Ахма́д Шах Масу́д (пушту احمد شاه مسعود, ) (псевдо — Панджшерський лев, ; 1 вересня 1953 — 9 вересня 2001) — афганський політик і польовий командирAntonio Giustozzi, Empires of Mud (London: St. Martin's Press, 2012). таджицького походження, міністр оборони Афганістану. Масуд — прізвисько (лакаб), що арабською означає «Щасливчик»перс. خوش شانس . Його він отримав у 1975 році, під час повстання в долині Панджшера — першого збройного виступу ісламської опозиції в Афганістані. Він був поранений у ногу і зміг сховатися в посадках кукурудзи, де його не знайшли урядові солдати, що прочісували місцевість, шукаючи повстанців. Його талант партизанського ватажка проявився під час опору радянській окупації Афганістану від 1979 до 1989 року.
У 1990-х роках він очолював військове міністерство, в той час як конкуруючі угруповання і їхні лідери змагались за неподільну владу в країні; після захоплення влади талібами був провідним опозиційним лідером, борючись зброєю і переконанням проти їхнього режиму аж до загибелі від самогубчого замаху в 2001 році.
Масуд походив з таджицької сім'ї, яка сповідувала мусульманство в його сунітській відміні та проживала протягом тривалого часу в долині Панджшер на півночі Афганістану. Він навчався на інженера в Політехнічному університеті Кабула в 1970-х роках, де був причетний до релігійного антикомуністичного руху, об'єднаного довкола провідного ісламіста Бурхануддіна Раббані. Масуд взяв участь у повстанні проти уряду Мохаммеда Дауда Хана, яке зазнало поразки . Пізніше він приєднався до партійної структури під проводом Раббані «Джаміат-е Ісламі».
Після нападу СРСР на Афганістан він активно включився до партизанського руху, ставши провідним повстанським лідером афганських моджагедів, популярним у народі під прізвиськом «Панджширський лев» (), завдяки його успішному протистоянню совєтам, яке зберегло Панджшерську долину від будь-якої тривалої окупації російськими військами.
Після виходу радянських сил, у 1992 році він був одним з підписантів Пешаварської угоди про мир і розподіл влади в посткомуністичній Ісламській державі Афганістан. Шах Масуда призначили міністром оборони, а також головнокомандувачем урядових військ. Його війська намагались втримати конкуруючі угруповання ополченців на чолі з Ґульбуддіном Хекматіаром та інших польових командирів від надмірного застосування сили проти цивільного населення Кабула, яке страждало від тривалих обстрілів міста ракетами, а також пізніше від насильств з боку талібів, які тримали Кабул в облозі від січня 1995 року. Кабул у той час пережив запеклі бої і обстріли, в яких загинуло принаймні 60 тис. мирних мешканців.
Після здобуття талібами стратегічної переваги в 1996 році Масуд, який був прихильником поміркованішої форми ісламу, аніж таліби, став до лав збройної опозиції, доки не був змушений тікати до Куляба в Таджикистані, по дорозі підірвавши стратегічний тунель Саланг, щоб затримати наступ талібів.
В останні 5 років своєї боротьби він був військовим і політичним лідером Об'єднаного ісламського фронту порятунку Афганістану, або Північного альянсу, який до 2000 р. утримував під своїм контролем від 5 до 10 % території Афганістану. У 2001 році він відвідував Європу, де пробував переконати депутатів Європейського парламенту вплинути на Пакистан, щоб він припинив підтримку талібів. Він також просив надати афганським громадянам гуманітарну допомогу, щоб вони могли вижити в скрутних умовах під владою талібів. На Масуда був вчинений замах (останній з багатьох інших) двома вбивцями з «Аль-Каїди» 9 вересня 2001 року, замовлений особисто самим лідером Аль-Каїди Усамою бін Ладеном. Через два дні в Сполучених Штатах відбулися напади 11 вересня, які врешті-решт спонукали НАТО у спілці з іншими країнами під керівництвом США вторгнутися до Афганістану, в якому збройні сили Масуда виступали на боці західних держав. Північний альянс зрештою виграв двомісячну війну в грудні 2001 року, усунувши Талібан від влади.
Про Масуда побутувала думка як про одного з найбільш ефективних партизанських лідерів 20-го століття. Його порівнювали з Йосипом Броз Тіто, Хо Ші Міном і Че ҐевароюSoldiers of God by Robert D. Kaplan, 2001.. Масуда посмертно визнали Національним героєм, що було закріплено указом президента Хаміда Карзая після усунення талібів від влади. День загибелі Масуда 9 вересня є національним днем його пам'яті, і відзначається як «День Масуда». Його послідовники називають його Амер Сагіб-е Шахід (), що можна перекласти як «(наш) загиблий командир»The forgotten hero of Afghanistan Artefact Magazine. У 2021 році він був посмертно нагороджений медаллю у Франції і того ж року нагороджений найвищою відзнакою Таджикистану.
Однак інші також вважають його військовим злочинцемheise online: Afghanistans kalter Krieger und sein Vermächtnis (German). 18 October 2020, retrieved on 28 September 2021Feroz, Emran (17 August 2012). Human Rights Watch: Afghanistan: Kriegsverbrecher müssen zur Rechenschaft gezogen werden (German). 7 July 2005, retrieved on 28 September 2005.
Ранні роки
Ахмад Шах Масуд народився в 1953 роціAccording to his biographer Michael Barry, his exact date of birth was not recorded (M. Barry, Massoud: de l'islamisme à la liberté, p. 56). в Базарак в долині Панджшир (сьогодні належить до провінції Панджшир) у заможній родині родом із долини Панджшир. Його ім'я при народженні було «Ахмед Шах» на честь Ахмед Шаха Дуррані ; він взяв ім'я «Масуд» як псевдонім, коли вступив у рух опору в 1974 роціBarry, Michael, Massoud: de l'islamisme à la liberté, p. 57.. Його батько, Дост Мохаммад Хан, був полковником Королівської афганської армії. З його рідного Панджширу його родина ненадовго переїхала до Герата, а потім до Кабула, де Масуд провів більшу частину свого дитинстваM. Barry, Massoud, p. 57..
Масуд навчався у відомому франко-афганському ліцеї Естекляль, де здобув знання французької мови. Під час навчання в ліцеї Масуд цікавився всім військовим, зокрема під час Шестиденної війни він захоплювався ісламським націоналізмом і непокорою президента Єгипту Гамеля Абделя Насера. Пізніше Масуд також посилався на досвід йорданських солдатів, які захищали Єрусалим, і єгипетських та сирійських солдатів, які захищали свої країни, як гідні наслідування. Його вважали обдарованим учнем, і після закінчення ліцею він вступив на інженерію до Кабульського університету. Рідною мовою Масуда була дарі (афганська фарсі), але він також міг розмовляти на пушту, урду (лашкарі) та французькою, а також мав добрі навички читання англійською. У юності Масуд читав твори китайського революціонера Мао Цзедуна та аргентинця Че Гевари. Він казав, що дечого навчився від Мао, але вважав, що думки Че Ґевари були надто спрощеними.
Повстання 1975 року в долині Панджшир В 1973 році колишній прем'єр-міністр Мохаммед Дауд Хан прийшов до влади внаслідок державного перевороту при підтримці Народно-демократичної партії Афганістану. Була створена Республіка Афганістан. Ці події породили ісламістський рух проти посилення комуністичного та радянського впливу на Афганістан. У той час, навчаючись у Кабульському університеті, Масуд долучився до мусульманської молоді (Sazman-i Jawanan-i Musulman), студентського відділення Jamiat-e Islami (Ісламського товариства), головою якого тоді був професор Бурхануддін Раббані. У той час Кабульський університет був центром політичних дебатів, студенти масово ставали активістами.
У липні 1975 року Масуд за допомогою пакистанської розвідки очолив перше повстання жителів Панджширу проти уряду Дауда Хана. Пізніше повстання було придушене силами Дауда Хана, і Масуд повернувся до Пакистану, де він відвідав секретний воєнізований навчальний центр ISI в Чераті. Однак Масуд був розчарований, він залишив центр і повернувся до Пешавара, де присвятив свій час військовій самоосвіті. Масуд читав твори Мао Цзе-дуна про Довгий похід, про кар'єру Че Ґевари, мемуари генерала де Голля, генерала Во Нґуєна Зіапа, вивчав «Мистецтво війни» Сунь-цзи та неназваний посібник з боротьби з тероризмом американського генерала.
Після цієї невдачі в ісламістському русі почав виникати «глибокий і довготривалий розкол». Ісламське суспільство розділилося на прихильників поміркованіших сил навколо Масуда і Раббані, які очолювали Джаміат-і Ісламі, і на більш радикальні ісламістські елементи Гульбуддіна Хекматіяра, який заснував Гезб-і Ісламі. Конфлікт дійшов до такої межі, що Хекматіяр намагався вбити 22-річного Масуда.
Радянське вторгнення і комунізм НДПА
Комуністична революція в Афганістані (1978) Уряд Мохаммеда Дауд Хана намагався нівелювати впливи проросійської Народно-демократичної партії Афганістану, звільнивши деяких членів НДПА з їхніх урядових посад та призначивши на їх місце своїх людей. Потім вони взагалі розпустили НДПА та заарештували старших членів партії.
27 квітня 1978 року російські диверсанти під прикриттям захисту НДПА вбили Дауд Хана, його дітей, найближчих родичів та охоронців і через цей кривавий переворот, спланований Кремлем, захопили контроль над столицею Кабулом. Новий уряд НДПА на чолі з революційною радою не користувався підтримкою народу. Нова влада старалась реалізувати доктрину поборювання будь-якого політичного інакомислення, як всередині партії, так і поза її межами.
НДПА за розпорядженням своїх радянських патронів розпочала впровадження марксистсько-ленінських порядків, втілюючи ідеологічні догми радянських інструкторів. Ці «реформи», запроваджені НДПА за зразками Радянського Союзу, викликали несприйняття і рішучий опір населення, особливо тому, що уряд намагався посилити свою марксистську політику репресивними радянськими методами, арештовуючи або просто вбиваючи тих, хто стояв на заваді. Репресії особливо спрямовувались на руйнування родинно-племінних та релігійних традицій, що викликало загальне обурення народу. За оцінками, лише в сільській місцевості комуністичними військами було заарештовано та вбито від 50 000 до 100 000 людей. Через комуністичні репресії значні частини населення, особливо в сільських районах, згуртувались та підняли відкрите повстання проти уряду НДПА. До весни 1979 року заворушення охопили 24 з 28 афганських провінцій, захопивши крім сільських, і великі міські райони. Більше половини солдатів афганської армії дезертирували, багато хто з них приєднались до повстанців.
Вважаючи, що повстання проти підтримуваних Радянським Союзом комуністів буде підтримане народом, Масуд 6 липня 1979 року вирішив розпочати повстання в Панджширі, яке спочатку не мало успіху. Масуд вирішив уникнути відкритої боротьби проти переважних урядових сил і вести партизанську війну. Згодом він встановив повний контроль над Панджширом, витіснивши афганські комуністичні війська. Олівер Рой пише, що в наступний період «особистий престиж Масуда та ефективність його військової організації переконали багатьох місцевих командирів прийти і вчитися у нього».
Опір Радянському Союзу (1979—1989)
Після радянського вторгнення та окупації Афганістану в 1979 році Масуд розробив стратегічний план вигнання загарбників і повалення комуністичного режиму. Найперше слід було створити народну силу опору, яка б мала максимальну прихильність людей. Другою стадією була «активна оборона» базової Панджширської долини, ведучиі асиметричні бойові дії. На третьому етапі, «стратегічному наступі», сили Масуда мали отримати контроль над значною частиною Північного Афганістану. Четвертим кроком було б «загальне застосування» принципів Масуда на всю країну та поразка афганського комуністичного уряду.