Феодо́рське князі́вство (), також Го́тія: () — греко-готська монархічна держава на півострові Крим у XIV—XV століттях. Розташовувалася на південному заході Кримського півострова. Площа території — близько 3 тис. км². Кількість населення — близько 150—200 тис. осіб. Мови — кримськоготська, грецька, кипчацькаБайцар Андрій. Географія Криму: навч.-метод. посібник / А. Л. Байцар. — Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2017. — с. 42.. До 2-ї половини XIV ст. терени князівства перебували у складі Золотої Орди. Очолювалася готським князем, що мав столицю у Феодоро (сучасний Мангуп). Точне походження правлячої династії невідоме. Була останнім притулком кримських готів. За першоджерелами відома з 1411 року, які згадують про володаря Олексія. До найбільших міст і замків входили Феодоро, Каламіта, Фуна, Сандик-Кая. Панівною релігією було візантійське православ'я; столиця князівства була центром Готської митрополії. Офіційною мовою княжого двору та Церкви була грецька. Мешканцями князівства були готи, греки, алани, черкеси, кримські татари, караїми. Підтримувала союзницькі відносини із Візантійською та Трапезундською імперією, Золотою Ордою і Кримським ханством Ворогувала із генуезцями Кафи, вела з ними війни 1422—1423 та 1433—1441 років за володіння південним узбережжям Криму та чорноморську торгівлю. Після падіння Константинополя (1453) і Трапезунда (1461) опинилося перед загрозою Османського поневолення. Контактувала із Молдавією та Московією. Завойована османськими турками в 1475 році, включена до складу Кафинського санджака. Останній князь Олександр потрапив у полон і був страчений у Стамбулі.
Назва Го́тія (, ) — коротка тогочасна назва. Феодо́ро, або Теодо́ро () — назва князівства за іменем столиці. Князівство міста Феодоро та Помор'я () — пізня назва князівства, з 1420-х років. Феодо́ро-Мангу́пське князі́вство — назва держави в історіографії.
Географія Феодорське князівство займала західну частину гірського Криму та смугу південного берега. Південною межею князівства до 1365 р. служило чорноморське узбережжя від Чембало (Балаклава) до фортеці Алустон (Алушта). Північна межа проходила по правому березі річки Бельбек, де служила форпостом князівства побудована біля входу в Бельбекську долину дозорна фортеця Сюйрень (Скиварин). Західною точкою князівства була фортеця Каламіта (Інкерман) з портом Авліта, розташована в гирлі річки Чорної при її впадінні у Північну бухту. Східна межа проходила в районі Великої Алушти, обмежуючись округом Кінсанус з дозорної фортецею-бургом Фуна (гр. Φουνα).
Історія
Передісторія Засновники були нащадками готів що мігрували до Криму опісля поразки Вінітара від об'єднаного війська Баламира та антів близ Ераку, і подальшого занепаду остготської держави. Тривалий час існували як самобутній етнос. Їхнє князівство до пізнього середньовіччя мало назву «Готія», а вживання готської мови фіксувалося і у XVIII ст.Абашина Н. С., Козак Д. Н., Синиця Є. В., Терпиловський Р. В. Давні слов'яни. Археологія та історія — Київ: Стародавній Світ, 2012 . — 364 с. (90-91 с.) ISBN 978-966-2608-05-2
Кримська Готія (гр. Γοτθία, Готфія), саме так іменує готське князівство св. Іоанн Златоуст (347—407 р.), розташовувалася в існуючих кордонах на території на схід і північ від Сюмболона (Балаклава), доходячи до Сугдеї (Судак). Прокопій Кесарійський так писав про кримських готів «…Тут же, на цьому узбережжі є країна на ім'я Дорі, де з давніх часів живуть готи, які не пішли за Теодоріхом, що прямував до Італії». Назва Дорі походить від фортеці Дорос, яка була духовним центром Готії. Це місце відоме зараз як Мангуп. Але так його стали називати з кінця VII ст., коли фортецю захопили хозари. У IX ст. був укладений договір про розділ Криму: Херсон і південний берег Криму закріпилися за Візантією, а інша частина півострова — за Хазарією.
У 840 р. в Південно-Західному Криму з'явилася вільний від хазарського присутності територіально-адміністративне утворення — фема Клімату, пізніше носила назву фема Херсон, на чолі якої стояв стратиг, який призначається з Константинополя. Фема включала землі Кримської Готії. Основу населення феми становили нащадки готів і вільні візантійські селяни.
Заснування З поглибленням кризових явищ всередині Візантійської Імперії, а, особливо, з 1185 року, коли до влади в результаті перевороту прийшла династія Ангелів, в державі посилюються відцентрові рухи, в результаті яких, скоріш за все, володіння імперії у Північному Причорномор'ї де-факто почали керуватись не напряму імперським урядом, а намісником з Трапезунду. Посилення занепаду держави призвело до захоплення у 1204 р. Константинополя хрестоносцями Четвертого хрестового походу. Приблизно в цей же час (за декілька тижнів до падіння столиці Візантії) утворилась Трапезундська імперія, і її перший імператор Олексій I Великий Комнін проголосив контроль над володіннями колишньої феми Херсон, яка в новопроголошеній державі отримала назву Ператея, себто «заморська територія». Контроль за цією територією з боку уламку імперії був слабким, і це відбилося на титулі головного посадової особи, що іменувався в пізній період не стратигом, а дуксом (князем) (гр. δούξ). Керувати об'єднаною провінцією був поставлений Феодор II Гаврас, представник заможної трапезундської родини аристократів. Поступово, після поразок у війнах з іншим спадкоємцем Візантії Нікейською імперією та сельджуками Анатолії, наслідком яких стала втрата частини проголошених територій, серед яких і важливий морський порт Сіноп, через який здійснювалась комунікація з північними володіннями, Трапезундська імперія втратила можливість напряму керувати відірваними від основних земель територіями. Тому Феодор II, фактично став незалежним володарем цих земель, що і стало початком існування Феодоро як незалежної монархічної держави, яка керувалась династією Гаврасів.
У генуезьких документах назва звучить як Тедоро, Тодоро, Тедори тощо: ці форми походять від старої назви місця — Дорос, Дорі і злився з ним грецького визначеного артикля «то», (гр. τῷ). У своїх записках монах-францисканець Віллем Рубрук (1220—1293 р.), який відвідав Крим у 1253 р., пише про готів: «… між Херсоном і Солдайєю існує сорок замків і майже кожен з них має особливу мову, серед них багато готів, мова яких німецька» («teutonicum»).
Одне з перших свідчень про Мангупське князівство відноситься до початку XIV ст. Руські літописи того часу повідомляють про шлюб великого князя Суздальського Костянтина Васильовича (1309—1355 р.) і візантійської княжни Ганни, дочки «…Василя, князя Мангупского». У другій половині XIV ст. літописи згадують вельми енергійного мангупського князя Дмитра, що загинув у 1362 р. в битві з литовцями при Синіх водах разом зі своїми кримськими союзниками — Хаджі-беком, намісником Кирк-Ера і Кутлу-бугою, намісником Солхата. Після загибелі Дмитра, князя Мангупського, хижі сусіди не забарилися скористатися тимчасовим безвладдям і виникла міжусобною боротьбою у гірському князівстві.
У 1345 р. Генуї вдається закріпитися в Чембало, що до цього належав князям Феодоро. У 1365 р. генуезці захопили 18 сіл округу Кінсанус, що входили до складу Готського князівства. Заповзятливі генуезці домовилися на взаємовигідних умовах про розподіл Криму зі своїм союзником — узурпатором Золотої Орди Мамаєм, що дозволило їм відтіснити готів в гори.
З 1387 р. знову придбана генуезцями територія була перетворена в Капітанство Готії (Capitaneatus Gotie), а її правитель став йменуватися капітаном Готії (capitaneus Gotie), і його резиденція розташовувалася в Кафі. Готією називали вузьку прибережну смугу від Балаклави до Судака, обмежену на півночі Яйлою — так звану «riparia marina Gotia».
Олексій
Першим по-справжньому відомим і достовірно встановленим правителем князівства Феодоро був Олексій I, який відкрито висунув претензії на територію узбережжя Капітанства Готія (між Канакою на сході і Форосом на заході) і консульство Чембало. З 1411 р. генуезці виплачували компенсацію за захоплені приморські міста. Такі виплати здійснювалися до 1422 р., але Олексій не вдовольнився цією оплатою.
У 1422 р. між Феодоро і Кафою почалася війна. Феодорити атакували міста і поселення, що перебували під контролем генуезців: Алустон (Алушта), Горзувіти (Гурзуф), Партеніт, які, так само як і Чембало, по кілька разів переходили з рук у руки.
Олексію потрібні були союзники, яких він і отримав в цей період в особі імператора Трапезунда Іоанна Великого Комніна і пізніше хана Хаджі Ґерая. Правлячі династії Феодоро і Трапезунда породичалися між собою. У 1425 р. старший син князя Олексія Іоанн одружився з Марією Палеологинею Асанинею Цамблаконинею. У 1429 р. Марія, дочка Олексія, вийшла заміж за Давида Великого Комніна, сина імператора Трапезунда Олексія IV Великого Комніна. Опинившись в близькоспорідненому зв'язку з константинопольськими Палеологами і трапезундськими Комнінами, готський князь прийняв герб імператорського дому Палеологів — двоголового орла, і став іменувати себе «володарем Феодоро і Параталасії (гр. αυθέντου πόλεως Θεοδώρους και παραθαλασσίας)».
У 1433 р. Олексій I знову захопив Чембало. В результаті військових дій Чембало з усією територією цього консульства — від селищ Кайту і Ласпі на сході до маяка на мисі Херсонес на заході — перейшли до Феодоро.
4 червня 1434 р. генуезька ескадра під командуванням «золотого лицаря» Карло Ломелліно підійшла до Балаклавської бухти. 10 червня 1434 р. фортеця Чембало була взята. Через кілька днів генуезцями була захоплена приморська фортеця Каламіта. Після здобутих перемог Карло Ломелліно попрямував до Каффи не морем, а по суші — вздовж південного берега Криму, грабуючи поселення, руйнуючи замки та укріплення місцевих феодалів і приводячи до послуху тих, хто намагався чинити опір. Проте 22 червня 1434 р. 8-тисячне генуезької військо було вщент розбите у Солхатській битві біля містечка Кастадзона військами Хаджі Ґерая і його союзниками феодоритами.
Нащадки Олексія
Після загибелі князя Олексія I в 1446 р. правом успадкування престолу скористався його середній син Олубей (Мануїл), який княжив з 1447 з 1458 р. р. Олубей був офіційно проголошений князем Феодоро трапезундськими сановниками, які хотіли тим самим продемонструвати, що Готія залишається в залежності від імперії. Генуезький документ 1447 р. повідомляє про військової і дипломатичної демонстрації на підтримку Феодоро, які влаштували імператор і деспот Трапезунда — відповідно Іоанн IV Великий Комнін і його брат Давид, які з «…галерами і довгими кораблями» здійснили плавання в Готію і «…перебували там з Олубеем та іншими синами колишнього Олексія» — старшим Іоанном і молодшим Ісааком.
У 1450 р. 300 татарських вершників на чолі з синами хана допомогли князю Олубею поставити прапор Феодоро над стінами відбитій у Генуї Каламіти (Інкермана).
У 1458 р. Олубей відновлює фортецю Фуна поблизу Алушти і передає її разом з округом Кінсанус своєму синові Олександру.
Успішні для Феодоро війни за володіння південним берегом Криму призвели до того, що з 1460-х років генуезці знову визнають за панами Феодоро титул «панів Готії».
У 1460 р. в італійських джерелах згадується пан Готії по імені Кейхі-бей, що могло бути другим, як і у випадку з Олубеєм — Мануїлом, тюркським ім'ям Пана Феодоро.
У 1465 р. паном Готії стає брат Олубея Ісаак, іменований в італійських джерелах Саїк — «Saichus» або «Saicus», а в росіян «Ісайко», що княжив до 1475 р.
24 вересня 1472 р. дочка покійного князя Олубея і племінниця князя Саіка — княжна Марія Мангупська стала дружиною молдавського господаря Штефана Великого (1433—1504 р.) Марія Мангупська була родичкою болгарських царів Асеней і візантійських Палеологів (її тітка Марія Готська була в шлюбі з трапезундським імператором Давидом Великим Комніном, а, отже, і в спорідненні з Палеологами). Цей шлюб був дуже престижним для Штефана, який вважав себе наступником візантійських імператорів і розраховував на загальноєвропейське визнання.
Османська загроза