Райхскомісаріа́т Украї́на () — окупаційна адміністративно-територіальна одиниця німецького цивільного управління, яка існувала в роки Другої світової війни на більшій частині сучасної території України і південних областей Білорусі. Діяла за умов нацистської окупації України у період з 1941 по 1944 рр. Райхскомісаріат Україна утворено за наказом А. Гітлера 20 серпня 1941 року. Райхскомісаром України в тому ж наказі фюрер призначив гауляйтера і верховного президента Східної Пруссії Е. Коха, а центром Райхскомісаріату визначив місто Рівне. Підпорядковувався Міністерству окупованих східних територій у Берліні (Німеччина) на чолі з рейхсміністром А. Розенбергом. В адміністративному статусі існував з 20 серпня 1941 року по 15 листопада 1944 року, як територіальна одиниця — із 1 вересня 1941 року до кінця квітня 1944 рокудив. с. 96-100 (РКУ), с. 100-104 (ЗВА) книги: Левченко Ю. І. Особливості реалізації політики окупаційної влади в адміністративно-територіальних одиницях України 1941–1944 рр.; за наук. ред. К. П. Двірної. – Київ : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2017. – 402 c. – ISBN 978-966-931-144-3
Становлення
Райхскомісаріат Україна був одним з 5 Райхскомісаріатів, що мали бути створені на європейській частині території СРСР за планом Альфреда Розенберґа, якому 20 квітня 1941 Гітлер доручив підготувати план політичної перебудови СРСР після його окупації німецькими військами. На заході Райхскомісаріат межував з Генеральною губернією і «Великою Румунією», на північному заході — з округою Білосток і Райхскомісаріатом Остланд. Інші межі мали бути встановлені у разі остаточної перемоги Німеччини у війні з Радянським Союзом: на сході — з Райхскомісаріатом Туркестан, на півдні — з Райхскомісаріатом Кавказ, а на північному сході — з Райхскомісаріатом Московія. Райхскомісаріат Україна мав становити незалежний від Росії край з українським (бодай тимчасовим) урядом, але з забезпеченням німецького контролю у політичній, військовій та економічній сферах. 17 липня 1941 Гітлер призначив Розенберґа міністром окупованих територій Східної Європи, однак не вважав за відповідне створити український уряд. Для того, щоби послабити прагнення до незалежності, він виділив з планованого Райхскомісаріату Галичину в дистрикт (який було приєднано до т. зв. Генеральної Губернії), Північну Буковину і так зв. Трансністрію (їх передано до Румунії), а центром став не Київ, а місто Рівне. Карпатську Україну окупувала Угорщина за згоди Гітлера ще у березні 1939 р.
Райхскомісаріат Україна було проголошено 1 вересня 1941 р. Він охоплював Волинь, Полісся, Правобережжя і частину Полтавщини; при дальшому просуванні німецьких військ 2 вересня 1942 було приєднано решту Полтавщини й Запорізької области (решта Лівобережжя залишалася під військовою владою). Територія Райхскомісаріату охоплювала 339 275 км² з бл. 17 млн населення.
Міністр окупованих земель на Сході А. Розенберґ пропонував включити до Райхскомісаріату частину російської етнічної території як компенсацію за Галичину, яка увійшла під назвою дистрикт «Галичина» до польської Генеральної Губернії, і щоб ослабити можливі політичні амбіції українців.
Окупаційний режим у Райхскомісаріаті передбачав використання певних елементів, які мали надати йому національного забарвлення — визнання української мови як офіційної нарівні з німецькою, запровадження карбованця, утворення української допоміжної поліції тощо. Деякі українські націоналістичні діячі сприйняли утворення Райхскомісаріату як крок до утворення української держави під протекторатом Німеччини. Насправді концепція Райхскомісаріату трактувала Україну виключно як географічну область, а не як політичне чи національне утворення. Для підкреслення цього факту Еріх Кох вибрав центром Райхскомісаріату не Київ, а провінційне місто Рівне. У післявоєнний час планувалося приєднати Райхскомісаріат до території Третього Рейху.
Адміністративна система
Особливості управління
Хоч Райхскомісаріат мав бути залежний від німецького Міністерства Сходу, на практиці влада була зосереджена в руках Еріха Коха, якого Гітлер без узгодження з Розенберґом призначив Райхскомісаром України (спочатку пропонувався А. Розенберґом на посаду Райхскомісара Росії, де окупаційний режим мав бути жорстокішим, ніж на інших територіях). Кох був безоглядним адміністратором і впроваджував у життя нігілістичну концепцію Гітлера супроти слов'ян, за якою на Сході всі питання найкраще вирішувати з позицій сили. Кох був лише формально підпорядкований Розенберґові; завдяки добрим зв'язкам з секретарем Гітлера Мартіном Борманом Кох нейтралізував більшість розпоряджень Розенберґа, з якими він не погоджувався. До відоміших осіб у Райхскомісаріаті належали заступник і однодумець Коха Пауль Дарґель і їхній опонент Альфред Фрауенфельд, генералкомісар Генеральної округи Крим (частина Таврії) ().
З-під влади Міністерства Сходу була відокремлена низка сфер: поліція була підпорядкована Г. Гіммлерові, заготівля сировини та велика промисловість Г. Ґерінґові як уповноваженому чотирилітнього економічного плану, мобілізація робочої сили на працю в Німеччині Ф. Завкелеві, осередки пропаганди — Й. Ґеббельсові, транспорт і зв'язок — відповідним міністерствам у Берліні.
Поділ
Територію Райхскомісаріату Україна було поділено на генеральні округи (), неофіційна назва — «генерал-комісаріати», округи (), неофіційна назва — «гебітскомісаріати», та райони, причому радянський поділ на райони було майже повністю збережено. Максимальних своїх розмірів Райхскомісаріат Україна досяг 1 вересня 1942 і перебував у цих межах до 1 вересня 1943, до початку оголошення евакуації німецьких цивільних установ із лівобережної частини України. У цей період Райхскомісаріат Україна займав площу 339 275,83 км², на якій на 1 січня 1943 проживало більш ніж 16,9 млн людейСебта Т. М. Адміністративно-територіальний устрій Райхскомісаріату Україна у термінах і назвах: Походження та сучасне бачення. В кн.: Збірник праць молодих вчених та аспірантів [Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України], т. 19, кн. 2, ч. 2. К., 2010..
Райхскомісаріат Україна мав 6 генеральних округ — Волині та Поділля, Житомирську, Київську, Дніпропетровську, Миколаївську та Криму (частина Таврії), які на 1 січня 1943 року ділилися на 114 округ, котрі налічували разом 433 райони. Попередньо Райхскомісаріат Україна мав складатися з 14 генеральних округ і охоплювати етнічні землі України, які не відійшли до Генеральної Губернії і Румунії, та південні й південно-західні області Росії. Крім названих 6-ти фактично створених генеральних округ, планувалося утворити ще Воронезьку, Ростовську, Саратовську, Сталінградську, Харківську, Юзівську (Юзівка — нині Донецьк), Чернігівську генеральні округи та Генеральну округу німців Поволжя.
Адміністративні одиниці — генеральну округу, округу і район — очолювали відповідно: генеральний комісар (генералкомісар), окружний комісар (гебітскомісар), голова району. У великих містах, що прирівнювалися до округи (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Київ і Кривий Ріг), управління здійснював міський комісар (штадткомісар). Найнижчою ланкою в сільській місцевості були сільські громади, у містах без поділу на райони — міські громади, а в містах із поділом на райони — міські районні громади. Органами управління найнижчих ланок були відповідно сільські управи на чолі зі старостою, міські управи на чолі з бургомістром і міські районні управи на чолі з головою.
Представники німецької влади займали посади генеральних, окружних і міських комісарів. Місцеве, т. зв. допоміжне, управління починалося з районного рівня. У великих і малих містах органами місцевого управління були міські управи, на чолі яких у містах із поділом на райони стояв голова, а у містах без поділу на райони — бургомістр. У тому випадку, якщо місто або містечко було місцем перебування генерального комісара або окружного комісара, то посаду бургомістра займав представник німецької влади.
Вище керівництво Райхскомісар України (одночасно за сумісництвом Гауляйтер НСДАП в Східній Пруссії) — Еріх Кох.
Генеральні округи очолювали такі генеральні комісари: Генеральну округу Волині та Поділля — обергруппенфюрер СА Гайнріх Шьоне (Heinrich Schoene); Житомирську генеральну округу — державний президент міста Мюнстер Курт Клемм (Kurt Klemm), із 28 жовтня 1942 — заст. гауляйтера гау Райнпфальц (Gau Rheinpfalz), бригадефюрер СС Ернст Людвіг Ляйзер (Ernst Ludwig Leyser); Київську генеральну округу — в. о. генералкомісара бригадефюрер СА Гельмут Квіцрау (Helmut Quitzrau), із 11 лютого 1942 — оберфюрер СА Вальдемар Магунія (Waldemar Magunia); Дніпропетровську генеральну округу — оберфюрер СС Клаус Зельцнер (Claus Selzner); Миколаївську генеральну округу — группенфюрер Націонал-соціалістичного авіакорпусу, оберстлейтенант резерву Евальд Опперман (Ewald Oppermann); Генеральну округу Криму (частина Таврії) — колишній гауляйтер Відня Альфред-Едуард Фрауенфельд (Alfred Eduard Frauenfeld).
Політичний режим Політику, яка проводилася на території Райхскомісаріату Україна німецьким цивільним управлінням, коротко можна викласти кількома характерними цитатами із заяв Райхскомісара України Е. Коха: Німецький народ — це народ господарів; Східні народи, як українці, так і всі інші, призначені слугувати своїм природним господарям; Експлуатація Сходу є правом і обов'язком Німеччини; Повне оволодіння завойованим Сходом вимагає знищення прошарку місцевої інтелігенції та всіх елементів, які становлять потенційну загрозу німецькому пануванню, будь то росіяни, українці або євреї. Українцям же щодо їхнього майбутнього лише обіцялося, що доля їх та їхньої країни буде вирішуватися після війни фюрером, зважаючи на наслідки двадцятирічного панування більшовизму, загальну ситуацію і відношення самих українців.
У Райхскомісаріаті Україна було встановлено режим расового, політичного і поліційного терору. Райхскомісар України Еріх Кох називав українців «расово нижчими», вважаючи їх мало відмінними від тварин і влаштовував полювання на них у спеціальних резерваціяхJohn Connelly. Nazis and Slavs: From Racial Theory to Racist Practice // Central European History. — Vol. 32 (1999). — No. 1. — PP. 7..
Протягом 1941 — початку 1942 років знищувалося все єврейське населення, яке проживало в Райхскомісаріаті Україна. У грудні 1941 заборонено діяльність представницького органу українців — Української національної ради в Києві, 1942 — діяльність Академії наук, вищих навчальних закладів, закрито школи, окрім 4-річних початкових. У церковному питанні німецька адміністрація не бажала посилення ні Української автокефальної православної церкви, ні Української автономної православної церкви, граючи на антагонізмі між цими церквами.
Право
У Райхскомісаріаті було скасовано радянське кримінальне право і введено німецьке. У цивільних процесах застосовувалися німецькі юридичні норми, однак користалися також звичаєвим правом і розпорядженнями німецької влади. Так, існувало як німецьке, так і так зване «власнокрайове» судівництво. В осідках тен. комісарів діяли німецькі суди, які були судами першої інстанції у кримінальних і цивільних справах, якщо до них були причетні німецькі громадяни або німці за походженням (т. зв. Volksdeutsche). У Рівному засідав німецький Верховний Суд (Deutsches Obergericht). До кожного німецького суду був прикріплений так званий «спеціальний суд», який складався з одного судді і двох засідателів (останні могли не мати правничої освіти), що розглядав справи, які «загрожували інтересам Рейху» (наприклад, напад на представників влади, вбивство «рейхсдойчів» тощо — провини, за які за статутами передбачена смертна кара). Так само, як у випадку німецького Верховного Суду, на вирок «спеціальних судів» не було відклику. В обставинах безпосередньої загрози безпеки й порядку провини, «що загрожували інтересам Рейху», могли судитися «становими судами» (Standesgerichte). Їх скликав генералкомісар або його представники. Їх вирок після затвердження генералкомісаром був невідкличний.