Радимичі () — східнослов'янський союз племен, який займав землі між р. Дніпром і р. Сожжю (басейн нижньої і середньої течії), Лівобережжя на північ від Києва, земля «Родунія» (та «Радосинь», «Рай») і це народ «родимий» (рідний); нині південно-східна Білорусьстор. 566—567, 7-8, 14, 16, 51, 292, «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., 591 с. — ISBN 5-308-00052-2. Ці племена займалися мисливством, пасічництвом, скотарством та підсічним хліборобством. Головні міста — Гомель, Чечерськ і Вщиж. Згідно Повісті временних літ, в сер. ІХ ст. радимичі сплачували данину хозарам, але у 885 році Київський князь Олег поширив свій вплив на їхні землі і почав брати з них данину. Остаточно радимичів до Київської Русі приєднав князь Володимир Святославич 984 року.
Етимологія Назва племені радимичів походить від імені їхнього племінного князя Радима ().
Походження
Плем'я радимичів раніше відносилося до лехітської групи умовно західних слов'ян , а заселивши терени Русі Східної Європи умовно у новітній історії вважається східними слов'янами . У літописному тексті уточнення щодо як — сучасна назва річки Сож.
Історія 911 року радимичі брали участь у поході князя Олега Віщого на Візантію.
Коли держава Київська Русь по смерті князя Ярослава Володимировича розпалася на удільні князівства, західна частина землі радимичів увійшла до складу Смоленського князівства, а східна — до Чернігівського князівств.
Відомі археологічні пам'ятки радимичів: численні курганні могильники з трупоспаленнями (IX—X ст.) та трупопокладаннями (XI—XII ст.)
Радимичі разом з кривичами, дреговичами, ятвягами утворили білоруський народстор. 2446, том. 7, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1998 р. ISBN 966-7155-02-1.
Востаннє радимичі згадуються літописом під такою племінною назвою в 1169 році. Але зустрічаються в родоводах серед предків сожської шляхти та друцької шляхти Великого князівства Литовського. Згадуються у Пам'ятних книжках Могилівської губернії Російської імперії.
Див. також Разбор шляхти
Примітки
Джерела та література Плахонін А. Г. Радимичі // «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., 591 с. — ISBN 5-308-00052-2
«Энцыклапедыя гісторыі Беларусі». У 6 т. Т. 6. Кн. 1: Пузыны — Усая / Беларус. Энцыкл.; Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.) і інш.; Маст. Э. Э. Жакевіч. — Мн.: БелЭн, 2001. — 591 с.: іл. ISBN 985-11-0214-8 Ермаловіч М. // «Старажытная Беларусь: Полацкі і новагародскі перыяды». — г. Мінск: Маст. літ., 1990 г. ISBN 5-340-00614-X.
Посилання
Ян Станкевіч. «Беларускія плямёны. Радзімічы і вяцічы.» Радимичи // Виртуальный музей «Наследие»