Женевська конференція — конференція, яка проходила в Женеві, Швейцарія, з 26 квітня по 20 липня 1954 року. Вона мала на меті врегулювати невирішені питання, що виникли внаслідок Корейської війни і першої війни в Індокитаї. Частина конференції з корейського питання завершилася без прийняття будь-яких декларацій або пропозицій, тому загалом вважається менш актуальною. Однак Женевські угоди, що стосуються ліквідації Французького Індокитаю, мали довгострокові наслідки. Розпад Французької імперії в Південно-Східній Азії привів до створення в кінцевому підсумку окремих держав Демократичної Республіки В'єтнам (Північний В'єтнам), Південний В'єтнам, Королівств Камбоджа і Лаос.
Корейською частиною конференції займалися дипломати з Південної Кореї, Північної Кореї, Китайської Народної Республіки (КНР), Союзу Радянських Соціалістичних республік (СРСР) і Сполучених Штатів Америки (США). Для Індокитаю сторони угоди укладалися між Францією, В'єтнамом, СРСР, КНР, США, Сполученим Королівством і майбутніми державами, створеними з Французького Індокитаю. Угода тимчасово розділила В'єтнам на дві зони: північну зону, яка керувалася повстанцями з В'єтнаму, і південну зону, яка управлятиметься державою В'єтнам, очолюваним колишнім імператором Бо Джі. У заключній декларації конференції, опублікованій британським головою конференції, передбачалося, що загальні вибори будуть проведені до липня 1956 року для створення єдиної В'єтнамської держави. Попри участь у розробці угод, вони не були підписані й прийняті делегатами як держави В'єтнам, так і Сполучених Штатів. Крім того, на конференції були підписані три окремих Угоди про припинення вогню, що охоплювали Камбоджу, Лаос і В'єтнам.
Передумови 18 лютого 1954 року на Берлінській конференції учасники домовилися, що «Проблема відновлення миру в Індокитаї буде також обговорюватися на конференції, на яку будуть запрошені представники Сполучених Штатів, Франції, Сполученого Королівства, Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Китайської Народної Республіки та інших зацікавлених держав.»Конференція відбулася в Палаці Націй в Женеві 26 квітня 1954 року. Першим пунктом порядку денного є корейське питання, за яким слід Індокитай.
Корея Перемир'я, підписане в кінці Корейської війни, вимагало політичної конференції протягом трьох місяців-терміни, які не були дотримані —…для врегулювання шляхом переговорів питань виведення всіх іноземних сил з Кореї, мирного врегулювання корейського питання і т. д.
Індокитай У зв'язку з деколонізацією в Азії Франція була змушена відмовитися від своєї влади над Індокитаєм (Лаосом, Камбоджею і В'єтнамом). У той час як Лаос І Камбоджа отримали незалежність, Франція вважала за краще залишитися у В'єтнамі. Це закінчилося війною між французькими військами і в'єтнамськими націоналістами на чолі з Хо Ши Міном. Армія останнього, В'єтмінь, вела партизанську війну, а французи використовували традиційні західні технології. Вирішальним фактором стала битва при Дьєнб'єнфу в 1954 році, де французи зазнали тяжкої поразки. Це привело до виведення французьких військ і Женевської конференції.
Було вирішено, що В'єтнам буде розділений по 17-й паралелі до 1956 року, коли мали відбутися демократичні вибори під міжнародним контролем. Протягом 300 днів населенню було дозволено мігрувати між країнами (операція «Переїзд до свободи»). Із пропозицією погодилися майже всі зацікавлені сторони за винятком США. Зокрема, Хо Ші Мін мав сильну підтримку на Півночі, яка була густіше населена, ніж Південь, і тому він був упевнений, що виграє вибори. США виступали проти проведення виборів на тій підставі, що вони не хотіли бачити поширення комунізму за ефектом доміно по всій Азії. Уряд США відмовився визнати угоди і допоміг побудувати окрему антикомуністичну державу під керівництвом Нго Дінь Дьєма на сильно сфальсифікованих виборах у Південному В'єтнамі, а в 1956 році США підтримали відмову Південного В'єтнаму провести загальнонаціональні вибори в консультації з Північним В'єтнамом.
Корея Представник Південної Кореї запропонував, щоб південнокорейський уряд був єдиним законним урядом в Кореї, а на Півночі було проведено вибори під наглядом ООН, китайські сили мали бути виведені, сили ООН залишалися поліцейськими силами. Північнокорейський представник запропонував провести вибори на всій території Кореї, щоб усі іноземні сили покинули країну завчасно, щоб вибори проводилися всекорейською комісією, що складається з рівних частин з Північної й Південної Кореї, щоб зміцнити загальні економічні та культурні відносини між Північчю і Півднем.
Китайська делегація запропонувала поправку, що передбачала контроль за виборами з боку групи нейтральних держав, яку Північ прийняла. США підтримали позицію Південної Кореї, заявивши, що СРСР хоче перетворити Північну Корею на маріонеткову державу. Більшість союзників зберігали мовчання, і .
Представник Південної Кореї запропонував провести всекорейські вибори відповідно до конституційних процедур Південної Кореї й під наглядом ООН. 15 червня, в останній день конференції з корейського питання, СРСР і Китай виступили з заявами на підтримку єдиної, демократичної, незалежної Кореї, заявивши, що переговори з цією метою слід поновити у відповідний час. Делегації Бельгії і Великої Британії заявили, що, хоча вони не збираються приймати «радянські й китайські пропозиції, це не означає відмову від ідей, які містяться в них». Зрештою учасники конференції не погодили ніякої спільної заяви.
Індокитай Хоча делегати почали збиратися в Женеві з кінця квітня, дискусії з Індокитаю почалися тільки 8 травня 1954 року. Напередодні в'єтнамці здобули рішучу перемогу над силами французького союзу в Дьєнб'єнфу.
У західних союзників не було єдиної позиції щодо того, чого мала досягти конференція щодо Індокитаю. Ентоні Іден, який очолював британську делегацію, висловився за врегулювання конфлікту шляхом переговорів. Жорж Бідо, який очолював французьку делегацію, вагався і прагнув зберегти якісь позиції Франції в Індокитаї, щоб виправдати минулі жертви, навіть коли воєнний стан країни погіршувався. США підтримували французів в Індокитаї протягом багатьох років, і республіканська адміністрація Ейзенхауера воліла, щоб її не можна було звинуватити в черговій «Ялті»Вважалося, що поступливість президента Рузвельта на Ялтинській конференції призвела до встановлення комуністичних режимів в окупованих радянськими військами країнах Центральної та Східної Європи. або «втраті» ІндокитаюЛідери республіканців раніше звинувачували демократичну адміністрацію Трумена в тому, що вона «втратила Китай», коли там прийшли до влади комуністи..
Адміністрація Ейзенхауера розглядала можливість нанесення авіаударів у підтримку французів у Дьєнб'єнфу, але не змогла домогтися від ключових союзників, таких як Сполучене Королівство, прихильності спільних дій. Ейзенхауер побоювався втягнення в «іншу Корею», яке буде вкрай непопулярним серед американської громадськості. Міркування внутрішньої політики США сильно вплинули на позицію країни в Женеві. 29 квітня оглядач Волтер Ліппманн писав, що «американська позиція в Женеві неможлива доти, доки у провідних сенаторів-республіканців немає ніяких умов для світу, крім беззастережної капітуляції ворога, і ніяких умов для вступу у війну, окрім як у колективних діях, у яких тепер ніхто не хоче брати участь.» Під час конференції США не визнавали Китайську Народну Республіку. Державний секретар Джон Фостер Даллес, антикомуніст, заборонив будь-які контакти з китайською делегацією, відмовившись потиснути руку Чжоу Еньлаю, провідному китайському переговірнику.
Даллес посварився з делегатом Великої Британії Ентоні Іденом через передбачувану нездатність Великої Британії підтримати спільні дії і позицію США щодо Індокитаю; він залишив Женеву 3 травня і його замінив заступник Волтер Беделл Сміт. В'єтнамська держава відмовлялася брати участь у переговорах доти, доки Бідо не написав Бо Джі запевнення, що ніяка угода не розділить В'єтнам.
Бідо відкрив конференцію 8 травня, запропонувавши припинення бойових дій, припинення вогню, звільнення полонених і роззброєння нерегулярних формувань, попри фактичну капітуляцію французів у Доньєнб'єні напередодні.
10 травня голова делегації Демократичної Республіки В'єтнам (ДРВ) Пхум Вен Донг виклав свою позицію, запропонувавши припинення вогню; розведення протиборчих сил; заборону на введення нових сил в Індокитай; обмін полоненими; незалежність і суверенітет В'єтнаму, Камбоджі й Лаосу; вибори єдиного уряду в кожній країні; виведення всіх іноземних військ з Індокитаю і допуск представників Патет Лао і кхмерів Іссарака на конференцію. Фам Ван Донг вперше запропонував тимчасовий поділ В'єтнаму 25 травня. Після перемоги при Дьєнб'єнфу положення Франції у дельті Червоної річки погіршилося, і припинення вогню та розведення, мабуть, не були в інтересах ДРВ. Схоже, що керівництво ДРВ вважало співвідношення сил майже рівним і переймалося моральними проблемами у військах та серед своїх прихильників після восьми років війни. Тернер стверджував, що в'єтнамці могли б продовжити продовжити бойові дії й затягувати переговори для досягнення більш сприятливих умов, якби не китайський і радянський тиск на них щодо припинення бойових дій. Поширеною була думка про те, що уряд Дьєма впаде, залишивши В'єтміню контроль над усім регіоном.
12 травня ДРВ відкинула будь-який поділ країни, і США висловили аналогічну позицію наступного дня. Французи прагнули здійснити фізичний поділ протиборчих сил на анклави по всій країні, відомий як підхід «леопардової шкури». Французька пропозиція передбачала передачу ДРВ/В'єтміню півострова Ка-Мау, трьох анклавів поблизу Сайгона, великих районів Аннама і Тонкіна; сили Франції мали зберегти більшість міських районів і дельту Червоної річки, включаючи Ханой і Хайфон, що дозволяло б їм, у разі необхідності, відновити бойові дії на Півночі.
За лаштунками конференції уряди США та Франції продовжували обговорювати умови можливого військового втручання США в Індокитай. до 29 травня США і французи досягли угоди про те, що, якщо конференція не зможе досягти прийнятного мирної угоди, Ейзенхауер буде домагатися схвалення Конгресу на військове втручання в Індокитаї. однак після обговорень з урядами Австралії та Нової Зеландії, в яких стало очевидно, що ні одне з них не підтримає військове втручання США, повідомлення про падіння морального духу серед сил французького союзу і опозиції з боку начальника штабу армії Метью Ріджуея, США почали відходити від інтервенції і продовжували виступати проти переговорного врегулювання.до початку-середині червня США почали розглядати можливість того, що замість того, щоб підтримувати французів в Індокитаї, було б краще, щоб французи пішли, а США підтримали нові індокитайські держави. Це усуне сліди французького колоніалізму. Не бажаючи підтримувати пропонований поділ або втручання, до середини червня США вирішили відмовитися від участі в конференції.
15 червня В'ячеслав Молотов запропонував, щоб контроль за припиненням вогню здійснювала спостережна комісія під головуванням нейтральною Індії. 16 червня Чжоу Еньлай заявив, що ситуації у В'єтнамі, Камбоджі і Лаосі не є однаковими і мають розглядатися окремо. Він запропонував розглядати Лаос і Камбоджу як нейтральні країни, якщо у них немає іноземних баз. 18 червня Фам Ван Донг заявив, що в'єтнамці будуть готові вивести свої війська з Лаосу і Камбоджі, якщо в Індокитаї не будуть створені іноземні бази. удаване пом'якшення Комуністичної позиції, мабуть, було викликано зустріччю між ДРВ, китайською і Радянською делегаціями 15 червня, на якій Чжоу попередив В'єтміня про те, що його військову присутність в Лаосі і Камбоджі загрожує підірвати переговори щодо В'єтнаму. Це стало серйозним ударом по ДРВ, яке намагалося забезпечити, щоб Патет Лао і Кхмер Иссарак приєдналися до урядів Лаосу і Камбоджі, відповідно, під керівництвом ДРВ. Китайці, ймовірно, також прагнули забезпечити, щоб Лаос І Камбоджа в майбутньому перебували не під впливом В'єтнаму, а під впливом Китаю.