Повстання комуне́рів () — повстання середньовічних самоврядних міст Кастилії проти королівського абсолютизму, на захист міських вольностей в 1520—1522 роках. Повсталі міста (Толедо, Сеговія, Мурсія, Авіла, Бургос, Мадрид та інші) об'єдналися в липні 1520 року в «Святу хунту» (); до неї приєдналася значна частина дворянства, а також частина середнього і нижчого духівництва. Повсталі наполягали на тому, щоб Карл V (що став імператором «Священної Римської імперії»), також знаний як Карл I Іспанський, усунув іноземців від управління, регулярно скликав кортеси, розширив міські самоврядності, заборонив вивезення золотої монети за кордон тощо. Широкий розмах руху, що набрав з 1521 року антидворянського характеру, спонукав дворянство перейти на бік короля. У битві при Вільяларі (23 квітня 1521 року) сили комунерів, яких очолював Хуан Падилья, були розгромлені, сам він та інші вожді Хунти взяті в полон і страчені. У 1522 році опір повсталих було остаточно зломлено. Урядові репресії продовжувалися до 1526 року.
Характер революції це предмет обговорень істориків. Згідно з деякими вченими, революція була однією з перших сучасних революцій, особливо завдяки антидворянським настроям проти соціальної несправедливості і основуванні на ідеалах народовладдя і свободи. Інші розглядають її як типовіше повстання проти високих податків і іноземного керування. Починаючи з 19-го століття і далі різні іспанці уславлювали повстання, зазвичай це були ліберали, які черпали політичне натхнення з нього. Консервативні інтелектуали традиційно займали щодо повстання більш проімерську позицію і були прискіпливішими до спонук і уряду комунерів. З переходом Іспанії до демократії і утворенням автономної спільноти Кастилії і Леона, зросло прихильне згадування комунідадів. Нині 23 квітня святкують як , а подію часто пов'язують з .
Витоки
Перед повстанням комунерів роками накопичувалось невдоволення. Друга половина XV сторіччя відзначилась глибокими політичними, економічними і соціальними змінами в Іспанії. Економічне зростання створило багато міських галузей і відкрило шлях до влади і багатств не пов'язаний з аристократією. Підтримка від цих міських еліт була необхідним для централізації влади Фердинандом і Ізабелою, ці еліти противажили земельним аристократам і духівництвуHaliczer 1981, с. 10..
Однак, зі смертю Ізабелли I і сходженням Хуани в 1504, цей союз між національним урядом і багатообіцяльним середнім класом похитнувся. Кастильський уряд розкладався з кожною наступною адміністрацією загрузаючи в корупції все глибшеHaliczer 1981, с. 113.. Чоловік Хуани, Філіп I, володарював недовго; його замінили на архієпископа Сиснероса в якості короткочасного регента, а тоді на вдівця Ізабели Фердинанда, який правив з Арагона.Haliczer 1981, с. 151. Після смерті Ізабели претензія Фердинанда на продовження правління Кастилією в якості регента була дещо слабка, але не було інших правдоподібних альтернатив на суверена, їхня овдовіла донька Хуана, була розумово непридатна для самостійного володарювання. Земельна шляхта Кастилії скористалась зі слабкості і корумпованості королівської ради, щоб незаконно розширити свої володіння за допомогою приватних армій у той час як уряд бездіявHaliczer 1981, с. 66.. У відповідь, міста підписали спільну оборонну угоду, покладаючись радше одне на одне ніж на національний урядHaliczer 1981, с. 93..
Кошториси як Кастилії так і Арагона вже деякий час були в поганому стані. Уряд вигнав євреїв в 1492 і мусульман Гранади в 1502, ці дії підкосили привабливу торгівлю і бізнесиHaliczer 1981, с. 147. Це особливо стосується шовкової промисловості, бо маври були дуже глибоко залучені в неї; загальніше, багато мусульман навернутих у християнство, яких не було вигнано все ж виїхали після 1500 року.. Фердинанд і Ізабела були вимушені позичати гроші, щоб платити військам під час і після реконкісти в Гранаді, і іспанські військові зобов'язання лише зросли відтоді.Haliczer 1981, с. 147. Велика кількість військ вимагалась для збереження стабільності в нещодавно завойованій Гранаді через загрозу повстання морисків (колишніх мусульман навернутих у християнство) незадоволених поганим ставленням і часті морські набіги мусульманських берберських піратів на середземноморське узбережжяHaliczer 1981, с. 163.. Окрім цього, у 1512 Фердинанд захопив іберійську частину Навари і потрібно було тримати сили в цій області, щоб убезпечувати її від повстань і французької арміїHaliczer 1981, с. 145.. Дуже мало грошей залишалось для оплати королівської армії в Кастилії, а також треба було оплачувати іноземні запозичення. Хабарництво в уряді після смерті Ізабели зробило дірку в бюджеті ще більшою.
Сходження Карла У 1516, Фердинанд помер. Нащадком залишився онук Фердинанда та Ізабели Карл, який став королем Карлом I обох Кастилії і Арагона правлячи спільно зі своєю мамою Хуаною, яку, по суті, тримали в ув'язнені в Тордесільясі. Карл зростав у Фландрії, батьківщині його батька Філіпа, і він був ледве знайомий з кастильською мовоюLynch 1964, с. 36.. Люди зустріли його з недовірою, але також сподівались, що він відновить стабільність. З прибуттям нового короля наприкінці 1517, його фламандські радники посіли владні позиції в Кастилії; молодий Карл довіряв лише людям, яких він знав з Нідерландів. Серед найобурливіших було призначення двадцятиоднорічного Гійома де Кроя на посаду толедського архієпископа. Архієпископство було важливою посадою; її займав архієпіскоп Сиснерос, колишній регент країниHaliczer 1981, с. 126.. Через шість місяців його правління, невдоволення почало відкрито проявлятись серед багатих і бідних. Навіть деякі монахи почали агітувати, викриваючи розкоші королівського двору, фламандців і дворянства в їхніх проповідях. Один з перших публічних протестів включав плакати в церквах такого змісту:
У 1519 році, на тлі зростання заворушень, помер імператор Священної Римської імперії Максиміліан I, дід Карла по батьківській лінії. Для обрання наступного імператора мали відбутись нові вибори. Карл агресивно змагався за цю посаду, його суперником був король Франції Франциск I. Кожен намагався підкупити якнайбільше курфюрстів.Seaver 1928, с. 50. Карл I виграв вибори, ставши імператором Карлом V і закріпивши владу Габсбургів. Він підготувався для подорожі в Німеччину, щоб взяти під своє правління свої нові володіння в Священній Римській імперії.
Нові податки: кортеси Сантьяго і Ла-Коруньї Через марнотратство фламандського двору Карл виснажив скарбницю до межи і більш ніж 1 мільйон флоринів було витрачено на хабарі під час виборів.Lynch 1964, с. 38. Щоб покрити борги треба було підняти податки, але нові податки мали схвалити кортеси (власний парламент Кастилії). Тому, наприкінці березня 1520 року, Карл зібрав кортес в Сантьяго-де-Компостела. Карл потурбувався, щоб кортес мав лише обмежену силу, і спробував залучити туди податливих представників, яких він міг би підкупити. У відповідь підтримка опозиції лише збільшилась, а представники зажадали, щоб перед будь-яким збільшенням податків були вислухані їхні скаргиHaliczer 1981, с. 159..
Невдовзі група священників поширила заяву всупереч королю. Там було три пункти: будь-які нові податки треба відхилити; Кастилію треба пригорнути, а іноземну імперію відкинути; якщо король не зважатиме на своїх підлеглих, то самі комунідади мають захищати королівство.Pérez 2001, с. 39–40. Тут вперше було вжите слово комунідади (спільноти, комуни), щоб позначити незалежне населення, це ім'я пристане до пізніше сформованих рад.
На цей момент більшість членів кортесу в Сантьяго збирались голосувати проти запиту короля щодо додаткових повинностей і податків, навіть попри те, що кортес був наповнений роялістами. У відповідь Карл вирішив розпустити кортес 4 квітняSeaver 1928, с. 75.. Він знов зібрав його в Ла-Коруньї 22 квітня, цього разу його програма пройшла. 20 травня він відбув до Німеччини і залишив в якості регента в його іспанських володіння Адріана з Утрехта (більше відомого як майбутній папа Адріан VI)Seaver 1928, c. 77–79..
Початок повстання
Заворушення в Толедо
У квітні 1520 становище в Толедо вже було нестабільне. Міська рада стояла в перших рядах у боротьбі проти спроб Карла I стати імператором Священної Римської імперії. Вони засудили короткострокові витрати, що мали б лягти на Кастилію і поставили під сумнів роль Кастилії в новому політичному утворенні, бачачи можливість того, що країна могла стати просто провінцією імперії. Ситуація вибухнула коли королівський уряд викликав найрадикальніших міських радників геть з міста з наміром відправити назад замість них легше керовану заміну на королівській зарплатні. Наказ надійшов 15 квітня; днем пізніше, коли радники готувались до від'їзду, великий натовп здійняв бунт проти від'їзду і натомість вивіз королівських адміністраторівHaliczer 1981, с. 160.. Було обрано громадський комітет, що називав себе комунідад, на чолі нього стали Хуан Лопес де Падилья і Педро Ласо да Ла-Вега. 21 квітня, решта адміністраторів були вивезені з укріплень толедського алькасаруHaliczer 1981, с. 161, і Seaver 1928, с. 87. Pérez 2001 вказує 31 травня як дату кінцевого падіння; тут (майже напевно) йдеться про формальне захоплення алькасару. Захисники покинули його задовго до цього..
Після того як Карл вирушив у Німеччину, ворохобня поширились на міста центральної Кастилії, особливо після прибуття законодавців, які проголосували за податки, які зажадав Карл. У Сеговії відбувся один з перших і найжорстокіших випадків; 30 травня, юрба сукноробів вбила двох адміністраторів і міського законодавця, які проголосували за.Haliczer 1981, с. 3. Події подібного розмаху стались у містах таких як Бургос і Гвадалахара, тоді як інші, як-от Леон, Авіла і Самора, відбулись маленькими сваркамиPérez 2001, с. 50–52..
Пропозиції іншим містам 8 червня, в умовах дуже поширеного незадоволення, рада Толедо запропонувала містам з правом голосу в кортесі провести надзвичайне зібрання. Вона подала п'ять цілей: Скасувати податки проголосовані кортесом Ла-Коруньї. Повернути систему місцево-керованого encabezamiento. Закріпити офіційні посади і церковні бенефіції за кастильцями. Заборонити вивезення грошей з королівства для оплати закордонних справ. Призначити кастильця для керування королівством на час відсутності короляPérez 2001, с. 53–54..
Ці вимоги, особливо перші дві, швидко поширились в суспільстві. Почали ходити ідеї заміни короля; толедські лідери розглядали можливість перетворення міст Кастилії на незалежні, подібно до Генуї та інших італійських республік. З цією ідеєю змагалась пропозиція залишити короля, але позбавити трону Карла. Ідея полягала в тому, щоб замінити його на або його мати королеву Хуану, або на його народженого в Кастилії брата Фердинанда. З цими ідеями, повстання перейшло від простого протесту проти податків у ширшу революцію. Багато міст, що не були діяльними учасники бунту, припинили платити податки королівській раді і перейшли на самоврядуванняHaliczer 1981, с. 164..
Поширення повстання
Блокада Сеговії
10 червня ситуація стала ближчою до збройного конфлікту. Королівська рада відправила Родріго Ронквіло в Сеговію, щоб розслідувати нещодавнє вбивство сеговійського законодавця, але сеговійці не дали йому зайти в місто. Не в змозі обложити 30-тисячне місто силами свого маленького загону, Ронквіло, натомість, взявся блокувати постачання їжі та інших продуктів у Сеговію. Містяни Сеговії на чолі з лідером народного ополчення і дворянином Хуаном Браво згуртувались навколо комунідаду. Сеговія запросила допомоги проти армії Ронквіло від комунідадів Толедо і Мадрида. Міста відповіли виславши свої ополчення, на чолі яких були Хуан Лопес де Падилья і Хуан де Запата, які виграли у першій серйозній сутичці між силами короля і повсталих.
Хунта в Авілі