Династія Чжоу () — династія і держава в Китаї, що існувала у 1046－256 рр. до н. е. (за іншими даними, 1027—221 рр. до н. е.). Її правління було найдовшим у китайській історії, хоча політичний і військовий контроль вона зберігала лише до 771 року до н. е. Цей період називають періодом Західної Чжоу: цей період поділяється на раннє Західне Чжоу (1027–966 рр. е.), середнє Західне Чжоу (965–857 рр. е.) і пізнє Західне Чжоу (877–771 рр. е.). Наступна половина існування династії носить назву Східна Чжоу: цей період вміщує в себе період Чуньцю та значну частину періоду Воюючих царств.
Історія Передумови Згідно з китайською міфологією, лінія Чжоу почалася, коли Цзян Юань, дружина легендарного імператора Ку, дивом зачала дитину, Ці («Залишену»), ступивши на божественний слід Шан-ді. Ці приписують те, що він значно покращив сільське господарство,'"Major Hymns - Decade of the Birth of Our People - Birth of Our People на дяку за щоо імператор Шунь дарував йому владу над поселенням Тай (на території сучансого міста Угун, провінція Шаньсі), прізвище Цзі та титул Хоудзі («Володар проса»)Records of the Grand Historian, "Annals of Zhou", §3. Він навіть отримував жертви як бог врожаю. Син і онук Ці — Бучжу і Цюй — обіймали посаду аграрного майстра (нунши). Лю, син Цзюя, привів свій народ до процвітання, поселивши його в місці під назвою Бінь (точне місцезнаходження залишається невідомим, але, можливо, воно було поблизу Ліньфеня на річці Фен у сучасній провінції Шаньсі), яким його нащадки правили протягом поколінь з титулом гунWu, K. C. (1982), The Chinese Heritage, New York: Crown, p. 235.
Пізніше Тай-гун (1158 – 1126 до н.е.) повів клан з Бінь до Чжоу, району в долині річки Вей (сучасний повіт Цішань). В подальшому брати Тайбо, Чжун'юну і Цзілі (1126 – 1101 до н.е.) перебували на службі династії Шан, але втекли до дельти Янцзи, де вони заснували серед тамтешніх племен державу У. Син Цзілі, Вень (1101 – 1050 до н.е.), переніс столицю до Фен. Близько 1046 року до н.е. син Вень, У, та його союзник Цзян Цзия на чолі армії у 45 000 вояків та 300 колісниць перетнули Хуанхе та перемогли Чжоу, вана Шан, у битві при Мує, що поклало початок династії Чжоу. Але згідно практики Ерван Саньке («два вана та три пошани») члену переможеної родини Шан надано володіння Сун.
Записи про плем'я чи князівство чжоу надходять з двох джерел. Династія Шан зберігала записи про Чжоу в кістках оракула. Тексти переважно належать до часів правління У Діна та останніх монархів Шан. Після падіння Шан клан Цзі заснував династію Чжоу та розпочав власну розповідь про попередні покоління. «Шу цзін» та «Бамбукові аннали» – два основних історичних джерела цього періоду.
Згідно цих джерел чжоу мешкали у регіоні Гуаньчжун («земля в межах перевалів») за часів династії ШанLi, Feng (2006), Landscape and Power in Early China: The Crisis and Fall of the Western Zhou 1045–771 BC, Cambridge University Press, p. 32, до його повстання та подальшого завоювання Шан у 1046-1045 роках до н.е., що призвело до встановлення династії Чжоу. Згідно з історичними даними, додинастичний Чжоу піднявся як васальна держава на західному кордоні Шан, діючи як її союзник проти варварів сіжун, доки їхній вплив не перевищив вплив династії Шан.
Проточжоу спочатку проживали у високогір'ї Шеньсі-Шаньсі, де вони поглинули елементи культури Хуншань та степів. Саме в цей момент легенда зустрічається з реальністю, оскільки відомі джерела вказують на те, що Лю-гун перемістив свій народ у нижню долину річки Фен та на західний берег Хуанхе. Дійсно, саме після цієї міграції проточжоуці повернулися до землеробства. Наступні гуни чжоусців знову привели їхв долину річки Вей, щоб уникнути вторгнень кочівників сіжунів. Разом з тим на думку дослідників племена чжоу прийшли в долину річки Вей ще за часів держави Ся, ставши осілим і землеробським (цьому сприяли кліматичні й природні умовиLi, Feng (2006), Landscape and Power in Early China: The Crisis and Fall of the Western Zhou 1045–771 BC, Cambridge University Press, pp. 30–32), про що свідчать археологічні розвідки. Долина річки Вей була батьківщиною Чжоу до їхнього завоювання Шан і залишалася сакральним центром і безпосередньо керованим ванами володінням протягом усього періоду Західного ЧжоуLi, Feng (2006), Landscape and Power in Early China: The Crisis and Fall of the Western Zhou 1045–771 BC, Cambridge University Press, p. 30.
У цей період чжоуці змішувалися з тибето-бірманським народом цян, утворив з ними політичний союз. Він цянів перейняли традиції культури СиваCharles Keith Maisel, Early Civilizations of the Old World : The Formative Histories of Egypt, the Levant, Mesopotamia, India and China, Psychology Press, 1999, p. 325.
Спочатку чжоуські князі планували зі здобиччю повернутися до своїх володінь, проте У-ван переконав їх залишитись на захоплених землях. Тоді ж було засновано нову династію, яка дістала назву Чжоу.
Західна Чжоу
У-ван багато зробив для зміцнення влади свого роду, проте не встиг завершити розпочаті реформи — раптово помер 1043 року до н. е. Фактичну владу перебрав його брат Чжоу-ґун, при цьому в безпосередньому підпорядкуванні останнього перебували всі східні території держави, а західними областями опікувався Шао-ґун. Чжоу-ґуну вдалося придушити повстання своїх братів Гуаньшу, Кайшу і Хуошу та представників колишньої династії ШанShaughnessy, Edward L. (1999). "Western Zhou History". In Michael Loewe; Edward L. Shaughnessy (eds.). The Cambridge History of ancient China - From the Origins of Civilization to 221 B.C. Cambridge: Cambridge University Press, p. 311. Чжоу-ґун провів політичну і адміністративні реформи, зміцнивши владу своєї династії. Також успішно діяв проти племен наньмань на півдні, дун'ї на східному узбережжі Жовтого моря, лушуйху. З метою контролю над цими племенами і шанським населенням було створено васальні держави Ці та Лу, які контролювали дун'ї; Цзінь та Янь, які охороняли північ та північний схід; Вей, яка контролювала колишню шанську столицю Їньсюй та східний вузол шляхів.
Війни з кочовими племенами з півночі та північного заходу, відомими як сяньюнь, гуйфан, сіжун, шаньжун і цюаньжун, загострилися у період Західного Чжоу. Зафіксовано, що ці племена атакували територію Чжоу, але в той час Чжоу розширювалися на північ, зазіхаючи на їхні традиційні землі, особливо на долину річки Вей. Археологічні розвідки доводять, що Чжоу розширювалися на північ та північний захід за рахунок культури СіваTse, Wicky W. K. (2018). The Collapse of China's Later Han Dynasty, 25–220 CE: The Northwest Borderlands and the Edge of Empire. Routledge. p. 45–46, 63, n.40. ISBN 978-1-315-53231-8. Бронзові написи фіксують початок великих військових експедицій у нижній Ордос, на півострів Шаньдун проти дун'ї. Чжао-ван звернув свою увагу на долину річки Янцзи на півдні, де стикнувся з державою Чу, але бл. 958 року до н.е. зазнав ніщивної поразки у битві на річці ХаньLi Feng. Landscape and Power in Early China. Cambridge University Press. pp. 93–94. ISBN 0511348487.. Це призвело до послаблення політичного і військового авторитету ванів й посилення місцевих володарів-васалів. Му-ван також протистояв племені цюаньжун на північному заході та протодержави Сюй. Це був час експансії та колонізації в усіх напрямках. Лі-ван також безуспішно здійснював військові кампанії проти племен на півдні та південному сході. Це ще більше послабило авторитет вана, що співпало з його спробами обмежити вплив аристократії, коли поступово охолоджувалися стосунки з васальними державами і ван довільно скидав та призначав васалів. Невдоволення знаті діями володаря проявилося в скасуванні щорічних обов'язкових візитів до столиці держави. Інші перестали підтверджувати присягу вірності вану. Зрештою об'єднані війська місцевих володарів захопили столицю Чжоу, скинули з трону Лі-вана. Наступний правитель — Сюань-ван — вже мав стримувати сусідів на півночі, особливо племена цзянжун та цюаньжун.
Зміцнення васалів, котрі закликали до країни кочівників, поступово призводило до послаблення держави. У 750 році до н. е., Шень-хоу за підтримки племен цзен і цюаньжунів, повалив Ю-вана, внаслідок чого столиця Хаоцзін було сплюндровано. Представники правлячої династії на чолі із Пін-ваном втекли на схід, де заснували столицю Ванчен, чим започаткували династію Східна ЧжоуXu, Zhaofeng. "Considering Chengzhou ('Completion of Zhou') and Wangcheng ('City of the King')" (PDF). Chinese Archaeology..
Східна Чжоу
Перенесення столиці на схід призвело до втрати прямого контролю над долиною річки Вей, основним джерелом доходів вана. Менша долина річки Ло на сході була занадто малою, щоб утримувати велику армію, яка була гарантом підпорядкування васалів. Також переміщення ванського двору та інших аристократичних родів на схід загострило конфлікт за ресурси, що згодом втягнуло держави Ці, Лу, Янь, Цзінь, ЧуLi, Feng. Landscape and Power in Early China. Cambridge University Press. p. 277. ISBN 9780511217777..
Період Чуньцю (Весни і осені) характеризувався прискореним падінням авторитета влади вана, хоча його ритуальне значення зберігалося. Доволі швидко відбувається розпад держави на самостійні удільні держави. Визнання верховної влади Чжоу призводило до стримування протистояння між місцевими володарями. Вже у період місцевих культур з'являються гегемони (ба), які отримували від вана військову владу над рештою держав. При цьому гегемони не намагалися приєднати землі сусідів до своїх, забезпечували колективний захист від північних та південних ворогів («варварів»). Міждержавні збори, скликані гегемонами, допомагали підтримувати мир, як-от 40-річне перемир'я між державами після зборів Шанцю у 546 році до н.е.
Другий період характеризується остаточним занепадом впливу та влади династії Чжоу. Останній період характеризується послабленням колишніх гегемонів та початком аристократичних родів всередині царств, а також з 500 року до н.е. посиленням втручання в справи держав Чжоу царств У і ЮеFritz-Heiner Mutschler, Achim Mittag (2008). Conceiving the Empire: China and Rome Compared. OUP Oxford. pp. 32–33. ISBN 9780191550447. Вани залишалися верховними ритуальними правителями протягом цього періоду, але вони були відсторонені від міждержавних відносин.
Найбільший вплив спричинила боротьба всередині царства Цзінь, в результаті чого з нього у 403 році до н. е. виокремилися царства Хань, Вей та Чжао. З цього момент відраховують період Чжаньґо (Воюючих царств). Двір Чжоу визнав Хань, Чжао та Вей повністю незалежними державами.
У 344 році до н.е. Хуей-гун з Вей першим прийняв титул «ван» для себе. Інші пішли за ним, що стало поворотним моментом, оскільки правителі навіть не розглядали свою васальну залежність від Чжоу, натомість проголошуючи себе повністю незалежними державами.
256 року до н.е. царство Цінь знищила Східну Чжоу, поваливши Нань-вана, й приєднавши її володіння до своїхXu, Zhaofeng. "Considering Chengzhou ('Completion of Zhou') and Wangcheng ('City of the King')" (PDF). Chinese Archaeology. Відновити Східну Чжоу намагався Вень-гун, що до 249 року до н.е. боровся з Цінь, але зазнав поразкиSchinz, Alfred (1996). Axel Menges (ed.). The Magic Square: Cities in Ancient China. Stuttgart, London: Daehan Printing & Publishing Co, p. 80Tan, Koon San (2014). Dynastic China: An Elementary History. Petaling Jaya: The Other Press Sdn. Bhd, p. 37, 56. Решта членів монаршої родини Цзі втекли до держави Вей.
Територія За часів правління Чен-вана та Кан-вана династія Чжоу простягалася на схід до моря, на захід до верхів'їв річки Вей, на північ до Сушеня (сучасний Чаоян, Ляонін) та на південь до району на північ від річок Янцзи та Хуай і річки Хань, досягнувши своєї найбільшої протяжності（2007年）:《西周史與西周文明》第四章〈西周王朝的建立、興盛〉，第二節〈周公東征〉，第57頁-第60頁.
Столиці Під час Західного Чжоу ван У зберіг стару столицю Фен (на західному березі річки Фен) для церемоніальних цілей, але збудував нову для свого палацу та адміністрації неподалік у Хаоцзіні (на східному березі річки Фен). Також існувала сакральна столиця Ціі (Цічжоу) на горі Цішань (в Шеньсі).