Червонофігурний вазопис — один із найвідоміших стилів вазопису Стародавньої Греції. З'явився приблизно в 530 р. до н. е. в Стародавніх Афінах і проіснував до кінця III ст. до н. е. За кілька десятиліть червонофігурний вазопис витіснив панівний до цього чорнофігурний вазопис. Свою назву червонофігурний стиль отримав завдяки характерному співвідношенню кольорів між фігурами і тлом, прямо протилежному чорнофігурному: тло — чорне, фігури — червоні.
Крім Аттики, головними центрами виробництва червонофігурної кераміки були гончарні майстерні в Нижній Італії. Червонофігурний стиль перейняли багато регіонів Стародавньої Греції. Значний внесок у розвиток цього стилю внесли вазописці Етрурії.
Червонофігурні вази з Аттики поширилися по всій Греції і за її межами і довгий час займали провідне становище на ринку тонкої кераміки. Лише деякі гончарні майстерні могли зрівнятися за якістю, продуктивністю та багатством творчих ідей із вазописцями з Афін. До нашого часу збереглося більше 40 тисяч примірників і фрагментів червонофігурних ваз, створених в Афінах, і більше 20 000 — створених в нижній Італії. Червонофігурний вазопис ґрунтовно досліджений археологами. Встановлено належність значної кількості об'єктів кераміки до конкретних груп вазописців. Зображення на червонофігурних вазах є важливим джерелом інформації для культурно-історичних досліджень повсякденного життя, іконографії та давньогрецької міфології.
Технологія виготовлення та декорування давньогрецької кераміки
Фактично червонофігурний розпис — це чорнофігурний вазопис навпаки. Перед випалом на поверхню підсохлої вази наносилися контури людських фігур і інші деталі зображення. Невипалена глина в Аттиці, наприклад, була оранжево-червоного відтінку. Начерк малюнка наносився легким штрихом яким-небудь тупим інструментом, або намічався деревним вугіллям, яке зникало після випалу. Далі контури малюнка обводилися пензлем зі шлікером. На деяких готових вазах видно слід начерку, особливо якщо кінцевий варіант відрізнявся від початкового задуму вазописця. Основні контури малюнка проводилися шлікером рельєфною, опуклою лінією, ймовірно, пензлем із щетини. Відповідно до іншої теорії використовувалася порожниста голка з фарбою. Див. John Boardman: Rotfigurige Vasenmalerei. Die archaische Zeit, стор. 15 Решта ліній і тонкі лінії всередині зображення виконувалися розведеним розчином шлікеру. Крім двох основних кольорів у зображеннях зустрічаються й інші кольори — білий та червоний. Чітко виражені рельєфні лінії були потрібні для того, щоби досить рідкий шлікер не створював ефекту зайвої матовості. На закінчення, тло між фігурами всередині зображення покривалося матово-сірим шлікером. Вази проходили триразовий випал, унаслідок якого шлікер набував свій характерний чорний або темно-коричневий колір.John Boardman: Rotfigurige Vasenmalerei. Die archaische Zeit, стор 13—15;John H. Oakley: Rotfigurige Vasenmalerei, в: DNP 10 (2001), колонка 1141
У нового стилю були явні переваги, і, перш за все, до них слід віднести можливість детального опрацювання зображення. У техніці чорнофігурного стилю лінії всередині малюнка висікалися по нанесеній фарбі, що не забезпечувало достатньої точності зображення. У порівнянні зі чорнофігурними силуетами, що виглядають як тіні, червонофігурні зображення стали динамічнішими і наблизилися до життя. Крім того, червоні фігури відрізнялися більшою контрастністю на чорному тлі. З'явилася можливість зображувати людей не тільки у профіль, але і анфас, зі спини або в три чверті. Червонофігурна техніка дозволяла краще передати глибину та простір.
Однак стиль мав і недоліки. Звичне для чорнофігурного стилю зображення жіночого тіла за допомогою білої фарби стало неможливим. Шанувальникам вазопису стало складніше визначати стать зображеної людини за одягом або зачіскою, оскільки герої і боги зображувалися молодими і безбородими. На початковому етапі складності представляв і розрахунок пропорцій фігур. У чорнофігурному вазописі лінії контурів візуально входили до зображеної фігури. У червонофігурному вазописі контури проводяться тією ж чорною фарбою, що і тло вази, тому контури фігур ставали частиною фону і зливалися з ним. Тому спочатку фігури на вазах, виконаних в новому стилі, виходили досить худими. Іншою проблемою були обмежені можливості передачі просторової глибини на чорному тлі. Але переваги червонофігурного стилю все-таки переважили його недоліки.
Аттичний вазопис
Чорнофігурний вазопис з'явився в Коринфі в VII ст. до н. е. і став панівним стилем в ареалі розселення стародавніх греків і навіть далеко за його межами. Крім Коринфа виникли й інші центри виробництва. Спочатку афінські гончарні майстерні копіювали коринфський стиль. З часом Афіни і Коринф помінялися місцями. Майстерність аттичних вазописців піднялася до небачених досі висот, сягнувши вершини до другої третини VI ст. до н. е. Приблизно до 530 р. до н. е. належить творчість найвідомішого представника чорнофігурного стилю вазопису — Ексекія. Протягом V ст. до н. е. тонка уже червонофігурна кераміка з Аттики була і далі лідером на ринку. Керамічні вироби з Аттики поширилися по всій грецькій метрополії і навіть завозилися в Етрурію. Популярність цієї кераміки призвела до відкриття в нижній Італії і Етрурії майстерень і «шкіл» аттичного вазопису, які однак отримали популярність суто у відповідному регіоні.
Джерела
Перші вази в червонофігурному стилі з'явилися близько 530 р. до н. е. Вважається, що цю техніку винайшов Вазописець Андокіда. Спочатку Андокіда та інші прихильники нового стилю (наприклад, Псіакс) розписували вази в двох стилях одночасно: на одній стороні вази зображення виконувалося з чорними фігурами, а на іншій — з червоними. Такі посудини (наприклад, в експозиції Державного античного зібрання в Мюнхені), називаються білінгвами. У порівнянні з чорнофігурним стилем це був вже великий крок вперед, однак фігури на них виглядали досить скуто, а сюжети рідко поєднувалися між собою. На цих вазах ще можна відстежити прийоми, запозичені зі старого стилю, як, наприклад, насічки контурів зображень або покриття значних ділянок червоною фарбою. John H. Oakley: Rotfigurige Vasenmalerei, в: DNP 10 (2001), колонка 1141
Вазописці-піонери
Першими переваги нового червонофігурного стилю оцінили так звані вазописці-піонери. Їх творчість припадає на 520 — 500 роки до н. е. Найвідоміші з них — Ефроній, Евфімід та Фінтій. Виділена на основі мистецтвознавчих досліджень вазописна група відома своїми творчими експериментами, що відкривали можливості нового червонофігурного стилю. Так, людські фігури вони зображували у нових положеннях — зі спини і анфас, художники експериментували зі стислою перспективою і використовували динамічніші композиції. Ефроній першим застосував новий прийом вазописця — рельєфну лінію. Завдяки тому, що багато вазописців-піонерів були одночасно і гончарями, з'явилися нові форми керамічних посудин: псиктер та пеліка. Вазописці-піонери віддавали перевагу в кераміці великій формі і працювали з амфорами і кратерами великого розміру. Попри те, що вазописців-піонерів не пов'язувало будь-яке реальне об'єднання, вони спілкувалися між собою, впливаючи один на одного, між ними існувало дружнє творче змагання, що стимулювало творчий розвиток художників. Так на одній із ваз Евфіміда хвалькувато красується напис-графіті: «як ніколи не вмів Ефроній». Саме для вазописців-піонерів була характерна наявність написів на вазах.
У новому червонофігурному стилі розписувалися не тільки посудини, але і чаші. Так, наприклад, Ольтос і Епіктет розписували чаші-білінгви, у яких червонофігурний розпис був на лицьовій стороні.
Пізня архаїка
Розквіт червонофігурного стилю — заслуга наступного за вазописцями-піонерами покоління художників пізньої архаїки (прибл. 500 — 470 роки до н. е.). У цей період недоліки чорнофігурного вазопису стали очевидні, і він був майже повністю витіснений новим стилем. На цей час припадає творчість найвідоміших вазописців: Берлінського вазописця та Клеофрада, які розписували посудини, і Онесіма, Дуріса, Макрона та Вазописець Брига, які розписували чаші. Поліпшується не тільки якість продукції, але й її обсяг збільшується вдвічі. Афіни стають провідним центром у виробництві тонкої кераміки в Середземномор'ї, майже всі регіональні гончарні центри за межами Аттики втратили своє значення.Oakley: Rotfigurige Vasenmalerei, в: DNP 10 (2001), колонка 1142
Успіх аттичної кераміки зумовило чудове володіння місцевими вазописцями перспективою, яке забезпечило більшу природність і рухливість в зображенні людського тіла. Для розпису майже не використовується орнамент, скоротилася кількість зображуваних осіб, зникли анатомічні деталі. Але вазопис знайшов нові теми. Особливою популярністю стали користуватися сцени з міфу про Тесея. Вазописці експериментують з новими формами керамічних посудин: з'являється ноланська амфора, лекіф, фіали типу В і дінос. Вазописці стали вибирати собі спеціалізацію на певних видах кераміки.
Період ранньої і зрілої класики
Особливістю ранньокласичного зображення людей був їхній низький зріст і відсутність у зображеннях динаміки. Тому вони справляли серйозне і пафосне враження. Складки одягу на зображеннях навпаки стали м'якшими і пластичними. Відбулися зміни і в типології самих зображень. По-перше, вазописці стали часто зображувати не тільки самі моменти подій, а й сцени, що безпосередньо передують їм. По-друге, в вазопису знайшли відбиття й інші нові досягнення афінської демократії. Простежується вплив давньогрецької трагедії і давньогрецьких фресок, який практично не зберігся. Вазописців зрілої класики надихав Парфенон та його скульптури, що насамперед відбилося в техніці зображення одягу. Спадаючі складки тканини виглядали на зображеннях природнішими, що надавало глибину зображенню. Композиції зображень ще більш спростилися. Художники особливо цінували симетрію, гармонію і врівноваженість. Людські образи, що стали знову стрункішими, випромінювали внутрішній спокій.
Найвідоміші вазописці періоду ранньої і зрілої класики (480 — 425 роки до н. е.) — Гермонакс та Вазописець Ахілла, які продовжили художні традиції Берлінського вазописця. Сюди також належить Вазописець фіал, який був учнем Вазописця Ахілла. З'явилися нові художні течії, наприклад, «маньєристи», видатним представником яких був Вазописець Пана. Інший художній напрям представляють Вазописець Ніоби, вазописці Полігнот, Вазописець Клеофона та Вазописець діносів.
Період пізньої класики
У період пізньої класики — починаючи з останньої чверті V ст. до н. е. — в аттичному вазописі виникли дві протилежні течії. З одного боку, з'явився напрямок, близький до «розкішного стилю» у давньогрецькій скульптурі, з іншого, продовжували розвиватися основні тенденції зрілої класики. Найвідомішим представником «розкішного стилю» був вазописець Мідій. Характерним для його творчості було зображення прозорого одягу і величезної кількості складок на ньому. Розпис відрізнявся великою кількістю декоративних елементів і додаткових об'єктів. Використовувалися нові кольори, переважно білий і золотий, що відтіняли рельєфні прикраси, що стало першою спробою створення на вазах тривимірних зображень. Спостерігалася тенденція до «пом'якшення» форм: відмінною рисою зображення чоловічого тіла перестали бути суто м'язи.