Єлизаве́та Йо́ркська (; 11 лютого 1466 — 11 лютого 1503) — королева Англії від шлюбу з королем Генріхом VII 18 січня 1486 року до смерті в 1503 році. Вона була старшою дочкою короля Едуарда IV і його дружини Єлизавети Вудвіл. Її шлюб з Генріхом VII відбувся після його перемоги в битві при Босворт-Філд, яка ознаменувала кінець війни Червоної та Білої троянд. У Елізабет і Генрі було семеро дітей.
Молодші брати Єлизавети, «Принци в Тауері», таємничим чином зникли з лондонського Тауера незабаром після того, як у 1483 році їхній дядько Річард III захопив трон. Незважаючи на те, що акт парламенту Титула Регіуса 1484 року оголосив шлюб її батьків недійсним, Річард III вітав повернення до двору Єлизавети та її сестер. Ходили чутки, що Річард планує одружитися з Єлизаветою. Остаточна перемога ланкастерської фракції у Війнах троянд могла здатися ще однією катастрофою для йоркської принцеси. Однак Генріх Тюдор знав важливість підтримки йорків для його вторгнення і пообіцяв одружитися з Єлизаветою до того, як прибуде до Англії. Це цілком могло сприяти зменшення йоркістської підтримки Річарда.Carson, Annette. "Richard III. The Maligned King."
Єлизавета не відігравала великої ролі в політиці. Її шлюб, як вважають історики, був успішним і щасливим, хоча її старший син Артур, принц Вельський, помер у віці 15 років у 1502 році, а троє інших дітей померли маленькими. Її другий і єдиний син, який вижив, Генріх VIII, став королем Англії, тоді як її дочка, Маргарита, стала королевою Шотландії, а її інша дочка, Марія, стала королевою Франції.
Походження та молодість
Народження Єлизавета Йоркська народилася у Вестмінстерському палаці як старша дитина короля Едуарда IV та його дружини Єлизавети Вудвіл. Її хрестини відсвяткували у Вестмінстерському абатстві, спонсорами якого були її бабусі, Жакетта Люксембурзька, герцогиня Бедфордська, і Сесілія Невілл, герцогиня Йоркська. Її третім спонсором був її двоюрідний брат Річард Невілл, 16-й граф Ворік.
У 1469 році, коли їй було три роки, вона була ненадовго заручена з Джорджем Невіллом, який в очікуванні весілля був призначений герцогом Бедфордським. Пізніше його батько Джон Невілл підтримав дядька Джорджа, графа Ворвіка, у повстанні проти короля Едуарда IV, і заручини було скасовано. У 1475 році Людовик XI дав згоду на шлюб дев'ятирічної Єлизавети Йоркської зі своїм сином Карлом, дофіном Франції. Однак у 1482 році Людовик XI порушив свою обіцянку. У 1477 році у віці одинадцяти років вона була названа Леді Підв’язки разом зі своєю матір’ю та тіткою Єлизаветою Йоркською, герцогинею Саффолкською.
Сестра короля Едуарда V 9 квітня 1483 року батько Єлизавети, король Едуард IV, несподівано помер. Її молодший брат, Едуард V, зійшов на престол, а її дядько, Річард, герцог Глостерський, був призначений регентом і захисником своїх племінників. Глостер вжив заходів, щоб ізолювати своїх племінників від їхніх Вудвільських родичів, включаючи їх власну матір.
Він перехопив Едуарда V, коли той їхав з Ладлоу, де він жив як принц Вельський, до Лондона, щоб бути коронованим. Едуарда V помістили в королівську резиденцію Лондонський Тауер, нібито для його захисту, а його дядька Ентоні Вудвіла та зведеного брата Річарда Грея, які супроводжували його, заарештували та відправили до замку Понтефракт. Єлизавета Вудвіл втекла зі своїм молодшим сином Річардом і доньками, знайшовши притулок у Вестмінстерському абатстві. Глостер попросив Томаса Бурчі, архієпископа Кентерберійського, взяти Річарда з собою, щоб хлопчик міг жити в Тауері та складати компанію своєму братові Едварду. Єлизавета Вудвілл під тиском зрештою погодилася.
Через два місяці, 22 червня 1483 року, шлюб Едуарда IV було визнано недійсним. Стверджувалося, що на момент одруження з Єлизаветою Вудвіл Едуард IV уже був заручений з леді Елеонор Батлер. Парламент видав законопроект Titulus Regius («Королівський титул») на підтримку цієї позиції. Цей захід юридично визнавав дітей Едуарда IV бастардами, позбавив їх права на престолонаслідування та проголосив Глостера законним королем із поверненням права спадкоємства до дітей Джорджа, 1-го герцога Кларенса, іншого покійного брата Глостера, який отримав престол у 1478 році. 25 червня за наказом Глостера були страчені дядько Єлизавети Ентоні Вудвіл і її зведений брат Річард Грей. 6 липня 1483 року Глостер був коронований як Річард III, а Едвард і Річард незабаром після цього зникли. Почали поширюватися чутки про те, що їх убили, і, схоже, їм все більше приписують, хоча деякі з них, безсумнівно, походили з-за кордону.
Небога короля Річарда III За лише єдиним джерелом, набагато пізнішим за Тюдорів, Полідором Вергілієм мати Єлизавети уклала союз із леді Маргарет Бофорт, матір’ю Генріха Тюдора, пізніше короля Генріха VII, який представляв себе як найближчого претендента на трон серед ланкастерської партії. Незважаючи на те, що Генріх Тюдор походив від короля Едуарда IIIGenealogical Tables in Morgan, (1988), p.709, його претензії на престол були слабкими через Патентну грамоту короля Генріха IV 1407 року, яка забороняла сходження на престол будь-яким спадкоємцям узаконених нащадків пра-пра Генріха -дідусь і бабуся, Джон Гонт і Кетрін Свінфорд. Питання, чи мали ці листи-патенти силу закону, є спірним. Крім того, існували законні лінії Ланкастерів у королівських домах Португалії та Кастилії. Якими б не були обґрунтованими претензії Генріха, за Вергілієм, його мати і Єлизавета Вудвіл погодилися, що він повинен посісти трон, а після того, як посяде його, одружитися з Єлизаветою Йоркською, щоб підкріпити свої слабкі претензії. У грудні 1483 року в соборі Ренна Генріх Тюдор присягнув, пообіцявши одружитися з нею, і почав планувати вторгнення.
У 1484 році Єлизавета Йоркська та її сестри покинули Вестмінстерське абатство і повернулися до двору, коли Єлизавета Вудвіл, очевидно, примирилася з Річардом III. Це може означати, а може й ні, що Елізабет Вудвіл вважала Річарда III невинним у будь-якій можливій ролі у вбивстві її двох синів. Ходили чутки, що Річард III мав намір одружитися з Єлизаветою Йоркською, оскільки його дружина Енн Невіл помирала, а дітей у них не залишилося. Crowland Chronicle стверджувала, що Річард III був змушений спростувати ці неприємні чутки. Невдовзі після смерті Енн Невілл Річард III відіслав Єлизавету від двору до замку шерифа Гаттона та розпочав переговори з королем Португалії Іоанном II про одруження з його сестрою Жанною, принцесою Португалії, і про те, щоб Єлизавета вийшла заміж за їх двоюрідного брата, майбутнього короля Мануела І Португальського.Barrie Williams, "The Portuguese Connection and the Significance of the 'Holy Princess', The Ricardian, Vol. 6, No. 90, March 1983.
7 серпня 1485 року Генріх Тюдор і його армія висадилися у Вельсі і рушили вглиб країни. 22 серпня Генріх Тюдор і Річард III вступили в битву на Босворт-Філд. Річард III мав більшу армію, але був зраджений одним із своїх наймогутніших вассалів, Вільямом Стенлі, і загинув у битві. Генріх Тюдор отримав корону по праву завоювання як Генріх VII.
Королева Англії
Шлюб з Генріхом VII Хоча Генріх VII спочатку не поспішав виконувати свою обіцянкуWilliamson, Audrey. The Mysteries of the Princes., він визнав необхідність одружитися з Єлизаветоою Йоркською, щоб забезпечити стабільність свого правління та послабити претензії інших членів дому Йорків, які залишилися живими. Схоже, Генріх хотів, щоб його вважали правлячим самостійно, оскільки претендував на трон за правом завоювання, а не через шлюб із фактичною спадкоємицею дому Йорків. Він не мав наміру ділитися владою.Blackstone, W. (1765). Commentaries on the Laws of England . Oxford: Clarendon Press.
Генріх VII скасував Акт Титула Регіуса, таким чином знову узаконивши дітей Едуарда IV і визнавши Едуарда V своїм попередником. Хоча Річард III вважався узурпатором, його правління не було проігноровано. Генріх і Єлизавета вимагали папського дозволу на шлюб, оскільки канонічне право не сприймало спорідненість: Генріх і Єлизавета походили відповідно від Джона Гонта та його молодшого брата Едмунда в 4-му ступені, питання, яке викликало багато суперечок і кровопролиття щодо того, яка з претензій була вищою. Було надіслано дві заявки, перша більш локальна, а друга повільно досягала Риму та повільно поверталася з відповіддю Папи. Зрештою, однак, шлюб було схвалено папською буллою Папи Інокентія VIII від березня 1486 року (через місяць після весілля), в якій говориться, що Папа та його радники «Схвалюють підтвердити та закріпити шлюб і союз, укладений між нашим су[вер]ейним лордом Королем Анре сьомий з дому Ланкастрів та благородною принцесою Єлизаветою з дому Йорків».
Оскільки подорож до Риму й назад тривала багато місяців, і оскільки Генріх, як король, хотів бути впевненим, що ніхто не зможе стверджувати, що його весілля з Єлизаветою було незаконним або гріховним, спочатку було виконано місцеву заяву — її надіслали папському легату для Англії та Шотландії, які повернулися в січні 1486 р. 18 січня 1486 року кардинал Бурчі, архієпископ Кентерберійський, служив на весіллі Генріха VII та Єлизавети Йоркської. Їхній перший син, Артур, народився 20 вересня 1486 року, через вісім місяців після їхнього одруження. Єлизавета Йоркська була коронована королевою 25 листопада 1487 року. Вона народила ще кількох дітей, але лише четверо пережили дитинство: Артур, Маргарита, Генріх та Марія.
Стосунки з Генріхом Тюдором Незважаючи на те, що їхній шлюб був політичною угодою, записи показують, що обидва партнери, схоже, повільно закохалися одне в одного. Томас Пенн у своїй біографії Генріха VII пише, що «хоча шлюб Генріха та Єлизавети був заснований на прагматизмі, він все ж процвітав протягом останніх вісімнадцяти років невизначеності та потрясінь. Це був шлюб «вірного кохання», взаємної привабливості, прихильності і поваги, з яких король, здається, черпав велику силу».
Щоб зберегти стабільність і мир після закінчення громадянської війни, яка тривала 32 роки, новій династії Тюдорів необхідно було покласти край ворожим родинам Йорків і Ланкастерів. Сестри Єлизавети, Сесілі та Анна Йоркська, а також її двоюрідна сестра Маргарет Поул були одружені з ланкастерцями, які були вірними Генріху. Подібні стратегії раніше використовував Річард III, король Англії, хоча в цьому випадку Титул Регіус зіпсував статус Єлизавети та всіх її сестер як незаконнонароджених, і Річард не мав наміру ускладнювати двом сторонам конфлікту повернутися до фракційності, коли обоє були одружені в одному – його дії показали, що він більше зацікавлений у лояльності та усуненні суперницьких претензій, зв’язуючи їх із несуттєвими. Річард зробив це безпосередньо з сестрою Єлизавети, Сесілі, видавши її заміж за Річарда Скроупа. Отже, Єлизавета мала мотив подбати про успішний добробут своїх родичок, але жодним чином не могла передбачити, чи це гарантуватиме нарешті мир.
Ситуація ускладнюється ще й тим, що публічний образ Генріха Тюдора, переданий через час, відповідає лише останнім рокам його правління. Де, коли і як він витрачав свої гроші, можна простежити за збереженими документами, деякі з яких написані самим королем, а багато інших мають його підпис "Генріх Р", що свідчить про його контроль над записами, як його особистими, так і фінансами королівства, задокументованими в найдрібніших подробицях. У Британському національному архіві збереглися листи, написані Єлизаветою Йоркською, а також записи про її особистий гаманець, які є доказами того, що чутки про погане поводження Генріха зі своєю дружиною могли бути помилковими. Єлизавета була дуже побожною жінкою, і однією з її життєвих пристрастей було милосердя, одна з трьох теологічних чеснот Католицької Церкви. Вона роздавала гроші та милостиню у дуже великих кількостях, аж до того, що неодноразово ставала боржницею. Вона також щедро жертвувала ченцям і релігійним орденам.