Імперія Маратха

Імперія Маратха або Маратта (маратхі: मराठा साम्राज्य, Marāṭhā Sāmrājya), Конфедерація Маратха — індуська держава з центром у Західній Індії, що існувала з 1674 до 1818 року, охоплюючи в період найвищого розквіту більшу частину Південної Азії. Імперія Маратха значно розширилася за рахунок Імперії Великих Моголів після смерті її імператора Ауранґзеба в 1707, але, починаючи з Третьої паніпатської битви, почала втрачати територію і була остаточно розбита під час Англо-маратхських воєн. Фактичними володарями імперії Маратха стали пешви разом з іншими маратхськими родами — Гайквадами у м. Барода (Гуджарат), Скіндіями (Гваліор), Холкарами (Індор), Бхонсле (Нагпур).

Історія Маратхі у складі 96 кланів мали численні дрібні володіння на землях Біджапурського і Ахмеднарагського султанатівStewart Gordon (16 September 1993). The Marathas 1600-1818. Cambridge University Press. pp. 15–17. Одини з напотужніших кланів маратхів у XVII ст. стають Бхонсле і Джадхаврао. 1610 року маратхи повстали проти ахмеднагарського султанату Бурхана Нізам-шаха III, які боролися до 1616 року. Шахаджі Бхонсле набув провідного становища і посади пешви за останнього ахмеднагарського султана Муртази Нізам-шаха III. Після повалення останнього 1636 року моголами отримав джагіри Сатару і Бангалор. Невдовзі Шахаджі повстав проти біджапурського султана Мухаммада Аділ-шаха, але не досяг успіху.

1642 року Шахаджі Бхосле розділив свої володіння, виділивши володіння синові Шиваджі Сатару. Останній очолив опір проти Біджапурському султанату у 1645 році, захопивши форт Торна, а потім багато інших фортів, перейшовши під свій контроль над територією та встановивши Хіндаві Сварадж'я (самоврядування)Jackson, William Joseph (2005). Vijayanagara voices: exploring South Indian history and Hindu literature. Ashgate Publishing, Ltd, p. 38. Він створив незалежну державу маратхів зі столицею РайгадVartak, Malavika (8–14 May 1999). "Shivaji Maharaj: Growth of a Symbol". Economic and Political Weekly. 34 (19), pp. 1126–1134. До 1660 року боровся проти біджапурців, коли змушен був визнати зверхність тамтешнього султана. Того ж року почав спротив могольським військам. 1664 року зазнав поразки, втративши 4/5 свого князівства. 1670 року розпочав нову війну проти Моголів. 1674 року оголосив себе чхатрапаті (на кшталт імператора). 1680 року зумів встановити зверхність над Тханджавурським князівством.

На час його смерті 1680 року володіння становило близько 4,1% Індостану, укріплене 300 фортами, мало близько 40 тис. кіннотита 50 тис. піхоти, а також військово-морськими силами вздовж західного узбережжяPearson, M.N. (February 1976). "Shivaji and the Decline of the Mughal Empire". The Journal of Asian Studies. 35 (2), pp. 221–235. Після смерті Шиваджі розпочалася війна між його синами Самбхаджі та Раджарамом.

1681 року нього виступив могольський падишах Аурангзеб. Протягом наступних восьми років Самбхаджі успішно очолював маратхів проти МоголівMehta, Jaswant Lal (2005). Advanced Study in the History of Modern India 1707–1813. Sterling. ISBN 978-1-932705-54-6. У 1687 році армія маратхів зазнала від моголів нищівної поразки у битві Ваї. У 1689 році Самбхаджі потрапив у полонMehta (2005), p. 50.

Після смерті Самбхаджі на трон зійшов його зведений брат Раджарам. Облога Райгада силами Моголів тривала, і йому довелося тікати до Вішалгада, а потім до Гінгі, щоб знайти безпеку. Звідти маратхи здійснювали набіги на територію Моголів, і багато фортів були відбито. У 1697 році Раджарам запропонував перемир'я, але Аурангзеб відхилив цю пропозицію. Раджарам помер у 1700 році в Сінхагаді. Його удова, Тара Баї, взяла на себе управління від імені свого сина Шиваджі IIMehta (2005), pp. 53, 706. Проти них виступив Шахуджі, син Самбхаджі. Війна тривала до 1712 року, з деякими перервами. Й лише угодою 1731 року у Варні було визнано розділ держави маратхів на Сатарську (на чолі з Шахуджі), та Колхапурську (керувала Тара Баї та її син Самбхуджі I).

1713 року Шахуджі призначив пешвою Баладжі ВішванатхаSen, Sailendra Nath (2010). An Advanced History of Modern India. Macmillan India. pp. 1941—1942, p. 11, який перебрав фактичну владу в Імперії Маратха. 1730 року представник клану Бхосле Раґходжі захопив Бхам в Гондвані, чим було розширено межі Імперії.

У 1719 році маратхи під керівництвом Баладжі вирушили до Делі разом із Саїдом Хуссейном Алі, субадаром Декана, та скинули падишаха Фарук-сіяра.Sen (2010), p. 12 Новий падишах Рафі-уд-Дарджат, маріонетка братів Саїдів, 1680 року надав Шахуджі права збирати чаут (податок у 25% від доходу) і сардешмукхі (додатковий 10% збір понад чаут) з шести провінцій Декана, а також повне володіння територіями, контрольованими ШиваджіAgrawal, Ashvini (1983). Studies in Mughal History. Motilal Banarsidass, pp. 24, 200–202. Після смерті Баладжі Вішваната в квітні 1720 року Шахуджі призначив пешвою його сина Баджі Рао I. Останній 1731 року зміцнив владу свого роду в державі та водночас розширив Імперію Маратхів у десять разів з 3% до 30% сучасного Індостану протягом 1720–1740 роківMontgomery, Bernard Law (1972). A Concise History of Warfare. Collins, p. 132. 1728 року було завдано поразки Гайдарабаду у битві при Палкеді. У 1737 році маратхи під командуванням Баджі Рао I здійснили набіг на передмістя ДеліSen (2006), p. 12. Армія нізама Гайдарабаду вирушила до Делі, щоб врятувати Моголів від вторгнення маратхів, але зазнали рішучої поразки в битві при БхопаліSen, Sailendra Nath (2010). An Advanced History of Modern India. Macmillan India, p. 23. Маратхи стягнули велику данину з Моголів і підписали договір, за яким Малава юридично перейшла до маратхів, які цю субу захопили ще у 1724 році. 1739 року захоплено порт Бассейн у португальцівSen, S.N (2006). History Modern India (3rd ed.). The New Age. ISBN 978-81-224-1774-6..

Баладжі Баджі Рао було призначено наступним пешвою, незважаючи на опір інших вождів маратхів. У 1740 році війська маратхів під командуванням Рагходжі Бхонсле, правителя Бхама, напали на Аркот і розгромили Доста Алі, наваба Аркота, на перевалі Дамалчеррі. У війні, що послідувала, загинули Дост Алі-хан, один з його синів Хасан Алі. Цей успіх підвищив престиж Імперії Маратха на півдні. З Дамалчеррі маратхи вирушили до Аркота, який здався їм без особливого опору. З грудні 1740 року до 14 березня 1741 року було захоплено ключові фортеці Аркотського навабстваMehta, Jaswant Lal (2005). Advanced Study in the History of Modern India 1707–1813. Sterling, p. 202. Раджпутана також зазнала нападів маратхів у цей часSen (2010), p. 15. У червні 1756 року було завдано поразки португальцям у битві біля Гоа.

Водночас з 1741 по 1748 рік Рагхуджі Бхонсле здійснив 6 військових кампаній проти БенгаліїSarkar, Jadunath (1991). Fall of the Mughal Empire. Vol. I (4th ed.). Orient Longman. ISBN 978-81-250-1149-1.. В результаті землі Імперії розширилися до річки Хуглі, разом з Бераром і ОріссоюMarshall, P. J. (2006). Bengal: The British Bridgehead: Eastern India 1740–1828. Cambridge University Press, p. 72.

У 1750 році було укладено Угоду в Сангалі, згідно якої усі головні посади у державі передавалися прихильникам пешви. З цього часу столицею Імперії Маратха стає Пуна, а влада чхатрапаті Раджарама II остаточно перетворилася на номінальну.

З 1751 до 1760 року з деякими перервами велася війна проти нізама Гайдарабаду, на боці якого виступив рід Гайквадів з Гуджарату. Пешву підтримали роди Скіндіїв та Бхонсле з Нагпуру. 1752 року було захоплено Доаб, а також падишах надав мартахам Аджмер і Агру. Зрештою 1760 року в запеклій битві біля Удгіра нізаму Салабат Джангу було завдано тяжкої поразки, внаслідок чого Імперія Маратха захопила частину західних володінь ГайдарабадуTurchin, Peter; Adams, Jonathan M.; Hall, Thomas D. (2006). "East-West Orientation of Historical Empires and Modern States". Journal of World-Systems Research. 12 (2), p. 223.

Місто Делі було розграбовано маратхами десять разів між 1737 і 1788 роками. Протягом цього періоду маратхи зґвалтували тисячі жінок, включаючи 350 дружина й донько падишахів, зокрема у травні 1754 року, коли Малхар Рао Холкар на чолі 20 тис. захопив табір падишаха Ахмад-шахаGupta, Hari Ram (1999). "Role of the Sikhs in Delhi as Compared with Others". History of the Sikhs: Sikh domination of the Mughal Empire, 1764-1803. Munshiram Manoharlal Publishers. p. 353,364. ISBN 978-81-215-0213-9..

1755 року вдалося частково приборкати рід Ангрія, що контролював узбережжя Конкан. У 1758 році Баладжі Баджі Рао вдерся до Майсуру, проте зміг повністю здолати військо на чолі з Гайдар Алі. Разом з тим встановив повний контроль над Аркотським навабством. 1756 року маратхи атакували афганців після розграбування Делі Ахмед-шахом Абдалі. 1757 року власне Делі було захоплено, де було знищено залогу Рохілханду. Це заклало основу для завоювання маратхами Північно-Західної ІндіїRoy, Kaushik (2004). India's Historic Battles: From Alexander the Great to Kargil. Orient Blackswan, pp. 80–81. Наслідком стала війна з Дуррунійською імперією. 1758 року після битви при Аттоку 1758 року маратхи захопили ПешаварSen (2010), p. 16. Їх союзником стада Сикхська конфедерація. 1759 року Ахмед-шах Абдалі перейшов у наступ. Але 1760 року маратхи знову перемогли афганців у Третій битві при ДеліMehta (2005), p. 140. 1761 року у вирішальній битві при Паніпаті, в якій маратхи зазнали ніщивної поразки від коаліції афганців, рохілла та аудського наваба Шуджи ад-Даули. Наслідком стала втрата Імперією Маратха волоіднь в Пенджабі та Делі. З цього часу Імперія Маратха фактично перетворилася на Конфедерацію маратхських держав, що номінально визнавали владу пешви.

Маратхи налаштували проти себе джатів та раджпутів, обкладаючи їх великими податками, караючи їх після перемоги над Моголами та втручаючись у їхні внутрішні справи. Похід нового пешви Мадхав Рао I проти Гайдар Алі, султана Майсура, не дав міцного успіху. 1763 і 1765 роках було завдано поразки Джаноджі, магараджі Наґпуру, що намагався оскаржувати владу пешви. Але 1765 року колхапурський магараджа Шиваджі II здобув незалежність від пешви. 1766 році було укладено союз з Гайдарабадом. Також вдалося перемогти джатів та раджпутів, що повстали. У 1767—1769 роках пешвою остаточно приборкано самостійність Наґпуру. 1771 року вдалося знову захопити Делі, де було поставлено падишахом Шах Алама II, що став фактично маріонеткою маратхівRathod, N.G. (1994). The Great Maratha Mahadaji Scindia. New Delhi: Sarup & Sons, p. 8.

1772 року маратхи спустошили Рохілханд в посмсту за допомогу афганцямRathod (1994), p. 8. Того ж року було придушено спробу падишаха скинути маратхську залежність. Спроба підкорити навабство Ауд стикнулося з союзом останнього та Британської Ост-Індської компанії, що на той час захопила Бенгалію і Берар. Битва при Рамґаті не виявила переможця, але раптова смерть пешви припинила війнуSailendra Nath Sen (1998). Anglo-Maratha relations during the administration of Warren Hastings 1772–1785. Vol. 1. Popular Prakashan. pp. 7–8. ISBN 9788171545780..

Наслідком стало подальший розпад Імперії, де Скіндії, Холкари, Бхонсле і Гайквади стали фактично незалежними. Цьому також сприяла боротьба за владу в родині пешви. 1773 року владу захопив Раґханатх Рао, вбивши Нараян Рао. У 1774 році Раґханатг Рао було скинуто групою так званих «Дванадцяти» на чолі з деваном (першим міністром) Наною Фарнавішем. Останній фактично перебрав владу у державі за малолітнього пешви Мадхав Рао II. Але 1775 року Раґханатх Рао спровокував війну з Британською Ост-Індською компанією, що тривала до 1782 року. За умовами Салбайського договору, за умовами якого британці отримували острів Салсет.