Суб'єкт права — це особа, організація чи специфічні соціальні утворення (наприклад, держава), за якими право визнає здатність бути носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Ознаки суб'єкта права

Для суб'єкта права характерні наступні дві основні ознаки. По-перше, це особа, учасник суспільних відносин (індивіди, організації), яка за своїми особливостями фактично може бути носієм суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Для цього вона повинна володіти певними якостями: зовнішня відокремленість; персоніфікація (виступ зовні у вигляді єдиного особи — персони); здатність виробляти, виражати і здійснювати персоніфіковану волю. По-друге, це особа, яка реально здатна брати участь у правовідносинах, набула властивості суб'єкта права в силу юридичних норм. Іншими словами, юридичні норми утворюють обов'язкову основу виступу індивідів, організацій, громадських утворень як суб'єктів права.

Співвідношення суб'єкта права і суб'єкта правовідносин

У сучасній юридичній літературі поняття «суб'єкт права» частіше за все використовується як синонім термінів «суб'єкт» чи «учасник правовідносин». У юридичних джерелах кінця XIX— початку XX ст. поняття «суб'єкт права» використовувалося для позначення носія «суб'єктивних прав».

Поняття суб'єкт правовідносин і суб'єкт права не завжди збігаються. Адже правовідносини — не єдина форма реалізації норм права. Окрім того, малолітні діти, душевнохворі люди, які є суб'єктами права, можуть і не мати змоги бути суб'єктами правовідносин. Конкретний суб'єкт, особа завжди є суб'єктом права, але не завжди є учасником правовідносин.

Суб'єкт права — поняття широке, в якійсь мірі відмінне від поняття суб'єкт (учасник) правовідносин. Суб'єкт права — це особа, що володіє правосуб'єктністю(або лише правоздатністю, якщо вона виокремлюється), тобто особа, потенційно (взагалі) здатна бути учасником правовідносин. А суб'єкт правовідносин — це реальний учасник даних правових відносин.Зайчук О. В., Оніщенко Н. М. Теорія держави і права. Академічний курс. Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 688 с.

Будь-який суб'єкт правовідносини — це завжди суб'єкт права (без цього він просто не зміг би стати таким), але не всякий суб'єкт права — учасник тих чи інших конкретних правовідносини.

Для того, щоб суб'єкт права перетворився на суб'єкта правовідносини, повинні з'явитися певні юридичні факти, які «запускають» в дію відповідну норму (норми) права, і вона вже, у свою чергу, покладає на даних суб'єктів юридичні обов'язки і надає їм юридичні права, роблячи їх тим самим учасниками правовідносини.

Суб'єкти права, таким чином, поряд з нормами права і юридичними фактами, являють собою одну з передумов (необхідних умов) виникнення та існування правовідносин.Протасов В. Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства. Вопросы и ответы. — М.: Новый Юрист, 1999. — 240 с.

Види суб'єктів права

Усі суб'єкти права можуть бути поділені на три основні групи:Алексеев С. С. Общая теория права: В 2-х т, Т. 2. — М.: «Юридическая литература», 1982. — 360с індивідуальні суб'єкти(фізичні особи); колективні суб'єкти; громадські утворення.

Індивідуальні суб'єкти

До індивідуальних суб'єктів належать всі громадяни (при монархічній формі правління — піддані), іноземці, особи з подвійним громадянством (біпатриди) і особи без громадянства (апатриди). У сучасному розумінні «фізична особа» як суб'єкт права ототожнюється, по суті, з людиною, що має правоздатність або неподільну правосуб'єктність. Спеціальним індивідуальним суб'єктом є посадова особа (Президент, суддя, інспектор ДАІ та ін.).

Колективні суб'єкти

Об'єднуючись, індивідуальні суб'єкти створюють колективні суб'єкти права, до яких можна віднести державні органи, спортивні організації, партії, організації, котрі можуть бути як недержавними, так і державними. Спектр недержавних організацій досить значний і різноманітній. Це приватні підприємства і господарські товариства, національні та іноземні фірми і компанії, комерційні банки, приватні культурні, освітянські та медичні установи, громадські об'єднання тощо. Діяльність державних органів пов'язана з реалізацією завдань і функцій держави. До колективних державних суб'єктів права належать державні органи, державні організації, державні підприємства.

Більшість з перелічених колективних суб'єктів здатні набувати статусу юридичної особи. Загальна теорія держави і права.[Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів]/ М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін., За ред. д-ра юрид. наук, проф. акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф. акад. АПрН України О. В. Петришина. — Харків: Право, 2010. — 584 с До юридичних осіб належать підприємства та організації, які: мають відокремлене майно; відповідають цим майном за своїми зобов'язаннями; можуть від свого імені набувати і здійснювати майнові та особисті немайнові права; мають самостійний баланс чи кошторис; можуть нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.

Згідно з цивільним законодавством України, юридичними особами можуть бути комерційні організації, що мають на меті одержання прибутку, і некомерційні об'єднання, які є неприбутковими і не розподіляють прибуток між їх учасниками. Юридичні особи — комерційні організації — можуть створюватися у формі господарських товариств, кооперативів, організацій, установ.. Юридичні особи — некомерційні організації — можуть створюватися у формі громадських чи релігійних об'єднань, а також у інших формах, передбачених законом.

Слід мати на увазі, що не будь-який колектив людей може виступати взагалі суб'єктом права. Наприклад, навчальна група, курси, кафедри, виробничі бригади та інші спільноти не мають цієї якості. Суб'єктами права є лише стійкі, постійні утворення, які характеризуються єдністю волі і мети, а також певною внутрішньою організацією. Це не випадкові і не тимчасові об'єднання громадян чи яких-небудь структур.

Громадські утворення

Особливими суб'єктами права виступають такі специфічні соціальні утворення, як держава, територіальна група тощо. Хоча держава є організацією політичної влади, але стосовно неї слово «організація» вживається в іншому сенсі, ніж стосовно до колективів громадян (громадських організацій) і навіть до організаційно-відокремленим підрозділів держави (державних організацій). Тому за сутнісними ознаками держава, як і інші подібні утворення, є окремою категорією суб'єктів.

Специфічна риса, що характеризує правосуб'єктність держави, полягає в тому, що держава завжди залишається суб'єктом політичної системи суспільства. Ось чому навіть у цивільних правовідносинах держава як особливий суб'єкт права може проявити свої владні політичні функції. Разом з тим, залишаючись у всіх випадках суб'єктом політичної влади, держава як суб'єкт права виражає волю й інтереси народу, діє на основі і в межах конституції, закону.

Наприклад, ст. 55 Конституції України визнає за громадянами право на звернення за громадянами до міжнародних правозахисних організацій, членом або учасником яких є Україна, після того, як було вичерпано всі національні засоби правового захисту. В силу цього конституційного положення а також в силу ратифікації ряду міжнародних актів (в першу чергу серед них слід назвати Конвенцію про захист прав людини й основоположних свобод 1950 р. та протоколи до неї) Україна є суб'єктом міжнародно-правової відповідальності за порушення прав і свобод особи. Ця відповідальність має подвійний, міжнародно-конституційний характер. По-перше, відносини виникають між державою-правопорушником і міжнародною організацією (міжнародно-правовий аспект), а по-друге — між державою та особою (конституційно-правовий аспект).Тодыка Ю. Н. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина. — Х.: «Факт», 1998. — 292с

За межами та всередині країни держава є важливим учасником таких публічних відносин: міжнародно-правових — укладає двосторонні та багатосторонні договори на основі норм публічного міжнародного права; конституційно-правових — надання національного громадянства, нагородження громадянина державною нагородою чи присвоєння йому почесного звання; кримінально-правових — здійснює боротьбу зі злочинністю ім'ям держави тощо. Таким чином, держава через державну владу виступає як владний суб'єкт правовідносин. Держава виступає і як суб'єкт правовідносин на основі норм приватного права: міжнародних — укладає договори на основі норм міжнародного приватного права; внутрішніх цивільно-правових — випускає державну позику; приймає передачу спадщини на користь держави.

До особливих суб'єктів права деякі автори відносять не тільки персоніфіковані соціальні утворення, а й соціальні спільності людей в цілому(народ, нація). Народ, нації є основними суб'єктами соціально-політичних відносин. Це крім всього іншого відображається в змісті багатьох державно-правових норм, і насамперед у змісті конституційних положень.

Але саме тому, що головні соціальні спільності людей виступають як вирішальні інститути політичного життя, що виражають її глибинні зв'язки, вони не володіють і не можуть мати властивості зовні відокремленого, інституційного, формально персоніфікованого порядку, які дозволили б їм бути суб'єктами правових відносин. Соціальні спільності виступають у сфері правових відносин не безпосередньо, а опосередковано — через персоніфіковані соціальні утворення (держава, виборчий округ тощо) і різноманітні організації, в тому числі партії, професійні спілки, кооперативи і т. д.

Проблема визнання людської істоти суб'єктом права до народження і після смерті

Проблема визнання людської істоти суб'єктом права до народження Проблема правового становища зачатої, але ще не народженої дитини(плода, ембріона, зародка) поставала перед юристами з давніх часів. Хоча у законодавстві немає прямих положень, які б прямо закріплювали статус зачатої, але ще не народженої дитини, проте це не є перешкодою для захисту її прав нормами спадкового і деліктного права. Зокрема, ст.1222 ЦК України вказує серед спадкоємців також осіб, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. А ст.1200 визначає, що у випадку смерті потерпілого право на відшкодування шкоди має також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Частково визначення правового статусу зачатої, але не народженої дитини криється у моменті встановлення моменту з якого зачати дитина вважається людиною. Існує декілька поглядів на порядок визначення такого моменту: Згідно з ембріональною концепцією людське життя починається з моменту запліднення. Прихильники цієї точки зору апелюють до медицини і теології. Відповідно до іншого підходу, натусіальної концепції, існування зародка немає ніякого значення для суспільства, якщо не завершиться народженням дитини. Інші науковці пов'язують початок існування людської істоти із настанням певного періоду, що характеризується досягненням плодом в утробі матері певного етапу розвитку.

Чи є зачата, але не народжена дитина суб'єктом права? Беззаперечно ембріон є живою істотою, яка є генетично відмінною від матері, тілесно самостійною тому, що не є частиною носія свого організму і здатною до саморозвитку. Однак ненароджена дитина не може бути суб'єктом права у класичному розумінні.Т. В. Водоп'ян. Проблема правового становища зачатої але ще не народженої дитини в цивільному праві

Проблема визнання людської істоти суб'єктом права після смерті

На початку 2009 р. британка захистила в суді можливість завагітніти від мертвого чоловіка, довівши своє право на використання його сперми, законсервованої у 2007 р. після операції, під час якої він помер. В цьому випадку йдеться фактично про ситуацію, в якій у чоловіка, померлого задовго до того часу, як народилася його дитина, виникають, зокрема, батьківські права (наприклад право бути записаним батьком дитини) та права спадкодавця (пов'язані з тим, що дитина цього чоловіка за законом має право набути у спадок від свого батька частину майна).