Кіпр (; ; ), офіційна назва — Республіка Кіпр — острівна держава на сході Середземного моря. Кіпр є третім за величиною та кількістю населення островом Середземномор'я, що лежить за 113 км на південь від Туреччини і за 120 км на захід від узбережжя Сирії та Лівану, на північ від Ізраїлю, Палестинського регіону Сектора Гази та Єгипту, а також на південний схід від Греції.
Найдавніша відома людська діяльність на острові припадає приблизно на 10 тис. до н. е. Археологічні рештки цього періоду включають добре збережене неолітичне поселення Хирокитія, а сам Кіпр є домом одній з найстаріших водних свердловин світу. Кіпр був заселений мікенськими греками двома хвилями у ІІ тис. до н. е. Через його стратегічне розташування на Середньому Сході, згодом острів було окуповано кількома регіональними силами, включаючи імперії нео-ассирійців, стародавніх єгиптян та персів, від яких острів було захоплено у 333 році до н. е. Александром Македонським. Пізніше острів знаходився під правління птолемейського Єгипту, Римської та Візантійської імперії, арабських халіфатів протягом короткого періоду, французької династії Лузіньян та венеційців, після чого слідувало трьохсотлітнє османське правління між 1571 і 1878 роками (де-юре до 1914 року).
Кіпр було поміщено під управління Великої Британії на основі Кіпрської конвенції 1878 року, і офіційно анексовано Великою Британією у 1914 році. Оскільки турецькі кіпріоти становили 18 % населення, у 1950-х роках поділ Кіпру та створення турецької держави на півночі стали політикою лідерів місцевої турецької громади та самої Туреччини. Турецькі лідери протягом певного періоду виступали за анексію Кіпру до Туреччини, оскільки вважали острів «продовженням Анатолії»; у той час, як з XIX століття більшість населення кіпрських греків та їхня православна церква виступали за союз з Грецією, що стало національною політикою Греції у 1950-х роках. Внаслідок визвольної боротьби 1955—1959 років, Кіпр отримав незалежність у 1960 році.Cyprus date of independence (click on Historical review)
Де-юре, територія республіки включає 98 % території острова Кіпр, включно з його територіальними водами, виключною економічною зоною та прилеглими островами Айос-Георгіос, Єронісос, Глукіотісса, Кіла, Кієдес, Корділія і Мазак. Решту 2 % займають британські військові бази Акротирі і Декелія, які знаходяться під контролем Великої Британії. Де-факто, острів розділено на дві частини: 59 % контролюється владою Республіки Кіпр (переважно населена греками), друга частина — Турецькою Республікою Північного Кіпру (населена турками), яка займає близько 36 % острова. ТРПК визнана лише Туреччиною, міжнародна спільнота вважає цю територію частиною Республіки Кіпр, окупованою Туреччиною. Решта 4 % території острова є буферною зоною під контролем миротворчих сил ООН.
Острів Кіпр є одним з найпопулярніших туристичних напрямків Середземномор'я. Маючи розвинену економіку з високим рівнем доходу та дуже високим рівнем людського розвитку, Республіка Кіпр є членом Співдружності націй з 1961 року, і була одним із членів-засновників Руху неприєднання, доки 1 травня 2004 року не приєдналась до Європейського Союзу. 1 січня 2008 року, республіка офіційно стала членом єврозони.
Походження назви
Етимологія назви Кіпр невідома, існують наступні припущення щодо її походження: назва походить від грецького слова «κυπάρισσος» (кипарис) назва походить від грецького слова «κύπρος» (хна) назва походить від етеокіпрського слова, що означає мідь
Вважається, що латинське слово «cuprum» (мідь) походить від назви острова, бо на ньому є багаті родовища міді. Тому латиною мідь називали «aes Cyprium» (метал Кіпру), що потім було скорочено до «cuprum».
Географія
Кіпр географічно розташований у Західній Азії (або на Близькому Сході), але політично і культурно він вважається частиною Європи. З давніх часів Кіпр завжди був одним з мостів між Європою і Азією, зі змінними періодами левантійського, анатолійського, турецького, грецького і британського впливу.
Площа острова — 9 251 км². Центральна рівнина Месаорія оточена горами Кіренія (Kyreniya/Girne) і Пентадактилос (Besparmak) на півночі, і гірським масивом Троодос на півдні і заході. Вздовж південного узбережжя також наявні значні рівнинні області.
Столиця Нікосія розташована у північно-східній частині острова. Решта головних міст розташована на узбережжі: Пафос на південному заході, Лімасол на півдні, Ларнака на південному сході, Фамагуста на сході і Кіренія у північній частині острова.
Флора і фауна
Кіпр характеризується багатством флори й фауни, різноманітністю морського життя. Багато рослин, що ростуть на Кіпрі в природних умовах, мають медичні властивості, і в минулі часи використовувалися жителями сіл для приготування універсального домашнього зілля проти цілої низки загальних недуг. Наприклад, півонії, які використовувалися в середні віки як болезаспокійливе, удосталь ростуть у горах Троодос на висоті понад 1.000 метрів.
На Кіпрі ростуть 1.900 видів квітучих рослин, з них 140 не ростуть ніде, крім цього острова. Тільки на півострові Акамас росте 700 видів рослин, з яких 40 є екзотичними, тобто поширеними винятково у цій місцевості. З лютого до квітня біля підніжжя скелястих пагорбів і на соковито-зелених галявинах пробиваються рожеві цикламени. Рожевий олеандр поширений по всьому Кіпру і часто вирощується як декоративна рослина вздовж доріг і автомагістралей. З березня до квітня під Пафосом з'являються рожеві орхідеї (Orchis Italica) з хвилястим листям.
Кіпр є домом для різноманітних живих істот. Тут проживає 168 різновидів пернатих, 12 видів ссавців і 20 видів черепах. Разом з тим морські черепахи щорічно роблять свої гнізда на пляжі Лара півострова Акамас. Це і муфлон — гірський баран з товстими закрученими рогами, який мешкає в заповіднику в горах Троодос.
Клімат Клімат помірний, середземноморський, зі спекотним і сухим літом та дощовою (і помірно прохолодною) зимою. Сніг взимку випадає тільки в горах Троодос.
Історія
16 серпня 1960 року острів, який входив до складу британських колоніальних володінь, здобув незалежність. Першим президентом став православний священик Макаріос III. Нікосія стала його столицею в цьому ж році. Юридичним оформленням надання незалежності стали нав'язані кіпріотам Цюрихсько-Лондонські угоди 1959 року (Zürich and London Agreement), які значно обмежували суверенітет республіки. За цими угодами Велика Британія, Грецьке королівство і Туреччина стали гарантами «незалежності, територіальної цілісності і безпеки» Кіпру, що дало цим країнам можливість втручання в його внутрішні справи («Договір про гарантії»). Крім того, Грецьке королівство і Туреччина набули право тримати на острові свої військові контингенти — відповідно 950 і 650 чоловік («Договір про союз»). Велика Британія зберегла на Кіпрі під своїм повним суверенітетом територію площею 1999 квадратних миль, на якій розташовані дві Суверенні військові бази — Акротирі і Декелія, а також забезпечила собі право використовувати інші «невеликі ділянки» та інфраструктуру у зв'язку з діяльністю баз і об'єктів. Крім цих баз, існує ще кілька інших військових об'єктів і споруд Великої Британії і США.
У 1963—1974 роках на острові постійно відбувалися військові зіткнення між збройними формуваннями грецької і турецької громад острова за участю національної гвардії республіки, а також контингентами відповідно Королівства Греція та Туреччини, що підтримували їх.
Кіпрський конфлікт
У липні 1974 року кіпрськими антиурядовими силами за підтримки військової хунти «чорних полковників», що прийшла до влади в Афінах і проводила курс на «енозіс» (приєднання Кіпру до Греції), на острові здійснена спроба державного перевороту. Туреччина як країна-гарант використала це як привід для введення 20 липня 1974 року своїх військ на острів під приводом відновлення конституційного порядку і захисту турків-кіпріотів.
У результаті турецького військового вторгнення на Кіпр Туреччина окупувала близько 37 % території острова, що призвело до його фактичного розколу на дві відособлені частини, цей стан зберігається дотепер. Була дезорганізована економіка країни, повністю порушені зв'язки між громадами. Близько 160 тисяч греків-кіпріотів стали біженцями. У 1974—1975 роках відбувся «обмін» населенням: турки-кіпріоти практично повністю переселилися на окуповану турецькими військами частину Кіпру (нині ТРПК), а греки-кіпріоти — на південь острова (в цей час на контрольованій турко-кіпрською адміністрацією території проживає декілька сотень греків-кіпріотів). З 1975 року Генеральний секретар ООН здійснює покладену на нього Радою Безпеки місію «добрих послуг» в Кіпрі, що має на меті надання сприяння грецькій і турецькій громадам острова в інтересах договірного врегулювання кіпрської проблеми.
Турецька Республіка Північного Кіпру
13 лютого 1975 року керівництво турецької громади проголосило в односторонньому порядку в північній частині острова так звану «Турецьку федеративну державу Кіпр», «першим президентом» якої був обраний Рауф Денкташ. 15 листопада 1983 законодавча асамблея Турецької Федеративної Держави Кіпр проголосила в односторонньому порядку незалежну турецько-кіпрську державу, яка називається «Турецька Республіка Північного Кіпру» (ТРПК), яка досі визнана тільки Туреччиною.
ТРПК відокремлена від решти частини Кіпру буферною зоною. Лінію, що розділяє острів на два сектори (так звана «Зелена лінія» — ), охороняє контингент Збройних сил ООН з підтримки миру на Кіпрі. Між грецькою і турецькою частиною не існує дипломатичних відносин, і турецька частина закрита для в'їзду з грецької сторони. З Туреччини на острів завезено 115 тисяч колоністів, 35-тисячний турецький військовий контингент підтримує нинішній статус-кво. З урахуванням того, що з нелегітимної республіки внаслідок економічних і соціальних негараздів емігрували 55 тисяч турко-кіпріотів, нині загальна чисельність солдатів і переселенців з Туреччини на півночі Кіпру вже перевищує кількість наявних там корінних жителів.
18 серпня 2023 року, вперше за багато років, групу миротворців ООН побили коли вони намагалися завадити несанкціонованим будівельним роботам з прокладки дороги через буферну зону, яка розділяє Турецьку Республіку Північного Кіпру і Республіку Кіпр. Інцидент стався поблизу села Арсос у так званій Зеленій лінії, яку контролює ООННа миротворців ООН на Кіпрі раптом напали: такого не було вже багато років. // Автор: Мар'яна Бекало. 18.08.2023, 23:56.
Проблема об'єднання на початку 21 століття
Впродовж багатьох років велися переговори щодо об'єднання острова, але помітного успіху вони так і не принесли, і всі конкретні плани дій на практиці не виконувались. План ООН, оголошений 31 березня 2004 року, а також наступні переговори у Швейцарії, мали на меті проведення референдуму в обох частинах острова 24 квітня 2004 року. На референдумі запропонований «План Аннана» був підтриманий двома третинами турецьких кіпріотів, але був відкинутий значною більшістю грецьких кіпріотів з перевагою 3 до 1.
Внаслідок цього офіційно весь Кіпр увійшов до Європейського Союзу 1 травня 2004, але де-факто кордон ЄС пролягає вздовж «зеленої лінії», що розділяє грецьку і турецьку частини Кіпру. Наразі законодавство ЄС не застосовується у північній частині острова, яку контролюють турки і де розташована самопроголошена Турецька Республіка Північного Кіпру, яку визнала лише Туреччина. Всі пільги та переваги, яких Кіпр набув від вступу до ЄС, поширюються лише на його грецьку частину. Євросоюз продовжує розглядати Північний Кіпр як територію ЄС, що перебуває під іноземною військовою окупацією.
21 березня 2008 року в Нікосії відбулася зустріч президента Кіпру Дімітріса Христофіаса і голови самопроголошеної ТРПК Мехмета Алі Талата. Сторони домовилися про початок роботи спільних експертних комісій двох громад Кіпру з врегулювання на острові. На зустрічі прийнято рішення про розмінування та відкриття центральної вулиці Нікосії Ледра, яка з 1963 року поділяє її на грецьку і турецьку частини.