Пусто́митисловниковою нормою є «Пустоми́ти», але мешканці міста говорять «Пусто́мити» — місто в Україні, у Пустомитівській міській територіальній громаді Львівського району Львівської області, колишній районний центр Львівської області. Від обласного центру місто лежить за 19 км, та пов'язане з ним автошляхом державного значення Львів — Пустомити — Меденичі, а також магістральною залізницею Львів — Стрий — Ужгород.
Місто є адміністративним центром Пустомитівської міської громади, до якої, крім м. Пустомити, підпорядковані район Глинна та с. Наварія і Лісневичі. Чисельність населення становить близько 9300 осіб.
Географія
Розташоване на Опіллі, у межиріччі Щирки та її притоки Ставчанки в системі Дністра.
У Пустомитах налічується 75 вулиць, у тому числі 3 провулки.
Клімат У Пустомитах вологий континентальний клімат. Середньорічна температура становить 8,8 °C.
Найтепліший місяць липень із середньою температурою 19,6 °C. Січень є найхолоднішим місяцем з температурою -3,0 °C.
Середньорічна кількість опадів становить 852 мм. Вологість повітря найвища у січні (82,95 %).
Символіка У 1999 році затверджено місцеву символіку, герб та прапор міста. На гербі міста у зеленому полі срібна піч для випалювання вапна, над нею — три золоті кружечки — геральдичні монети, що також символізують об'єднання трьох населених пунктів: Пустомити, Лісневичі, Глинна.
Історія
Ранні часи Припускають, що у давньоруські часи селище називалось «Мито» і могло бути митницею на межі Перемишльського та Звенигородського князівств. Згодом місцевість, імовірно, втратила колишнє значення, коли почали активно розвиватися сусідні міста Щирець та Львів. Від словосполучення «пусте мито» й виводять назву «Пустомити».
Збереглися дані, що 1417 року село Митко було продане щирецьким війтом Іваном Нишолеком за 300 польських гривень празьких грошів Станіславові Коритку. Акт продажу затвердив король Владислав Ягайло. Пустомити згадують 1441 року у Львівській судовій книзі це запис про позов до суду шляхтичем Стиборієм з Бенькової Вишні солтиса Пустомитів Марцисія у справі якихось кривд, заподіяних його селянам.
Протягом 1448—1454 років фігурувало у коронній метриці як «Мито» або «Пустомити», власником був Станіслав з роду Коритків. У той час селище межувало з Бортним Островом, долиною Роздолє або Великі Лози.
У 1495 році власником Пустомит був львівський підсудок Іван ДідушицькийDzieduszycki M. Kronika domowa Dzieduszyckich… — S. 48—50.. Певний час тримав Пустомити Іван Дідушицький, який 1528 року продав їх коронному гетьманові Янові Амору Тарновському. Пізніше син Івана Микола Дідушицький (войський теребовельськийDzieduszycki M. Kronika domowa Dzieduszyckich… — S. 56., брат Якова, відкупив село і володів ним, зокрема, у 1541 році.
В акті люстрації королівських маєтків 1570 року зазначено, що села Пустомити і Малечковичі Вацлава Дідушицького розмежовує з маєтністю Милошовичі панів Кунатів річка Щирка.
У 1617 році власником Пустомит був Рафаїл Дідушицький. 1626 року село спустошили татари. Напередодні національно-визвольної війни 1648—1654 років власником села був Олександр Дідушицький. На щастя, війна обійшла ці місцевості. Михайло Грушевський у своїй праці писав про ті часи: «Пустомити, Малечковичі, Милошовичі сплатили у 1649 та 1650 роках повний податок. Це неначе щасливі оази серед спалених і безлюдних околиць»Жерела до історії України-Руси. — Т. 5. — Львів, 1901. — С. 44.. За привілеєм Яна II Казимира у 1665 році село отримав Венявський як нагороду за військові заслуги.
Зафіксовано, що 1721 року король Август II Фрідріх призначав комісарів для розмежовування сіл Пустомити та Малечковичі. 1729 року проводили розмежування Пустомит від Семенівки, Поршни та Нагорян.
Австрійський період У 1772 році, після першого поділу Польщі Пустомити, як і вся Галичина, відійшли до Королівства Галичини та Володимирії, що тоді перебувало у складі імперії Габсбургів (з 1804 року — Австрійської імперії, з 1867 року — Австро-Угорщини).
У 1787 році Пустомити та Волиця належали панові Якубу Домінському та мешкало тут 82 родини. Документи 1787 року свідчать, що селяни Пустомит і Волиці, яка тоді була хутором, а нині — центральна частина міста, мали в своєму користуванні 583,4 га землі.
На тогочасних документах є відтиски овальної форми домініальної печатки з написом латиницею «Печатка домінії Пустомити» (). Всередині печатки зображено герб Сас: в овальному щиті зображено півмісяць ріжками догори, на кінцях ріжків — зірочки, а над півмісяцем зображена стріла, спрямована вгору.
У 1820 році власником села був Ян Любич Хоєцький. Тоді в Пустомитах налічувалося близько 80 господарств. Згідно з церковними даними 1821 року в Пустомитах та Лісневичах мешкали 774 русини. Греко-католицьким парохом був отець Михайло Левицький, а власником маєтків — Антоніна Кульчицька.
У 1844 році в селі було 115 будинків, у яких було 148 кімнат і 54 комори, тобто більшість будинків мали лише одну кімнату.
У 1847 році Львівщиною ширився голод, селяни ніяк не могли дочекатися збирання першого врожаю. Навесні 1848 року в Австро-Угорщині було скасовано панщину. У 1849 році панські ліси було окопано ровом, а селянам заборонено ними користуватися. Одночасно селянам заборонили пасти худобу на пасовиську «Стависько» (Лісневичі), а також на панських луках і орних землях. Селяни почали добиватися сервітутних прав через суд. Близько 30 років судилися селяни з поміщиком, але так і не добилися своїх прав.
Протягом 1850-х років сільська громада використовувала печатку з написом німецькою мовою «Gemeinde Poztumyty». середині печатки був зображений стоячий сніп, а поруч — селянин у капелюсі та з ціпом у руці.
У 1856 році в Пустомитах було 165 житлових будинків (у тому числі 1 двоповерховий), у яких нараховувалося 218 кімнат та 37 комор.
У 1866 році у селі засновано парафіяльну початкову школу, а 1867 року вона стала «Тривіальною». Обидві ці школи були однокласними. «Тривіальна» школа вважалася вже державною, проте рівень навчання в ній був невисоким.
Станом на 1880 рік у селі було 167 хат та 973 мешканці: 475 римо-католиків, 472 греко-католики, 7 юдеїв та 19 осіб інших конфесій (можливо, німці-протестанти). 1885 року в Пустомитах та Лісневичах разом було 1250 українських парафіян, 1886 року отець Іван Норольський мав 406 вірних у Пустомитах та 632 вірних у Лісневичах.
З давніх часів у Пустомитах було джерело мінеральної сірчистої води, яка за своїм складом та властивостями була подібна до Великолюбінської. Про це писав у 1791—1795 роках німецький мандрівник Гакет. Наприкінці 1879 року джерелом мінеральної води зацікавився новий власник Пустомит угорець Лонгін Дунка де Сайо (). За ініціативи Дунки доктор Вонсович зробив хімічний аналіз води, на основі якого 1880 року було отримано дозвіл на відкриття купального закладу. Джерело було обмуроване каменем, а воду трубами відводили до купалень, двома машинами нагрівали і подавали до ванн. Недалеко в парку було збудовано 2-поверховий будинок з 26 кімнат. При ньому був ресторан. За 150 кроків звідти був дім власника. Купальний сезон мав розпочатися 15 травня 1882 року, а газети повідомляли, що тут є сірчані та залізо-боровинові води. Пустомити були курортом у 1880—1914 роках.
Наявність у Пустомитах та його околицях запасів вапняку призвела до заснування вапняних заводів. У 1887 році в селі збудовано дві великі гофманські (кільцеві) печі для випалювання вапна. Розвитку виробництва вапна сприяла й побудова у 1879 році залізниці Львів—Стрий, що пройшла через Пустомити. Станція спочатку була лише у с. Глинна, а у 1881 році збудовано і в Пустомитах. Наприкінці 1920-х років вапняні підприємства дещо розширилися. Було збудовано ще одну гофманську піч. Певне значення для розвитку їх мало також і те, що в 1929 році через Пустомити пройшов газопровід Стрий—Львів, і при випалюванні вапна почав використовуватись газ. Самі вапняні підприємства були невеликі. Так, на фабриці вапна фірми Шморак і Люфт у Пустомитах (з 1936 року фірма «Альба») працювало в середині 30-х років влітку 120 робітників, взимку — 254.
XX—XXI століття У 1906 році в селі виникло кредитне товариство «Народний дім», яке 1912 року мало 149 членів. Там можна було позичити гроші під менший відсоток, ніж у корчмаря. В 1911 році було засновано гурток товариства «Сільський господар», який через рік мав уже 11 членів.
12 березня 1910 року під час сильного вітру спалахнула пожежа, яка протягом півтори години знищила 62 господарства і близько 200 будівель. Панський двір та купелі вціліли. Відомий згодом отець Володимир Стернюк через газету «Діло» звернувся до галичан з проханням про допомогу, позаяк близько 300 осіб залишилися без даху над головою. Негаразди спіткали Пустомити й навесні 1911 року, коли там спалахнула епідемія плямистого тифу.
На той час у селі було 2 єврейські крамниці та 2 корчми. Проти пияцтва боролося товариство «Сокіл» і церковне Братство тверезості.
У 1911—1912 роках польський земський банк у Ланьцуті став продавати полякам землі в Пустомитах. Таким чином у селі збільшилася польська громада. Згодом землю змогли купувати також українці, але при цьому мусили змінювати обряд на римо-католицький. Землі, які скуповувалися польськими селянами, що прибули сюди із заходу, дали початок частині села, що була названа Парцеляцією.
Згідно з даними товариства «Просвіта» у 1912 році в Пустомитах мешкало 990 осіб (590 греко-католиків, 386 римо-католиків, 14 євреїв), було 209 хат. На присілку Волиця, який поступово злився з Пустомитами, мешкали 263 особи.
Хоча українці становили більшість, вони мали 400 моргів землі (морг = 0,56 гектара), тоді як поляки — 600, а панський двір — 667 моргів. Мали близько 1000 курей, 250 корів, 150 свиней, 100 коней, а 50 господарств були взагалі без худоби. Сіяли переважно овес, а садили «бульбу» (так місцеві жителі називають картоплю). Серед ремісників села було 3 ковалі, 5 шевців, 5 кравців та кілька кравчинь і 2 столярі. Також робітники працювали на місцевій вапнярці. Деякі виїжджали до Німеччини чи США.
Під час виборів 1913—1914 років загострилися протистояння між польським та українськими виборцями і кандидатами, на результати виборі було подано численні скарги та протести.
Бої під час першої світової війни вперше безпосередньо зачепили місцевість 10—11 вересня 1914 року, коли в Лісневичах повністю згоріло 50 хат, а в Пустомитах росіяни спалили 5 хат. Під час відступу російського війська село знову потерпіло 21 червня 1915 року, коли тут точилися бої, а з боку Милошовичів спалено 7 хат. Також згоріли панський двір, купальні та будинки при залізниці. Однак з Пустомит (тоді с. Волиця) походив відомий громадський та військовий діяч, сотник Українських Січових Стрільців Василь Кучабський.
Після війни міжнаціональні стосунки стали ще напруженішими, ніж до того. Отець Володимир Стернюк у 1923 році так описав це: «Пустомити на дві третини польське село і є осідком…польської боївки. Польські боївки понищили будинки, в яких містилися раніше наші товариства. Розкинули пам'ятник Т. Шевченкові. Побоями, висаджуванням вікон, киданням гранат до хат…, і ставленням через суд пригнобили наших людей, але не придавили».
Згідно з польськими церковними даними, у 1930 році тут мешкало 1027 римо-католиків. За даними читальні, у 1935 році в селі було 200 хат (50 українських, 149 польських, 1 єврейська), але такі цифри малоправдоподібні. У звіті за 1937 рік зазначено, що в Пустомитах було 385 хат (102 українські, 281 польська та 2 юдейські). Станом на 1 січня 1939 року в Пустомитах було 1780 мешканців, з них 540 українців-греко-католиків, 300 українців-латинників (перейшли в 1910 році на римо-католицький обряд), 910 поляків (разом з приєднаним у 1920-х роках Голоськом Малим) і 30 юдеїв, а в селі Глинна — 1160 мешканців, з них 280 українців-греко-католиків, 850 поляків (частково прибулий робітничий елемент) і 10 юдеїв.
У 1931 році в Пустомитах працювали трикласна і однокласна школи та двокласна в Глинній. У школах навчання проводилося лише польською мовою.