Ак-Коюнлу

Ак-Коюнлу (тюркське — білобаранні, від ак — білий та коюн — вівця) — назва племінного об'єднання огузів, його правлячої династії та створеної ними держави Аккойнлу (1405—1508 роки), охопивши більшу частину Кавказу, Персії, Іраку і схід Малої Азії. Займає значне місце в історії становлення азербайджанського народу.

Історія Передумови Первісно Ак-Коюнлу («ті, що мають білих овець»Bosworth, C. E. (1 June 2019). New Islamic Dynasties: A Chronological and Genealogical Manual. Edinburgh University Press. pp. 275–276. ISBN 978-1-4744-6462-8) звалося об'єднання кочових племен тюрків-огузів, що жили у верхів'ях Євфрату в XIV—XV століттях. Таку само назву мала династія, що очолювала це об'єднання й походила з провідного племені союзу баяндир (баяндур). Ймовірно за часів Ідріс-бека вперше сформувалася конфедерація Ак-Коюнлу, але про його діяльність цього вождя нічого невідомо. Ймовірно саме він очолив міграцію з Хорасану до Малої Азії. Вже його син Пехлеван брав участь у походах ільханів на Кавказі. Брав участь у походах еміра Чобана, після загибелі якого 1328 року зосередив увагу на зміцненні влади над родинними племенами. У 1335 році після смерті ільхана Абу-Саїда активно втручався в боротьбу між Чобанідами та Джалаїридами. Водночас поступово підкорив родинні племена, утворивши 1340 року племінну конфедерацію Ак-Коюнлу. Згідно «Кітаб-і-Діярбакрія» Абу-Бакра Тіграні Ак-Коюнлу захопив фортецю ЕрнджакTihranî, Ebu Bekr-i (2014). Kitab-ı Diyarbekriyye. Türk Tarih Kurumu, p. 22. Але відомо, що вірменський рід Орбеліані зберігав над нею владою до 1353 рокуЩеблыкин И. П. Памятники азербайджанского зодчества эпохи Низами (материалы) / Под ред. И. Джафарзаде. — Б.: Издательство АзФАН, 1943, с.71, в той же час Пехлеван помер 1340 року.

Вперше Ак-Коюнлу згадується у візантійських літописах 1340-х років, коли мешкало в районі Байбурта на південь від Понтійських гірSinclair, T.A. (1989). Eastern Turkey: An Architectural & Archaeological Survey, Volume I. Pindar Press. p. 111. ISBN 978-0907132325. На той час над Ак-Коюнлу панував Тур-Алі, що прийняв титул бея. Протягом 1340-х років відбувалися війни проти династії Сутай і Трапезундської імперії. На початку 1350-х років вдалося завдати поразки Сутай і Трапезунду при цьому здобуто незалежність від Чобанідів та Джалаїридів.

Фахраддін Кутлуг-бей спрямовував на перетворення племінного союзу на більш міцне державне утворення. Свою ставку облаштував у Байбурді. Водночас уклав союз з Джалаїрським султанатом проти племінного союзу Кара-Коюнлу, якому у 1366 році завдано поразки. Намагався підтримувати добрі відносини з Трапезундською імперією та бейликом Еретна. Втім війна з Кара-Коюнлу тривала в наступні десятиріччя. 1386 року в битві при Ерзінджані зазнав поразки від Кара-Коюнлу, після чого уклав союз зчагатайським аміром Тимуром. 1389 року після смерті Кутлуг-бея володання було розділено між його синами.

У 1390—1398 роках тривала війна з бейліком Еретна, в якій Ак-Коюнлу вийшло переможцем. За успішні дії в османському поході Тимура 1402 року бей Кара Осман отримав місто Діярбакир з областю. 1403 року об'єднав усі племена Ак-Коюнлу.

Утворення держави 1405 року після смерті аміра Тимура формується окрема держава Ак-Коюнлу. 1406 року почалася нова війна з Кара-Коюнлу, в якій Кара Осман 1409 року зазнав поразки. 1417 року почалася чергова війна з Кара-Коюнлу, спочатку в союзі з Джалаїрським султанатом, а потім тимуридським володарем Шахрухом. Ця запекла боротьба тривала з деякими перервами до 1435 року, коли Кара Осман в союзі з ширваншахом Халілуллою I зазнав ніщивної поразки у битві при Ерзурумі.

У 1435—1438 роках тривала боротьба за владу, в якій переміг Хамза-бей, який став першим карбувати власні монети. Мардін та Діярбакір було перетворено на потужні фортеці. 1444 року його було повалено небожем Джахангіром, який 1452 року визнав зверхність Кара-Коюнлу. Це спричинило повстання брата Узун-Хасана, який після тривалої боротьби у 1457 року зумів захопити владу.

Піднесення За правління Узун-Хасана (1453-1478) Ак-Коюнлу у битвах на Муській рівнині 1467 року і Карабасі 1468 року розгромили свого основного ворога — Кара-КоюнлуEagles, Jonathan (2014). Stephen the Great and Balkan Nationalism: Moldova and Eastern European History. I.B. Tauris. ISBN 978-1780763538. Захопивши Вірменію, Азербайджан, Арабський Ірак та Західний і Південний Іран. Проте у 1470 році було втрачено Хорасан і Астрабад, де посів трон тимурид Хусейн Байкара. За угодою з останнім Узун-Хасан закріпив за собою північну та південну Персію, більшу частину Кермана і Сістана. 1471 року Узун-Гасан зробив своєю столицею Тебриз. Того ж року було укладено союз з Венецією проти Османською імперієюBarbaro, Giosofat (2010). "A NARRATIVE OF ITALIAN TRAVELS IN PERSIA". Travels to Tana and Persia, and A Narrative of Italian Travels in Persia in the 15th and 16th Centuries. Cambridge University Press. p. iv. ISBN 978-1-108-01081-8. Вів невдалі війни з Османською імперією, зазнавши 1473 року поразки у битві при ОтлукбеліEagles, Jonathan (2014). Stephen the Great and Balkan Nationalism: Moldova and Eastern European History. I.B. Tauris, p. 46. У 1477 воював з Грузією, звисуивши Картлійське і Кахетинське царства визнати свою зверхність. Крім того, зміцнено владу над Вірменією. Але Месхетинське атабегство не вдалося підкорити. У 1477 році уклав договір з мамлюками Єгипту, за яким встановлювався кордон між державами по ЄвфратуMelvin-Koushki, Matthew (2011). "The Delicate Art of Aggression: Uzun Hasan's "Fathnama" to Qaytbay of 1469". Iranian Studies. 44 (2 (MARCH)), p. 193.

Після смерті Узун-Хасана 1478 року починається боротьба за владу між його синами Халілом і Якубом, в якій переміг останнійWoods, John E. (1999). The Aqquyunlu: Clan, Confederation, Empire. University of Utah Press, Salt Lake City, p. 128. В наступні роки він постійно придушував заколоти родичів та повстання залежних держав. Після смерті Якуба 1490 року внаслідок нової боротьби за владу 1493 року трон посів його небіж Рустам. 1494 року він придушив повстання Сефевідів. Але 1497 року був повалений стриєчним братом Ахмедом. Новий володар розпочав реформи зі зміцнення держави, податкової системи (скоротив або на тривалий час скасував низку податків), також здійснив кроки до створення регулярно війська на кшталт османського. Але його реформи спричинили нове повстання, внаслідок чого держава Ак-Коюнлу розпаласяTihranî, Ebu Bekr-i (2014). Kitab-ı Diyarbekriyye (PDF). Türk Tarih Kurumu. ISBN 978-9751627520.

Занепад У Тебризі та Азербайджані трон отримав Алванд Мірза, в Єзде, Кермані та Сістані захопив владу Султан-Мухаммед, в Діярбакирі — Султан-Касім, якого незабаром змінив Зейн-ал-Айбідін-бей. Спробив Алванд Мірзи відновити єдність держави виявилися марними. Це зрештою призвело до підкорення Ак-Коюнлу військами Ісмаїла I з роду Сефевідів (до 1502 року — Азербайджан та Тебриз), до 1508 року (південна та східна Персія).

Територія На початку існування племенного союзу Ак-Коюнлу кочували літніми пасовищами у Вірменії, зокрема, верхів'ями річки Тигр та зимовими пасовищами між містами Діярбакир та Сівас. В цей час столицею стає фортеця Байбурт. Після отримання володіння Діярбакир від чанатайського еміра Тимура у 1390-х роках, вона до 1468 року стає основою володінь Ак-Коюнлу, яке час від час збільшувалося на нетривалий період, а потім зменшувалося. Лише з часів Узун-Хасана відбулося розширення кордонів, які тепер охоплювали Фарс, Керман, Сістан, Мазандеран, Гілян, Хузестан, Лур, Азербайджан, Арран, Вірменію, схід Малої Азії, Курдистан, Арабський Ірак. При цьому васалами стали Картлі, Кахетія і Ширван. Столиця переноситься до Тебризу.

Символика Узун-Гасан зробив тамгу племені баяндир символом держави. З цієї причини тамга баяндир зустрічається на монетах Ак-Коюнлу, їхніх офіційних документах, написах та прапорахFaruk Sümer (1988–2016). "UZUN HASAN (ö. 882/1478) Akkoyunlu hükümdarı (1452–1478).". TDV Encyclopedia of Islam (44+2 vols.). Istanbul: Turkiye Diyanet Foundation, Centre for Islamic Studies.

Устрій На чолі стояв правитель, що спочатку носив титул бей (інколи також емір), а з 1467 року — шахиншах і падишах, з 1478 року зазвичай використовувалися титули султан султанів () і малік маліків ()Muʾayyid S̲ābitī, ʻAlī (1967). Asnad va Namahha-yi Tarikhi (Historical documents and letters from early Islamic period towards the end of Shah Ismaʻil Safavi's reign.). Iranian culture & literature. Kitābkhānah-ʾi Ṭahūrī., pp. 193, 274, 315, 330, 332, 422 and 430H.R. Roemer, "The Safavid Period", in Cambridge History of Iran, Vol. VI, Cambridge University Press 1986, p. 339. В якості державної пропаганди правителі виводили свій рід від міфічних іранських царів, прийнявши почесні титули «ходавандгар аджам», «сахіб слави Джамшида, басірат Ферейдуна та хекмат дара»Roemer, H. R. (198y). The Safavid Period. Cambridge History of Iran. Vol. VI. Cambridge: Cambridge University Press. p. 339.

В часи існування пелменного союзу та на початку існування держави рішення приймалися радою (кенгач) з беків та вождів племен (бей ханлари), рішення яких бей (емір) мав виконувати"AQ QOYUNLŪ". Encyclopaedia Iranica.

Зберігалася попередня бюрократична структура Джалаїрського султаната і Кара-Коюнлу"AQ QOYUNLŪ". Encyclopaedia Iranica. 5 August 2011. pp. 163–168. Найвищими цивільними посадами були: візир, який очолював дивани як сагіб-диван, і займався доходами держави, закордонними справами та очолював цивільно-адміністративні відомства; тавачі-дарі (лешкео-дарі) — очолював диван-і тавачі (на кшталт військового відомства); аль-умара аскері кошун Nəcəfli T. H. Qaraqoyunlu və Ağqoyunlu dövlətlərinin tarixi müasir türk tarixşünaslığında. səh.31, моставфі аль-мамалек (фінансова установа); садр (займався справами земель вакфів, кази, мударі, очолював садарат-диван, який займався судовими та релігійними справами, також контролював та інспектував медресе), мохрдар (хранитель тамги) та маракур («господар стайні», який керував султанським двором). Ці посади зазвичай обіймали перси з вищої спадкової бюрократії. Важливою була посада ешикагаси, що займався виявленням змов проти правителя та розкриттям злочинів проти держави.

На місцях поєднувалася війська і політична влада. Міське населення було поділено на загони, на чолі яких стояли міські та квартальні старшини (шехрва мехелле катти).

Право Тривалий час основою законодавства була монгольська «Яса», яку доповнювали фірмани (з стосується земельних прав, привілеї і податків) і закони беїв і султанів Ак-Коюнлу. Лише Якуб скасував дію «Яси»Lane, George (2016). "Turkoman confederations, the (Aqqoyunlu and Qaraqoyunlu)". In Dalziel, N.; MacKenzie, J.M. (eds.). The Encyclopedia of Empire. pp. 1–5.

Військо-правові питання вирішувалися на основі судової грамоти, яка оформлювала рішення, ухвалене на основі законів «Яси». Спеціальні писарі (бітикчі) оформлювали ці документи, спираючись на рішення суддів (яргучі), які розбирали справи згідно з ясою.

Суспільство Політична еліта складалася з двох частин: військових, що походили туркменських та інших племен, що мешкали з часів могольського загарблення Персії. Іншою привелійованою частиною був чиновницький апарат із впливових перських родин. Далі за правами йшли ремісники та торгівці, найбезправнішими були селяни.

Міська еліта поступово набувала все більшого впливу на адміністративне управління, водночас вона, як і раніше, була відсторонена від участі у військових функціях. Етнічний та соціальний розрив між тюркськими кочовими воїнами та іранськими осілими жителями залишався непереборним, і це також заважало повноцінному політико-економічному розвитку держави.

Економіка