Атараксія ( — спокій) — один із центральних концептів давньогрецької філософії, вперше засвідчений у Демокріта. Це стан душевного спокою, внутрішньої рівноваги та свободи від тривог, що ґрунтується на поміркованості та гармонії життя. У епікурійців і пірроніків цей термін позначає ідеал спокою душі, тобто відсутність афектів і стриману рівновагу перед ударами долі та зовнішніми впливами, які можуть загрожувати щастю мудреця, евдаймонії.Sextus Empiricus, Outlines of Pyrrhonism, Translated by R.G. Bury, Harvard University Press, Cambridge, Massachusetts, 1933., p. 19, ISBN 0-674-99301-2Steven K. Strange, (2004), The Stoics on the Voluntariness of Passion in Stoicism: Traditions and Transformations, page 37. Cambridge University Press.

Атараксія в епікурейській етиці В епікурійській етиці найвища мета людського існування (télos, або summum bonum) — це спокійна насолода (hedoné, або voluptas). На ці стани впливають страх перед богами і смертю, надмірність бажань та тілесний біль. Тому мудрець має звільнитися від зовнішніх і внутрішніх чинників, що загрожують його душевному спокою (ataraxia, tranquillitas animi): від бажання, надмірної насолоди, смутку та страху. Це дає змогу досягти внутрішньої самодостатності.

Дотримання «тверезих міркувань» щодо богів, смерті, власних потреб і тілесного болю робить це можливим, оскільки:

боги не втручаються у світ; смерть не має значення для людини, бо з її настанням людина вже не існує; природні потреби, що відвертають страждання (голод, спрага, дружба), можна задовольнити; біль здебільшого нетривалий і слабкий.

Так людина здатна жити скромно, самодостатньо і в атараксії, тобто у незворушності та спокої.

Атараксія в стоїчній етиці Для прихильників стоїцизму цей термін означає стан, що досягається через медитацію та самовдосконалення, зокрема через вивчення філософської доктрини. Стоїчний спокій виникає з пізнання всесвіту, який, на їхню думку, насичений теплим повітрям (пневмою) і перебуває в нескінченному циклі вдиху та видиху. Етика таким чином тісно поєднана з фізикою. Медитуючи над космосом, стоїки прагнули знайти ритм життя, узгоджений із загальним порядком космосу, позбавлений негативних пристрастей, що викликають збурення та породжують тривогу й гнів. Це відсторонення дозволяє стоїку розглядати кожну подію як необхідний елемент гармонійного функціонування всесвіту.

Атараксія в пірронівському скептицизмі У пірронівському скептицизмі, у межах загалом фрагментарно збереженого вчення Піррона з Еліди, поряд зі стоїчним терміном apatheia також засвідчений термін атараксія. У неопірронівському скептицизмі, відомому насамперед за творами Секста Емпірика, атараксія позначає мету етики, яку не можна досягти безпосередньо. Будь-яке прагнення до неї або будь-яке догматичне вчення про її сутність викликає зворушення й руйнує душевний спокій. Тому неопірроніки стверджували, що атараксія слідує за утриманням від судження (epoché) «як тінь». Людина «випадково» досягає спокою душі, коли утримується від будь-яких суджень і таким чином уникає внутрішнього роздвоєння.

Порівняльння трьох систем Концепція атараксії в елліністичній філософії представлена у трьох основних школах: епікуреїзмі, стоїцизмі та пірронізмі. Кожна з них розвивала власне розуміння душевного спокою та методи його досягнення, що відповідали їхнім фундаментальним принципам. АспектЕпікуреїзмСтоїцизмПірронізмМетаДушевний спокій через усунення страхівСпокій через чесноту та раціональністьСпокій через утримання від судженьОсновний методОбмеження бажань, вивчення природи, дружбаРаціональне судження, тренування вражень, чеснотаЕпохе, рівновага аргументівСоціальна позиціяВідхід від політики, закрита спільнотаАктивне громадянство, космополітизмПродовження звичайних практик без догмСтавлення до емоційМінімізація болю та занепокоєнняКонтроль через раціональністьПриродні емоції без догматичних додатківРоль знанняЗнання природи звільняє від страхівЗнання етики та логіки веде до чеснотиЗнання неможливе, утримання від знання веде до спокоюПрактичний фокусПростота життя, обережність, самодостатністьВиконання обов'язків, служіння спільнотіСлідування звичаям без переконань

Критика Атараксія визначається як відсутність душевних збурень. Для досягнення цього стану, за порадою Марка Аврелія, необхідно було б відійти від власного досвіду, «відступити в себе», що видається малореалістичним. Поряд із цим постає питання про доцільність такого стану: чи не призводить відсутність збурень до прісності та одноманітності життя? У «Принципах філософії права» Гегель зауважує, що стоїцизм, який «зберігає неживу невразливість», «породжує нудьгу», а прагнення виключно внутрішньої свободи відповідає «часу страху та загального рабства». Ілюстрацією цього є любовні страждання, оспівані поетами, а також «безумство, викликане коханням», про яке згадує Платон у «Федрі». Марсель Пруст підкреслював, що все велике походить від нервових людей, котрі створювали релігії та твори мистецтва, що стали шедеврами.

Див. також Апатія Література Атараксія //

Примітки

Посилання

Похоата , Г. (2023). ВІД ТРИВОГИ ДО АТАРАКСІЇ. "Вісник НЮУ імені Ярослава Мудрого". Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія, 4(59).