Ко́птська правосла́вна це́рква Александрі́ї () — орієнтальна православна християнська церква, яка поширена в Єгипті, Африці та на Близькому Сході. Главою церкви та Александрійського Престолу є Александрійський патріарх на Святому Престолі Святого Марка, який також носить титул Коптського папи. Престол Александрії є титульним, і сьогодні Коптський папа очолює Коптський православний собор Святого Марка в районі Абассасії в Каїрі. Церква дотримується александрійського обряду у літургії, молитві та почитанні святих. Маючи приблизно 10 мільйонів членів у всьому світі, це найбільша християнська конфесія в країні.

Згідно з її традицією, Коптська церква була заснована святим Марком, апостолом та євангелістом, у середині I століття (бл. 42 р.).Eusebius of Caesarea, the author of Ecclesiastical History in the 4th century, states that Saint Mark came to Egypt in the first or third year of the reign of Emperor Claudius, i.e. AD 41 or 43 Через суперечки щодо природи Христа, вона відкололася від решти християнського світу після Халкедонського собору 451 р., що призвело до суперництва з грецькою православною церквою Александрії. У IV—VII століттях Коптська церква поступово розширювалася завдяки християнізації Аксумітської імперії та двох з трьох нубійських царств — Нобатії та Алодії, тоді як третю Нубійську державу, Макурія, визнала Коптського патріарха після того, як спочатку було приєднано до Державної церкви Римської імперії.

Після 639 р. Єгиптом правили ісламські завойовники з Аравії, а ставлення до коптських християн коливалося від терпимості до відкритих переслідувань. У XII столітті церква переїхала з Александрії до Каїру. У цьому ж столітті копти також стали релігійною меншиною. У XIV—XV століттях нубійське християнство було витіснене ісламом. 1959 року Етіопській православній церкві Тевахедо було надано автокефалію. Також автокефалія була надана Еритрейській православній церкві Тевахедо в 1998 році після успішної війни за незалежність Еритреї від Ефіопії. Починаючи з арабської весни 2011 року, копти зазнають посиленої релігійної дискримінації та насильства.

Історія

Апостольський фундамент Єгипетська церква традиційно вважається заснованою Святим Марком приблизно в 42 р. і вважає себе предметом багатьох пророцтв Старого Завіту. Пророк Ісая у 19-му розділі 19-го вірша говорить: «Того дня буде жертівник для Господа посеред єгипетської землі, і стовп для Господа на його межі». Першими християнами в Єгипті були прості люди, які говорили по-єгипетськи коптськи. Були також александрійські євреї, такі як Теофіл, до якого святий Лука Євангеліст звертається у вступному розділі своєї євангелії. Коли церкву заснував святий Марко під час правління римського імператора Нерона, велика кількість корінних єгиптян (на відміну від греків чи євреїв) прийняли християнську віру.

Християнство поширилося по Єгипту протягом півстоліття після прибуття святого Марка в Александрію, як це видно з писань Нового Завіту, знайдених в Бахнасі, в Середньому Єгипті, що датуються приблизно 200 роком Та фрагмента Євангелія від Івана, написаного в Коптський, який був знайдений у Верхньому Єгипті і може бути датований першою половиною II ст. У II столітті християнство почало поширюватися в сільській місцевості, і Писання були перекладені місцевими мовами, а саме коптською.

Коптська мова в церкві Коптська мова — універсальна мова, яка використовується в коптських церквах у кожній країні. Вона походить від давньоєгипетської та використовує грецькі літери. Багато гімнів у літургії є на коптській мові і передаються протягом декількох тисяч років. Ця мова використовується для збереження оригінальної мови Єгипту, яка була заборонена арабськими загарбниками, які наказали використовувати арабську. Деякі приклади цих гімнів — ,, та багато іншого.

Внески в християнство

Катехитична школа Александрії Катехитична школа Александрії — найстаріша катехитична школа у світі. Святий Ієронім зафіксував, що Александрійську християнську школу заснував сам святий Марк. Приблизно в 190 р. Під керівництвом вченого Пантанея Александрійська школа стала важливим інститутом релігійного навчання, де студентів навчали такі вчені як Афінагор, Климент, Дідім та корінний єгиптянин Ориген, який вважався батьком богослов'я, а також брав активну участь у галузі коментарів та порівняльних біблійних досліджень.

Багато вчених, таких як Джером, відвідували Александрійську школу для обміну думками та безпосереднього спілкування з її науковцями. Діяльність цієї школи не обмежувалася богословськими предметами; там також викладали природничі, математичні та гуманітарні науки. Там почався метод запитань і відповідей, і за 15 століть до Брайля сліпі вчені використовували там техніку різьблення по дереву для читання та письма.

Богословський коледж катехитичної школи був відновлений у 1893 р. Нова школа наразі має кампуси в Ірландії, Каїрі, Нью-Джерсі та Лос-Анджелесі, де серед інших предметів викладають майбутніх коптських священиків та інших кваліфікованих чоловіків та жінок Християнське богослов'я, історія, коптська мова та мистецтво — включаючи співи, музику, іконопис та гобелен.

Колиска чернецтва та його місіонерська діяльність Багато єгипетських християн їздили в пустелю протягом III століття і залишалися там молитися і працювати, і присвячували своє життя усамітненню і поклонінню Богу. Це було початком чернечого руху, який був організований Антонієм Великим, святим Павлом Фівським, першим у світі анахоритом, святим Макарієм Великим та святим Пахомієм Ценовітом у IV столітті.

Християнське чернецтво народилося в Єгипті і сприяло формуванню в Коптській православній церкві характеру підкорення, простоти та смирення завдяки вченням і працям Великих Отців Єгипетських пустель. До кінця V століття по Єгипетській пустелі були розкидані сотні монастирів, тисячі келій і печер. Велика кількість цих монастирів все ще процвітає і має нові покликання донині.

Усе християнське чернецтво прямо чи опосередковано випливає з єгипетського прикладу: святий Василій Великий архиєпископ Кесарійський Каппадокійський, засновник і організатор чернечого руху в Малій Азії, відвідав Єгипет близько 357 р. Його шанують у Східній православній церкві; Святий Ієронім, який переклав Біблію на латинську мову, приїхав до Єгипту, перебуваючи на шляху до Єрусалиму, близько 400 р. І залишивши деталі свого досвіду у своїх листах; Бенедикт заснував орден бенедиктинців у VI столітті за зразком святого Пахомія, але в більш суворій формі. Незліченна кількість паломників відвідували Отців Пустелі, щоб наслідувати їхнє духовне, дисципліноване життя.

Роль та участь у Вселенських соборах

Нікейський собор

У IV столітті Александрійський пресвітер на ім'я Арій розпочав теологічну суперечку про природу Христа, яка поширилася по всьому християнському світу і тепер знана як аріанство. Вселенський собор у Нікеї 325 р. Н. Е. Був скликаний Костянтином після того, як папа Александр I Александрійський попросив провести собор, щоб відповісти на єресі під головуванням святого Осія Кордовського для вирішення суперечки. Зрештою це призвело до формулювання Символу Віри, також відомого як Нікейське Символ Віри. Символ віри, який сьогодні читається у всьому християнському світі, базувався значною мірою на вченні людини, котра врешті-решт стане святим Атанасієм Александрійським, головним противником Арія і 20-м єпископом Александрії, а отже, папою Римським за Копт Християни.

Константинопольський собор

У 381 р. Папа Тимофій I Александрійський очолив Другий Вселенський собор, знаний як Вселенський Константинопольський собор, для судді Македонія, який заперечував Божество Святого Духа. Цей собор завершив Нікейський символ віри цим підтвердженням божественності Святого Духа:

Ми віримо в Святого Духа, Господа, Давця Життя, який походить від Отця, котрого з Отцем через Сина поклоняються і прославляють, хто говорив пророками, а також в Єдину, Святу, Католицьку та Апостольську церкви. Ми визнаємо одне Хрещення для відпущення гріхів і шукаємо воскресіння мертвих і життя майбутнього віку, Амінь.

Ефеський собор

Ще одна теологічна суперечка у V столітті відбулася щодо вчення Несторія, Константинопольського патріарха, який навчав, що Бог Слово не іпостасно поєднано з людською природою, а мешкає в людині Ісусі. Як наслідок цього, він відмовив Діві Марії в титулі «Богородиця» (Богородиця), оголосивши її натомість Христовою Матір'ю.

Коли повідомлення про це дійшли до Апостольського престолу Святого Марка, Папа Римський святитель Кирило I Александрійський швидко вчинив, щоб виправити це порушення правовірністю, просячи Несторія покаятися. Коли він цього не робив, Александрійський синод зібрався на екстреному засіданні і було досягнуто одностайної згоди. Александрійський патріарх Кирило I Александрійський, підтриманий всім Престолом, направив Несторію лист, знаний як «Третє послання святого Кирила до Несторія». Це послання значною мірою спиралося на встановлені патристичні конституції і містило найвідомішу статтю Александрійського православ'я: «Дванадцять анатем Святого Кирила». У цих анатемах Кирило відлучив від церкви кожного, хто слідував вченню Несторія. Наприклад, «Той, хто наважиться відмовити Святій Богородиці в титулі Богородиці, — це Анатема!». Однак Несторій досі не хотів покаятися, і тому це призвело до скликання Першого Вселенського собору в Ефесі (431 р.), Яким керував Кирило.

Собор підтвердив вчення святого Атанасія і підтвердив титул Марії як «Богородиці». У ній також чітко зазначено, що кожен, хто розділив Христа на дві іпостасі, був підданий анатемі, оскільки Кирило сказав, що існує «Одна природа [і одна іпостась] для Бога, що втілилося Слово» (Mia Physis tou Theou Logou Sesarkōmenē). Також вступ до віросповідання було сформульовано таким чиномМи звеличуємо вас, Матір Істинного Світла, і прославляємо Вас, о свята і Богородице (Богородице), бо ти народила нам Спасителя світу. Слава тобі, наш Учителю і Царе: Христе, гордість апостолів, вінець мучеників, радість праведників, твердість церков і прощення гріхів. Ми проголошуємо Святу Трійцю в одному Божестві: поклоняємось Йому, прославляємо Його, Господи помилуй, Господи помилуй, Господи, благослови нас, Амінь. [не відрізняється від співу «Axion Estin», що все ще використовується в православ'ї]

Халкідонський собор

Коли в 451 р. імператор Маркіян намагався вилікувати розбіжності в церкві, відповідь Папи Діоскора — папи Александрійського, який згодом був засланий — як імператор не повинен втручатися у справи церкви. Саме в Халкідоні імператор через імператорських делегатів застосував жорсткі дисциплінарні заходи проти Папи Діоскора у відповідь на його сміливість. 449 року Папа Діоскор очолив Другий Ефеський собор, який халкедонські історики називали «Радою розбійників». Він дотримувався формули міафізиту, яка підтримувала христологію «Єдиної втіленої природи Бога Слова» (грецьке: μία φύσις Θεοῦ Λόγου σεσαρκωμένη (mia physis Theou Logou sesarkōmenē)), і підтримував єретика Євтифія.

Халкедонський собор тричі викликав Діоскора, щоб він з'явився на соборі, після чого він був скинутий. Халкедонський собор надалі скинув його за підтримку Євтиха, але не обов'язково за євтихійський монофізитизм. Діоскор звернувся до соборних батьків з проханням дозволити на соборі більше міафізитського тлумачення христології, але йому було відмовлено. Після його зміщення Коптська церква та її вірні почувалися несправедливо недопредставленими на соборі та політично пригнобленими Візантійською імперією. Після того, як візантійці призначили Патріарха для представництва Халкедонської церкви, Коптська церква призначила свого патріарха Тимофія Елура і відірвалася від Державної церкви Римської імперії.