Діонісіос Лавранґас (, * 17 жовтня 1860Сам Лавранґас у своїх надзвичайно плутаних спогадах подає як рік народження 1864, але дослідники це спростовують., Аргостоліон,— 18 липня 1941, Разата біля Аргостоліону) — грецький композитор, диригент і музичний педагог. Один із пізніх представників Іонічної школи.
В дитинстві отримав надзвичайне враження від гастролей на своїх рідних островах італійських оперних труп і почав займатися музикою. Грі на скрипці навчався в такого собі Надзаро чи Ладзаро Серао, а гармонії — в Олів’єрі та Дзаніса-Метаксаса. Продовжив навчання в Неаполі (чи то з 1878, чи то з 1882 року) — спочатку приватно, потім в консерваторії Сан-П’єтро а Маєлла. Там він брав уроки з фортепіано, гармонії, контрапункту та композиції. Приблизно 1885 року поїхав до Парижа; близько трьох місяців навчався в Лео Деліба, а відтак у Жуля Массне, Теодора Дюбуа (гармонія) та Сезара Франка (орган). Під час навчання іноді приїздив на рідну Кефаллінію і там диригував, навіть заснував хор (1889), а закінчивши навчання, зв’язав свою долю з французькою мандрівною оперою. Був і диригентом, і скрипалем, і піаністом; гастролював; працював оперним диригентом в Турині та Венеції. 1890 року в Неаполі було виставлено його першу оперу «Elda di Vorn», ще італійську, написану приблизно 1886 року. Тоді ж написав він і ще дві італійські опери, «Galatea» («Галатея», близько 1887) та «La vita è un sogno» («Життя — це сон», 1891, за знаменитою п’єсою Кальдерона). Ці його твори не збереглися, крім (частково) опери «Життя — це сон»: її останній акт композитор переробив на одноактну оперу «Чаклунка» («Μάγισσα»), яку було поставлено в Афінах 8 жовтня 1901, а 1939 було виконано сюїту з музики опери «Життя — це сон».
Нарешті Лавранґас повернувся до Греції (1894), оселився в Афінах і очолив Філармонічне товариство. 1896 року на урочистостях I Олімпійських ігор було виконано його великий твір для солістів, хору і оркестру «П’ятиборство» («Πένταθλον»). Потім, разом із диригентом Лудовікосом Спінеллісом він заснував мандрівну оперну трупу (Ελληνικό Μελόδραμα), яка розпочала діяльність 1900 року виставою Пуччінієвої «Богеми». З 1899 по 1935 рік він самовіддано працював у цій трупі, виконуючи функції інтенданта, диригента, режисера; за цей час було поставлено 13 грецьких та 38 італійських та інших закордонних опер. Трупа співала і в Афінах, і в провінційній Греції, і за кордоном (Стамбул, Одеса, міста Румунії, Смірна, Александрія, Каїр тощо). Праця Лавранґаса з цим колективом дуже сприяла становленню національної опери в Греції.
Лавранґас був серед перших грецьких композиторів, які всерйоз звернулися до чисто інструментальної музики: принаймні його Перша оркестрова сюїта була опублікована ще перед 1904 роком (Друга — 1923). Для оркестру написано також його «Релігійні враження» (1920) та Східна (або Грецька) увертюра, Наваррська хота тощо. Він широко використовував грецький народний мелос у своїх творах, але їхня яскрава інструментовка, яка дещо компенсувала нескладність гармонії та розробки, була переважно запозиченням у таких французьких майстрів, як Бізе та Деліб. Композитор добре засвоїв (і під час навчання, і під час юнацьких мандрів-гастролей) прийоми не тільки французької, але й італійської оперної музики, так у мелодичному аспекті, як і в чисто драматургічному: вплив Пуччіні дослідники спостерігають у сцені самоспалення в його найкращій опері «Дидона» («Διδώ», 1909), а його пізня комедія «Факанапас» («Φακανάπας», 1935, виставлена посмертно 1950) позначена россініївськими рисами.
Він також віддав належне жанру оперети і є автором музики до першого грецького звукового фільму «Ο αγαπητικός τής βοσκόπουλας» («Коханець чередничики», прем’єра в Афінах 25 січня 1932).
Як музичний педагог Лавранґас викладав у Афінській консерваторії (фортепіано, гармонію та хоровий спів) та у Пірейській (1905–1910); очолював у Еллінській консерваторії оперну студію (1919–1924), а в Національній консерваторії викладав сольфеджіо та читання з аркуша (1926–1934). Він опублікував підручник з гармонії (1903), посібник із читання партитур (1912) та довідник з музичного мистецтва (1937); приблизно від 1900 року завідував музичним відділом видавництва «Фексіс», дописував до періодичних видань (музична критика), а також є автором вже згадуваних мемуарів («Τ’απομνημονεύματα μου», 1937 або 1940); загалом же ставився до своїх писань та рукописів недбало, залишав їх абиде, й багато з них загубилося, а деякі, мабуть, загинули під час землетрусу на Іонічних островах 1953 року (див: :Категорія:Землетруси 1953 року).
Лавранґаса вважають за одного зі створювачів сучасного грецького музичного стилю (особливо відзначається його роль у становленні національної опери; в області власне композиції він дещо поступається Каломірісу). Багатолітня виконавча, творча, адміністративна та педагогічна діяльність Лавранґаса дуже допомогла розвиткові грецького музичного мистецтва, створенню вітчизняного репертуару, підготовці музичних кадрів і взагалі виникненню щільної атмосфери музичного життя в країні. Він був нагороджений Золотим хрестом ордена Георга I (див. :el:Τάγμα του Γεωργίου Α') та Національною премією в галузі мистецтв і літератури (1919), але помер самотнім та забутим.
Інші твори Два брати (Δύο αδέλφια), опера (Афіни, прем’єра 22 липня 1900). Чорний метелик (Μαύρη πεταλούδα), опера (Афіни, 1928). Казка (Ένα παραμύθι), комічна опера (1930). Рятівник (Λυτρωτής), опера (Керкіра, 1935). Ніч у Севільї, балет (1933). Персефона, балет (1936). Біла волосина (Άσπρη τρίχα), оперета (Афіни, 1915). Подвійний вогонь (Διπλή φωτιά), оперета (Афіни, 1918). Sporting club, оперета (грецька, але з англійською назвою; Афіни, 1919). Σατωρέ (навспак прочитане слово έρωτας, кохання), оперета (Афіни, 1927). Співачка казино (Τραγουδιστής του καζίνου), оперета (Афіни, прем’єра 7 липня 1934). Урочиста меса (для хору і оркестру; 1931). Візантійська меса (для хору a capella; 1938).
Також фортепіанні, скрипкові та інші інструментальні і ансамблеві твори, хори, пісні тощо.
Джерела Б. С. Штейнпресс. Лаврангас Дионисиос (Денис) // Музыкальная энциклопедия. Москва: Советская энциклопедия, 1976, т. 3, стлб. 126–127. M. Honegger. Dictionnaire de la musique. Paris: Bordas, 1970, t. 2, p. 612. Baker’s Biographical Dictionary of Musicians / Revised by Nicolas Slonimsky. New York: Schirmer Books, 1984, p. 1293. Музыкальный энциклопедический словарь. Москва: Советская энциклопедия, 1990, с. 290. Dionysios Lavrangas . Біографія на грецькому сайті musipedia .