Ідея будівництва та перші поселення Перше робітниче селище, яке дало початок Сєвєродонецьку називався так само, як і все будівництво — Лисхімбуд (). Але до його планового капітального будівництва, хоча воно несміливо й почалося, було ще далеко. У річному звіті за 1935 рік управління будівництвом Лисичанського хімічного комбінату вказувалася конкретна причина цього: «При затвердженні технічного проекту хімкомбінату проекту на будівництво соцмістечка не було, і його будівництво в генеральному кошторисі прийнято по збільшеним (тобто загальнотеоретичним) вимірювачам. Затримка ж в проектуванні міста пояснюється тим, що досі немає остаточного рішення про майданчик під будівництво міста».
Місцева влада Лисичанська наполягала на його створенні на правому березі Дінця безпосередньо в межах міста. Вагомим аргументом на користь правобережного варіанту нового робочого селища було те, що передбачуваний майданчик під нове Соцмістечко на лівому березі знаходився у смузі відчуження Лисичанську. До того ж відкривалися великі перспективи розвитку інфраструктури та архітектурного оновлення, значного збільшення населення найстарішого міста Донбасу. Не потрібно забувати, що на початку 30-х минулого століття Лисичанськ був усього лише селищем міського типу, де проживало трохи більше 10 тисяч чоловік. Історію міста досліджує краєзнавець Сергій Каленюк, який до 2015 року мешкав у Сєвєродонецьку.Сєвєродонецьк Літературний
Етапи розвитку міста 1934—1940 роки У Лисхімбуд прибула група молодих інженерів-хіміків. У побудованих бараках, що поклали початок майбутнього Сєвєродонецьку, оселилися перші новосели. Жилося тут непросто. Бездоріжжя, піщані бурі. Воду доводилося возити в бочках волами з річки Борової або йти до єдиного колодязя, який був за селищем. Раднарком СРСР під зміну попереднього рішення про будівництво невеликого заводу прийняв постанову про будівництво азотно-тукового комбінату. У вересні 1935 року розгорнула свої двері перша школа. Навчалися в ній тоді 150 дітлахів. А вечорами за ті ж парти сідали дорослі. У цьому ж році запущено в роботу завод силікатної цегли, здані в експлуатацію три перших двоповерхових житлових будинки, а також залізнична гілка довжиною 8 км, що з'єднували селище Лисхімбуд з Рубіжним. Отриманий генеральний план будівництва азотно-тукового комбінату. Вийшов перший номер багатотиражної газети «За стаханівське будівництво».
Раднарком України остаточно затвердив місце для будівництва міста на лівому березі Сіверського Дінця. Перші житлові квартали Лисхімбуду вже набули свої реальні обриси. На перехресті сьогоднішніх вулиць Жовтневої і Леніна утворився його центр, де були будівлі школи, дитячого садка та ясел, універмаг, будівля управління будівництвом. Селище в 1938 році виведене за межі міста Лисичанська. Відбулися вибори до першої Ради депутатів трудящих селища Лисхімбуд.
У 1939 році цех № 12 — концентрованої міцної сірчаної кислоти побудований швидкісним методом, розпочато зведення комплексу цехів з переробки привізного аміаку.
1940—1944 роки Перед початком Другої світової війни у Лисхімбуді були вже 47 будинків і 9 бараків, працювала школа, клуб, дитсадок та дитячі ясла. 10 корпусів хімкомбінату були повністю змонтовані і вступили в передпусковий період. На початку війни почався демонтаж обладнання для евакуації його в Кемерово, Чирчик, Губаху. 11 липня 1942 року гітлерівські війська війшли до Лисхімбуду. 123 юнаки та дівчини з селища були вивезені до Німеччини. Період окупації тривав майже 7 місяців.
1 лютого 1943 року Лисхімбуд був відбитий радянськими військами 41-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора М. П. Іванова за підтримки танкистів 110-ї танкової бригадиНа честь цієї бригади була названа одна з вулиць Сєвєродонецька 18-го танкового корпусу. 10 грудня цього ж року Ворошиловградський обком партії прийняв спеціальне рішення про відновлення і подальшу розбудову Лисичанського азотно-тукового комбінату. У Лисхімбуді приступили до відновлювальних робіт. З Уралу машиніст І. Ф. Воробйов своїм ходом пригнав паровоз.
1945—1949 роки Організовано будівельно-монтажний трест «Лисхімпромбуд» 1-ї категорії, створені субпідрядні організації. Важливою подією в житті селища став пуск заводу силікатної цегли. Г. І. Вілісов очолив Лисичанський хімкомбінат. У 1946 році повністю вдалося відновити довоєнний житловий фонд Лисхімбуду, який становив 17 тис. м². Трест «Лисхімпромбуд» визнаний переможцем Всесоюзного змагання. Впровадження нових будівельних матеріалів, нової техніки, сміливе, часто новаторське рішення самих різних завдань будівництва — все це створило Лисхімбуду славу школи передового досвіду. Постановою лютневого Пленуму ЦК ВКП (б) 1947 року «Про заходи підйому сільського господарства країни в післявоєнний період» визначені завдання будівництва Лисичанського хімкомбінату. Велика увага приділялася житловому й культурно-побутовому будівництву.
У Лисхімбуд спрямовані досвідчені інженерно-технічні працівники. Серед них — керуючий трестом «Лисхімпромбуд» П. Ф. Новіков. У серпні 1948 року розпочато будівництво ТЕЦ. У 1949 році селище стало більше на десять двоповерхових будинків. Місто відвідали популярні артисти Штепсель і Тарапунька, трупа під керівництвом та за участю Аркадія Райкіна.
1950—1954 роки Селище Лисхімбуд в 1950 році було перейменоване на Сєвєродонецьк і отримало статус селища міського типу. Створена Сєвєродонецька філія Державного інституту азотної промисловості — ДІАП. Напередодні нового 1951 року будівельники здали перші цехи хімкомбінату. 1 січня 1951 року був отриманий перший продукт хімкомбінату — аміачна селітра (на привезеній сировині). 6 січня видав першу продукцію цех слабкої азотної кислоти. 25 січня підписано акт прийому в експлуатацію перший цехів хімкомбінату. 16 лютого підприємство включено до числа діючих.
У 1952 році зданий в експлуатацію цех міцної азотної кислоти, введено в дію виробництво аміаку. Закінчене будівництво першої черги Сєвєродонецької ТЕЦ. 23 лютого 1953 року був отриманий перший аміак. З цього дня аміачну селітру стали виробляти з власної сировини. У місті проживало 27 тисяч чоловік. Побудовано будинок громадських організацій (нинішній будинок міської ради). На хімкомбінаті зданий в експлуатацію цех № 2 — синтезу метанолу, з привізного метанолу-сирцю отриманий метанолректіфікат.
1955—1959 роки На хімкомбінаті розпочато випуск цінних добрив — вуглеамонійних солей, відкриті цехи розділення повітря, каталізаторний та інші. Трест «Лисхімпромбуд» освоїв технологію виробництва великих глиносилікатних блоків. На хімкомбінаті відкритий цех з виробництва уротропіну. ПТУ № 1 як ремісниче училище було створено в Луганську, а тепер перебазовувалося в Сєвєродонецьк. Створена Сіверодонецька філія дослідного конструкторського бюро автоматики (ДКБА). Побудовані перші корпуса нового заводу електронної апаратури, який згодом отримав назву приладобудівного.
У 1958 році Сєвєродонецьку присвоєно статус міста районного підпорядкування. На хімкомбінаті випущений перший продукт у новому цеху з виробництва кристалічної сечовини (карбаміду). Лікарня отримала новий хірургічний корпус. В районі парку культури і відпочинку створено штучне озеро Паркове. Воно стало улюбленим місцем відпочинку сєвєродончан. Від газопроводу Ставрополь-Москва в Сєвєродонецьк прийшов природний газ, що дало можливість розпочати перехід на природний газ як сировинну основу хімічних виробництв, а також вести газифікацію міста. Через 10 років газифікація Сєвєродонецька і його підприємств буде повністю завершена.
Розпочато будівництво виробництва капролактаму, яке оголошено «Всесоюзним ударним комсомольським будівництвом». У Сєвєродонецьку став працювати самодіяльний малий симфонічний оркестр. Футбольна команда «Хімік» допущена до розіграшу першості СРСР серед команд класу «Б».
1960—1964 роки Організовано трест «Промхіммонтаж» та філія НДІхіммаша. Здано в експлуатацію криті тенісні корти. Вперше Сєвєродонецьк став ареною боротьби найкращих ракеток республіки, відбулася особиста першість України з тенісу в закритих приміщеннях. Французький інженер Жан Помо, приїхавши в Сєвєродонецьк, не приховував свого захоплення: «Тим, що ви побудували в такий короткий термін гарне місто і потужний комбінат, я захоплююся, і знімаю перед вами капелюха». Створений домобудівний комбінат. На хімкомбінаті отримані циклогексан і адипінова кислота. Сєвєродонецький завод склопластиків включений в перелік особливо важливих будівництв СРСР і незабаром завод став одним з найбільших виробників радянського склопластику.
У 1962 році розпочато будівництво нового комплексу Сєвєродонецького аеропорту. Побудовано 53,6 тисячі квадратних метрів житла, школа № 5, комбінат побутового обслуговування, нова лазня, розпочато зведення магазину «Дитячий світ». 30 грудня Сєвєродонецьк став містом обласного підпорядкування.
4 березня 1963 року в зв'язку з новим статусом Сєвєродонецька відбулися позачергові вибори до міської Ради. До складу Ради обрано 193 депутати. Головою виконкому міської Ради обрано Іларіона Устиновича Водолазського. У науково-дослідному інституті керуючих обчислювальних машин розпочато виробництво перших серійних керуючих обчислювальних машин — УМ-1 і МППІ-1. Держкомісією прийнятий в експлуатацію перший комплекс першої черги заводу склопластиків. Введена в експлуатацію перша міська АТС на 4900 номерів. З відмінними оцінками прийняті в експлуатацію кафе «Юність» і «Ровесник», «Будинок взуття», розпочато будівництво нового ринку (зараз — «Центральний»).
1965—1969 роки Вийшов у світ перший номер міської газети «Комуністичний шлях» (нині «Сєвєродонецькі вісті»). Створений НДІТБХП. Лисхімкомбінату видано свідоцтво на право виключного користування товарним знаком, що зображує реторту на долоні робітника. Лисичанський хімкомбінат нагороджений орденом Леніна, а його директор В. Ф. Гогін удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Лисичанський хімкомбінат перейменований в Сєвєродонецький. Трест «Сєвєродонецькхімбуд» нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Завершено спорудження молокозаводу. Будівельники рапортували про готовність будівлі дитячої поліклініки. Відкрито філію Центральних курсів підвищення кваліфікації. Здано в експлуатацію Палац культури хіміків. Метанолу Сєверодонецького хімкомбінату, першому хімічному продукту в країні, присвоєно державний Знак якості. У дію введено першу чергу медсанчастини і корпус приладобудівного заводу. На заводі склопластиків здані в експлуатацію потужності з виробництва скловолокнистих пресматеріалів та переробки їх у вироби.
1970—1974 роки Підписано акт про приймання моделі М-2000 агрегатної системи засобів обчислювальної техніки (АЗОТ). Це була трудова перемога колективу НІІУВМ. Відкрилася дитяча художня школа. Достроково зданий в експлуатацію корпус побутової хімії на хімкомбінаті. У Сєвєродонецьку народився 100-тисячний мешканець — Олександр Капустін. Директору хімкомбінату В. П. Єгорову присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Здано в експлуатацію нову 4-поверхову будівлю пологового будинку. Хіміки прийняли від будівельників і монтажників першу чергу виробництва метанолу, ввели в дію виробництво хлористого амонію. На заводі склопластиків організовано випуск рулонного світлопропускаючого склопластику, впроваджена технологія виробництва телескопічних вудилищ без шліфування та поверхневого забарвлення. У Сєверодонецькій філії ДІАП став до ладу діючих обчислювальний центр. Державна комісія рекомендувала представити промисловий аналізатор рідини «Аналіз-1» Сєверодонецької філії дослідного конструкторського бюро автоматики до вищої категорії якості.
1975—1979 роки