керамічного мистецтва існує майже в усіх розвинених культурах, і часто керамічні предмети є всіма мистецькими доказами, що залишилися від зниклих культур, як-от культури Нок в Африці понад 3000 років тому.Breunig, Peter. 2014. Nok: African Sculpture in Archaeological Context: p. 21. Культури, особливо відомі керамікою, включають китайську, критську, грецьку, перську, майя, японську та корейську, а також сучасні західні культури. Є докази того, що кераміку винайшли незалежно одне від одного в кількох регіонах світу, включаючи Східну Азію, Африку на південь від Сахари, Близький Схід і Америку. Ким були ці ремісники чи ремісниці, невідомо.

Стародавні часи

Африка Геометричне мистецтво Імігонго походить з Руанди у Східній Африці й асоціюється з багатовіковим священним статусом корови. Воно розвинулося в результаті змішування коров'ячого гною з сажею та глиною та використання природних барвників. Палітра обмежена сміливим кольором землі. Мистецтво традиційно асоціюється з жінками-художницями, як і складне мистецтво плетіння кошиків місцевості з власними регулярними фризами.

Індія

Біля 3000 років тому, жінки — і тільки жінки — регіону Мітхіла вже створювали мистецтво Мадхубані: релігійні картини богів і богинь індуїстського пантеону. Це мистецтво називають виразом найбільш щирого аспекту Індійської цивілізації.Vequaud, Ives, Women Painters of Mithila, Thames and Hudson, Ltd., London, 1977 p. 9 Воно досі поширене в Індії, після комерціалізації вплинуло на моду та архітектуру, хоча майстрині мадхубані, тисячоліттями зберігаючи розписи в стінах домівок, зберегли його традицію практично недоторканою.

Древня Греція

Найдавніші записи про західну культуру рідко згадують конкретних осіб, хоча жінки згадуються в усіх видах мистецтв: Гомер, Цицерон і Вергілій згадують визначну роль жінок у текстилі, поезії, музиці та інших культурних заходах, не обговорюючи окремих мисткинь. Багато джерел підкреслюють важливість різноманітних текстильних творів мистецтва, створюваних переважно жінками для давньогрецького суспільства. На жаль, такі об'єкти недовговічні, через що, на відміну від більш «чоловічих» скульптури і архітектури, вони практично не збереглися.

Серед найраніших європейських історичних документів щодо конкретних мисткинь, можливо, перший перелік художниць у європейській історії створив Пліній Старший: список включав Єлену Єгипетську, одну з небагатьох художниць, що працювали в Древній Греції. За рядом сучасних дослідників оригінальне полотно, репродукцією з якого є мозаїка Александра, було саме її роботоюHelena . Це була картина битви при Іссі, яка висіла в римському Храмі миру за часів Веспасіана.Птолемей Гефестіон Нова історія (кодекс 190) Бібліотека Фотія Інші художниці в переліку — Тімарете, Ейрена (Eirene), Каліпсо, Арістарете, Іая, Олімпія. Хоча лише деякі з їх робіт збереглися, на зразку давньогрецької червонофігурної кераміки «caputi hydria» 460—450 до н. е., що зберігається в Torno Collection (Мілан), зображено жінок, що працюють поряд з чоловіками на занятті з розпису ваз.

Відомі зображення жінок, що грають на музичних інструментах. Ймовірно, жінкам дозволялося грати не на всіх з них: ліра могла використовуватись будь-ким, а арфа — тільки жінками. Жінки не тільки грали, а й писали музику для інструментів — відомі давньогрецькі композиторки Сапфо і Носсіда.

Середньовіччя

Ідентифікація мисткинь у середньовіччі проблемна, оскільки мистецькі твори того часу часто не підписувалися. Серед творів, стать авторок яких можна визначити: Манускрипти та ілюстрації до них, створені у жіночих монастирях. Авторство таких робіт також майже неможливо встановити, але можна впевнено вважати, що їх створювали монахині і інші церковні посадовиціMedieval Women Artists. Гобелени і вишивки. Таке мистецтво вважалося допустимим для жінок у середньовічній Європі. Багато відомих тканих картин (наприклад, гобелен з БайоThe Norman Conquest ) вважаються створеними жінками.

В Середні віки творили , , Енде, , Геррада Ландсбергська та Гільдеґарда Бінгенська. В період раннього середньовіччя жінки часто працювали разом з чоловіками. Ілюстрації рукописів, вишивки та різьблені капітелі того періоду чітко демонструють приклади жінок, які працювали в цих видах мистецтва. Документи свідчать, що вони також були пивоварками, м'ясницями, торгували вовною та залізом. Митці того часу, включно з жінками, належали до невеликої верстви суспільства, статус якої дозволяв їм звільнятися від цих більш напружених видів роботи. Мисткині часто належали до двох письменних класів: або заможні аристократки (часто створювали вишивку та текстиль), або черниці (часто виробляли ілюмінації).

У тогочасній Англії існувало кілька майстерень вишивки, зокрема в Кентербері та Вінчестері; Opus Anglicanum (англійська вишивка) вже була відома в Європі — папський інвентар 13-го століття нараховував понад двісті одиниць. Передбачається, що за це виробництво майже повністю відповідали жінки.

Одна з найвідоміших вишивок середньовіччя, Гобелен з Байо, вишитий вовною на 9 лляних панелях 0,5 на 68,38 метри, що у 70 сценах висвітлює битву при Гастінгсі і норманське завоювання Англії, створений або в комерційній майстерні королівською чи аристократичною дамою та її свитою, або в майстерні в жіночому монастирі.

Високе Середньовіччя У 14 столітті задокументовано королівську майстерню в Лондонському Тауері, можливо, існували й раніші. Ілюстрація рукописів дає багато названих художниць, включаючи іспанську монахиню 10-го ст. Енде, німецьку монахиню XII століття , , мирянку 12-го століття в баварському скрипторії. Ці та багато інших неназваних ілюмінаторок скористалися перевагами монастирів як головного місця освіти для жінок та найбільш прийнятного варіанту для інтелектуалок.

Проте у багатьох частинах Європи з григоріанськими реформами 11-го століття та зростанням феодалізму жінки зіткнулися з багатьма обмеженнями, відсутніми в ранньому Середньовіччі. З цими суспільними зсувами змінився й статус монастиря: на Британських островах нормандське завоювання поклало початок поступовому занепаду монастиря як місця навчання та місця, де жінки могли отримати владу. Монастирі були підпорядковані настоятелям-чоловікам, а не очолювалися абатисами, як це було раніше. У язичницькій Скандинавії (Швеції) єдина історично підтверджена рунічна майстриня, , працювала в 11 столітті.Upplands runinskrifter 1, s. 307 ff.

Однак у Німеччині часів Саксонської династії монастирі зберегли свою позицію як навчальні заклади. Частково це могло бути тому, що монастирі часто очолювали та населяли неодружені жінки з королівських та аристократичних родин. Таким чином, найбільша робота жінок пізнього Середньовіччя походить з Німеччини, прикладом чого є праця Герради Ландсбергської та Гільдегарди Бінгенської. Гільдегарда (1098–1179) є особливо гарним прикладом німецької середньовічної інтелектуалки та художниці. Вона написала «Божественні справи простої людини», «Заслужене життя», 65 гімнів, п’єсу чудес і довгий трактат із 9 книг про природу дерев, рослин, тварин, птахів, риб, мінералів і металів. З раннього дитинства вона стверджувала, що має видіння. Коли папство підтримало ці претензії директорки, її позиція як важливої інтелектуалки зміцнилася. Видіння стали частиною однієї з її основоположних праць у 1142 році, Scivias (Пізнай шляхи Господні), яка складається з 35 видінь, що розповідають та ілюструють історію спасіння. Ілюстрації в Scivias зображують Гільдегарду, яка переживає видіння, сидячи в монастирі в Бінгені. Вони значно відрізняються від інших, створених у Німеччині того ж періоду, оскільки для них характерні яскраві кольори, підкреслена лінія та спрощені форми. Хоча Гільдеґарда, ймовірно, не створювала зображення, їхня унікальна природа змушує вважати, що вони були створені під її пильним наглядом.