Олекса́ндр Я́кович Таї́ров (справжнє прізвище Корнбліт; * 1885, Ромни — †1950, Москва, РРФСР) — український режисер.

Сценічну діяльність почав 1905 актором у трупі М. Бородая у Києві, режисерську — 1908 в пересувному театрі П. Гайдебурова; 1914 — 50 — засновник і керівник Московського Камерного театру. Народний артист РРФСР (1935)

Життєпис Майбутній театральний режисер народився в єврейські родині в Україні в місті Ромни. Син викладача в Полтавській губернії, як і низка емоційних гімназистів, закохався в театр, брав участь в аматорських виставах.

За примусом батьків подався по закінченні гімназії не в актори, а влаштувався на юридичний факультет Київського університету ім. Св. Володимира. Брав участь як актор в виставах київських театрів. Згодом покинув Київ і влаштувався в Петербурзький університет на юридичний факультет і водночас потрапив в театральну трупу Всеволода Мейєрхольда.

Експерименти Мейєрхольда не задовольнили, бо в Олександрі народжувалась власна особистість. Як режисер навіть поставив «Гамлета» Шекспіра і закінчив 1913 року Петербурзький університет. В період пошуків себе раптово забажав покинути театр і почати життя наново.

Недовгий Вільний театр Перебрався на житло в Москву, де розпочав адвокатську практику. В Москві не зумів жити без театру і покинув тепер вже адвокатуру. Поставив дві перші вистави в Москві в так званому Вільному театрі. Але театр протримався економічно лише один сезон.

Актори і новий режисер не воліли такого кінця і на уламках Вільного — ініціювали створення нового театру.

Приміщення Камерного театру Олександр Таїров зустрів Алісу Коонен в недовгий час праці Вільного театру. Саме вона 1914 р. звернула увагу на порожній особняк на Тверському бульварі в Москві. Таїров оглянув особняк і зрозумів, що парадні зали колись приватного житла не підходять для театру, до того ж, їх було гріх ламати. Але приміщення приємне і до нього можна прибудувати театральну залу і сцену. Так і зробили. Так виник невеликий і затишний Камерний театр Таїрова.

Наприкінці 1917 року нова, більшовицька влада примусила акторів покинути приміщення. Лише захист наркома просвіти Луначарського сприяв поверненню театральної трупи в приміщення і навіть виділив гроші на переобладнання сцени.

Новий театр Камерний театр відкрили 14 грудня 1914 року постановкою старовинної п'єси «Сакунтала» (Шакунтала) Калидаси, створеної в Середньовічній Індії. Головну героїню, чисту і наївну дівчину, грала Аліса Коонен. Але театр розпочав власний шлях у розпал 1-ї світової війни …

Таїров прагнув підвищеної майстерності, тяжів до репертуару романтичного та трагедійного, до легендарних чи літературних сюжетів, до показу сильних, а то і всепоглинаючих почуттів героїв, котрі були здатні переробити їх життя чи покласти йому край. Він записав :

Камерним, невеликим за розмірами — було лише приміщення його театру.

Молодий і завзятий Олександр Таїров діяльно проштовхував рекламу власного театру. Він організував « Товариство друзів Камерного театру», друкував журнал російською «Мастерство театра», газету «7 днів Камерного театру», заснував клуб «Эксцентрион», а згодом і студію, котра стане пізніше державним театральним училищем. Його уважно слухав більшовицький нарком просвіти і сам трохи драматург Анатолій Луначарський (1875–1933), котрий і не давав нищити заклад Таїрова своїм друзям-більшовикам, поки був живий.

Камерний театр був відомий власною стилістикою та красою сценічних костюмів. Художники Камерного театру були майстрами костюмів різних стилістик, витрачаючи на створення костюмів час і пізнання, винахідливість і досвід, смак і майстерність. Адже Таїров оголосив :

Політичні утиски так званих «космополітів» в СРСР Як етнічний єврей і театральний діяч радянської країни, Олександр Таїров брав участь в Єврейському антифашистському комітеті. 1945 року його нагородили орденом Леніна у зв'язку із тридцятирічним ювілеєм Державного Камерного театру.

Політична ситуація в країні погіршена у зв'язку із поверненням з-за кордону низки радянських офіцерів і вояків, котрі відвідали закордонні країни і побачили значні економічні успіхи без комуністичного керівництва і без плутаної комуністичної ідеології. В СРСР розпочата нова хвиля політичних переслідувань і репресій, на той час проти військових і діячів літератури. 26 серпня 1946 року сталінський уряд оприлюднив постанову ЦК ВКП(б), котра практично заборонила вистави закордонних п'єс і твори закордонної драматургії. А 1949 р. Камерний театр Таїрова силомиць ліквідували.

1950 року в приміщенні Камерного театру роблять ремонти і віддають приміщення під Московський драматичний театр імені О. С. Пушкіна, в штаті якого для Таїрова не передбачено місця роботи. Його примусово роблять безробітнім і виключеним з театрального життя радянської столиці. Старість і очікування репресій спричинили божевілля Таїрова, якого пам'ятають тривожно блукаючим по вулицям Москви у пошуку афіш знищеного комуністичним урядом Камерного театру.

Репертуар в Камерному театрі за Таїрова (російською) «Сакунтала» Калидасы «Безумный день, или Женитьба Фигаро», Бомарше «Покрывало Пьеретты» Шницлера «Фамира Кифаред», И. Ф. Анненский «Саломея», Оскар Уайльд «Адриенна Лекуврер» «Принцесса Брамбилла» — по пьесе Гофмана «Король-Арлекин» «Ящик с игрушками» «Благовещенье» — по пьесе Поля Клоделя, в главной роли Алиса Коонен. «Ромео и Джульетта» «Опера нищих» [по пьесе «Трёхгрошовая опера» Бертольда Брехта — первая постановка в СССР. «Богатыри» — опера — фарс А. П. Бородина Расин, «Федра» Островский, «Гроза» «Негр» «Любовь под вязами» «Египетские ночи». Фрагменты одноимённого произведения А. С. Пушкина «Оптимистическая трагедия», Вишневский В. В., 1933 г.

Таїров і українські драматурги Таїров ставив п'єси укр. авторів: «Патетичну сонату» М. Куліша (1931), «Невідомі солдати» Л. Первомайського (1932), «Думу про Британку» Ю. Яновського, «Фронт» О. Корнійчука.

Смерть Помер в Москві. Дружина, Аліса Коонен пережила чоловіка на двадцять п'ять років. Обоє поховані на Старому Новодівочому цвинтарі в одній могилі.

Посмертна слава Режисер та негаразди Камерного театру Таїрова відійшли у історію. Трагічним подіям життя театру, життю і творчості Таїрова та Аліси Коонен присвячено декілька статей в періодичних виданнях, їм присвятив власний кінофільм режисер Борис Бланк (2004 рік).

Література і джерела

Таиров А. Я. О театре / Ком. Ю. А. Головашенко и др. М.: ВТО, 1970. 603 с. Берковский Н. Я. Таиров и Камерный театр // Берковский Н. Я. Литература и театр: Статьи разных лет. М.: Искусство, 1969. C. 305–393. Головашенко Ю. А. Режиссерское искусство Таирова . М.: Искусство, 1970. 352 с. Державин К. Н. Книга о Камерном театре: 1914–1934 . Л.: Художественная литература, 1934. 240 с. Зноско-Боровский Е. А. Таиров // Зноско-Боровский Е. А. Русский театр начала XX века. Прага: Пламя, 1925. C. 364–368. Коонен А. Г. Страницы жизни / Ред., послесл. Ю. С. Рыбакова. 2-е изд. М.: Искусство, 1985. 446 с. Крыжицкий Г. К. А. Я. Таиров // Крыжицкий Г. К. Режиссерские портреты / Предисл. С. А. Воскресенского. М.; Л.: Теакинопечать, 1928. C. 77-87. Марков П. А. О Таирове // Марков П. А. О театре: В 4 т. М.: Искусство, 1974. Т. 2. Театральные портреты. C. 76-111. Мейерхольд В. Э. Отзыв о книге А. Я. Таирова «Записки режиссера» //Мейерхольд В. Э. Статьи, письма, речи, беседы / Ком. А. В. Февральского: В 2 ч. М.: Искусство, 1968. Ч. 2. (1917–1939). C. 37-43. Пиотровский А. И. Таиров // Пиотровский А. И. Театр. Кино. Жизнь. Л.: Искусство, 1969. C. 87-89. Режиссерское искусство А. Я. Таирова (К 100-летию со дня рождения) / Ред. К. Л. Рудницкий. М., 1987. 150 с. Иванов В. Полночное солнце. «Федра» Александра Таирова в отечественной культуре // Новый мир. 1989. № 3. С. 233–244. Рудницкий К. Л. Русское режиссерское искусство: 1908–1917. М.: Наука, 1990. (Глава «Таиров и Камерный театр» ) С. 201–238. Титова Г. В. Творческий театр и театральный конструктивизм. СПб., 1995. (Глава «Вариант Таирова» ) С. 131–149.

Посилання Михайло Левітін про Таїрова в програмі радіо «Орфей» «Интервью с дилетантом» (MP3)

Примітки

Див. також Театр Репетиція Натхнення Камерний театр Таїрова Коонен Аліса Георгіївна Сталінські репресії Театральна завіса Портрет актора в ролі