Алекса́ндр III Аргеад, більше відомий як Алекса́ндр Великий та Алекса́ндр Македо́нськийВУЕ, також Олександр МакедонськийАристотель і Олександр Великий: трансформація владою / Ю. В. Бондар // Наукові праці МАУП. — 2016. — Вип. 48. — С. 26-34. (; кінець липня 356 до н. е., Пелла — 13 червня 323 до н. е.) — дев'ятнадцятий цар Македонії.

Геніальний полководець, видатний адміністратор і політик. Засновник великої держави, що охоплювала Македонію, Грецію, завойовану Перську імперію та Єгипет. Його походи позитивно вплинули на розвиток античної науки (особливо географії) і культури (еллінізм). Після його смерті створену імперію поділили між собою його воєначальники — діадохи. Син царя Філіпа II Македонського та Олімпіади, царівни Епіру. Був вихованцем Арістотеля. З 336 року до н. е. (з 20-річного віку) правитель Македонії. Забезпечив міцність свого правління перемогами над фракійцями та іллірійцями. Перемоги над перським царем Дарієм III біля Граника (334 рік до н. е.), Іссі (333 рік до н. е.) відкрили йому шлях до Єгипту, де він коронувався короною фараонів і заснував місто Александрію. Після вирішальної перемоги над Дарієм при Гавгамелах (331 рік до н. е.) повністю підкорив імперію Ахеменідів — Вавилон, Парса і Сузи здалися йому без опору. Далі Александр повів своє військо до Середньої Азії (329 рік до н. е.), а потім повернув до Індії, але виснажені військові частини відмовилися переходити річку Інд, і він мусив повертати через пустелі до Вавилона, який зробив столицею найбільшої в стародавньому світі імперії. Невдовзі помер від незрозумілої хвороби, яка перебігала з гарячкою, після чого його імперія розпалася, але завдяки його військовим досягненням були відкриті двері на схід для грецької торгівлі, мови і культури. Прізвисько — Великий ().

Імена Алекса́ндр Македо́нськийВивчаймо українську мову svoboda-news.com 28.04.2017 Александр III Македо́нський () Александр Великий, Олександр Великий ()

Біографія

Походження Александр належав до династії Аргеадів, яка правила Македонією від початку її історії. Античні автори відносять цю династію до Гераклідів; згідно з легендою, Теменід Каран (молодший брат царя Аргоса Фідона і нащадок Геракла в одинадцятому поколінні) або його нащадок Пердікка у VII столітті до н. е. переселився з Пелопоннесу на північ, де заснував своє царство. Син Пердікі Аргей дав своє ім'я династії. Його віддаленим нащадком став Александр III.

До IV століття до н. е. Македонія була невеликим і слабким царством, що потерпало через вторгнення фракійців та іллірійців з півночі, від еллінської експансії з півдня; хоча македоняни говорили, мабуть, одним із діалектів грецької мови, греки вважали їх варварами. Дід Александра Амінта III, який належав до молодшої гілки династії й захопив владу шляхом вбивства попередника, зберіг своє становище лише завдяки лавіруванню між різними державами Еллади. Його син Філіпп II зміг різко збільшити державні доходи, створити сильну армію, підкорити князів Верхньої Македонії, розбити північних сусідів і почати по одному підкорювати грецькі поліси. Дружиною Філіппа та матір'ю Александра була епірська царівна Олімпіада — дочка царя Неоптолема I з династії Піррідів, чиє походження зводили до Ахілла. Отже, Александр і по чоловічій, і по жіночій лініях вважався нащадком богів і найбільших героїв давнини. Усвідомлення цього факту істотно вплинуло на формування його особистості.

Філіпп II був одружений загалом сім разів, причому жив з усіма дружинами одночасно. Повнорідною сестрою Александра була Клеопатра. Крім того, в Александра були єдинокровний брат Аррідей (від Філінни з Лариси) та однокровні сестри: Фессалоніка (від Нікесиполіди з Фер), Кінана (від іллірійської князівни Аудати), Європа (від Клеопатри). Аррідей був на рік старший за брата, але мав недоумство, тож Александр вважався єдино можливим спадкоємцем свого батька.

Ранні роки

Александр з раннього віку чудово володів зброєю і був вправним вершником. Вміння поводитись із кіньми Александр довів, приборкавши непокірного норовистого Буцефала ( — бикоголовий), за що отримав коня в подарунок. Крім того, Александр був добрим музикантом і пристрасним книголюбом. Найулюбленішим його автором був Гомер. Освіту Александр одержав під керівництвом знаменитого давньогрецького філософа Арістотеля.

Беручи участь у віці 18 років у битві при Херонеї (Беотія), Александр очолив кавалерійську атаку, яка вирішила успіх усієї битви. Перемога, яку тут одержали македоняни над Фівами, Афінами та їх союзниками, остаточно закріпила панування македонського царя Філіппа II в центральній Греції. Після цього Філіпп очолив союз підвладних йому міст-держав із центром у Коринфі. Він був готовий почати великомасштабний похід на Перську імперію під приводом відплати за вторгнення Ксеркса.

Такого походу греки прагнули вже близько століття, відтоді, як за шістдесят років до того імперія виявила свою слабкість: після поразки Кіра Молодшого від його брата Артаксеркса II, який перебував на службі у Кіра, 10 000 греків-найманців під командуванням Ксенофонта змогли пробитися з боями на батьківщину. Тільки внутрішні війни, які перси вміло підігрівали грошима та дипломатичними засобами, заважали грекам зробити таке вторгнення раніше. Їхній передовий загін вже переплив через Дарданелли, коли в 336 році до н. е. Філіп був убитий під час бенкету.

Молодий цар

Смерть наздогнала Філіппа II, коли він став володарем всієї Греції (крім Спарти) та усього Балканського півострова, але почалися заколоти. Ставши новим царем, Александр за одне літо 335 року до н. е. повернув під владу Македонії північну частину Балканського півострова, де натрапив на потужний опір. Тоді він вирішив укласти союз із кельтськими племенами галатів, які рухались вниз по Дунаю, і повернувши на південь, досяг середньої Греції, захопив і зруйнував Фіви. Александр організував вбивство полководця, з дочкою якого одружився Філіпп, а мати Олімпіада тим часом убила колишню суперницю.

Після цього Александр із половиною македонської армії (іншу половину довелося залишити для оборони Греції), посиленою військами Коринфського союзу, грецькими найманцями та фракійською кіннотою та легкою піхотою, що становило в цілому приблизно 35 тис. осіб, виступив у похід на Азію. У Александра була вагома причина не відкладати вторгнення. Філіпп залишив після смерті 800 талантів (4,8 млн драхм) боргу, для порівняння денна платня наймита становила одну драхму, тож борги Філіппа були рівні вартості великої військової кампанії. Кошти, яких вимагала створена Філіппом армія, перевищували можливості його держави. Утримувати її можна було тільки коштом прибуткової війни. Продавши або віддавши під заставу майже усі землі, що належали царській сім'ї, Александр розплатився з кредиторами та взяв у борг ще 500 талантів. Але навіть після цього йому довелося через брак коштів відіслати на батьківщину грецький флот, що стояв у Дарданеллах.

Вторгнення у Малу Азію

У першій кампанії 334 року до н. е. Александр розбив персів на річці Гранік (поблизу узбережжя Мармурового моря). У цій битві військо Александра швидко розбило легку кінноту, а потім перейшло в контрнаступ і розсіяло піхоту. Після цього до нього приєдналися греки Малої Азії, і Александр стрімко рушив на південь, хоча в Галікарнасі перський гарнізон чинив значний опір. Армія перезимувала у Гордіоні, стародавній столиці фригійських царів Гордія та Мідаса. Тут зберігалась давня реліквія, а саме царська колісниця Гордія, ярмо якої було з'єднане з дишлом надзвичайно складним вузлом. Легенда стверджувала що той, хто зуміє розв'язати цей вузол, стане володарем Малої Азії. Александр просто розрубав вузол мечем.

У 333 році до н. е. військо Александра перейшло хребет Тавр на півдні сучасної Туреччини, причому при наближенні Александрової армії гарнізон, який охороняв перевал, так звані, Кілікійські ворота, у паніці втік. Хоча в Тарсі Александра затримав гострий приступ гарячки, восени він увійшов до Сирії. Цар Дарій III очікував його на внутрішніх рівнинах, але коли Александр повернув на південь і пішов уздовж узбережжя, рухаючись до фінікійських морських баз, Дарій перейшов береговий хребет у тилу Александра. Перський цар опинився на позиції, де він не міг повністю розгорнути свої переважаючі сили, і його армію розбили в битві при Іссі.

Потім Александр рушив до Тіру. Це місто, розташоване на прибережному острові, трималось протягом семи місяців. Зведена Александром дамба була спалена брандером. Тим часом ворожий флот повернув під владу Персії кілька островів в Егейському морі та Галікарнас. У Греції повстала Спарта (проте наступного року повстання придушило македонське військо, що залишилось на батьківщині). Нарешті перське військо вдерлося з Вірменії в Малу Азію, але македонські тилові частини під командуванням Антигона Одноокого змогли дати йому відсіч. Інші фінікійські міста, з якими перси суворо обійшлися, підняли проти них повстання, і тепер підтримували Александра і відкликали свої військові кораблі. З їхньою допомогою Тир був узятий приступом з моря.

Александр рушив далі на південь, подолавши на шляху опір гарнізону Гази, що витримав двомісячну облогу. А проте зиму 331 року до н. е. Александр зміг провести в Єгипті, де він був коронований як фараон і заснував місто Александрія. Він також відвідав священну оазу Зевса-Амона (нині оаза Сіва) і оракул вітав його як сина Амона (титул фараона). Того ж року Александр, відкинувши пропозицію Дарія поступитися всіма землями на захід від Євфрату, виступив із північної Сирії і переплив через Євфрат і Тигр. З армією, що налічувала 40 000 воїнів, він вступив у бій із головними силами Перської імперії.

Битва при Гавгамелах

Головна битва відбулася на рівнині при Гавгамелах, приблизно за 100 км на захід від Арбел (сучасне місто Ербіль на території Іраку), через що її також називають битвою при Арбелах. Перське військо мало колосальну перевагу в чисельності, але Александр майстерно провів бій. Він завдав косого удару по лівому флангу Дарія, стримуючи флангові атаки ворожої кінноти допоміжними грецькими та фракійськими загонами поміж тим озброєні метальними ратищами фракійські передові загони відбили атаку колісниць. Коли у відповідь на бічний маневр македонської армії перси намагались перешикуватись, між їхнім центром і лівим флангом утворився розрив, куди поспішив Александр разом із 2000 своїх гетайрів — воїнів кінної гвардії. Зліва їх підтримували основні сили, фаланга македонських піхотинців, озброєних сарисами (довгими списами). У короткій запеклій сутичці найкраща частина піхоти Дарія була знищена, а сам він, як і після битви при Іссі, був змушений утікати.

Переслідування Дарія

Вавилон відкрив Александру свої ворота, там він відпочивав два місяці, що навіть дало привід для поширення чуток про занепад духу його війська. У грудні він знову виступив у похід. Дарій перебував на північний схід від Вавилону, в Екбатані (сучасний Гамадан в Ірані), куди йому могли прийти на допомогу війська зі сходу (з Бактрії) та з півдня (з Персії). Однак Александр вдарив у південно-східному напрямку. Попри зиму, він перейшов через гірські хребти, долаючи опір спочатку гірських племен, а потім перського війська. Александр перезимував у Персеполісі, давній столиці персів, де заволодів золотою скарбницею Перської імперії, яка поповнювалась впродовж 200 років. На знак того, що похід з метою відплати завершено, Александр спалив палац перських царів. Але ще важливіше те, що він зібрав 30 000 перських юнаків, і відіслав їх туди, де вони могли під керівництвом македонян вивчитися військової справи, щоб скласти нову царську армію, тобто армію самого Александра. Навесні 330 року до н. е. Александр виступив на Екбатану. Перси залишили місто й рушили на схід, Александр наздогнав перський обоз, сподіваючись взяти Дарія живим. Але Дарій перебував під вартою, і в останній момент наближені зарізали його, вважаючи, що Дарій їх зрадив. Новим ватажком персів став сатрап Бактрії Бєсс, що походив із царського роду.

Смута в імперії