О́льга Перецівна Рапа́й (до шлюбу Ма́ркішМ. Г. Лампека. Порцеляна Київського експериментального керамікохудожнього заводу в контексті мистецької культури України ХХ — початку ХХІ століть. Київ. 2021.; 1 серпня 1929, Харків — 1 лютого 2012, Ізраїль) — українська скульпторка; член Спілки радянських художників України з 1960 року.

Біографія Народилась 1 серпня 1929 року у місті Харкові (нині Україна). Дочка романіста Переца Маркіша та перекладачки Зінаїди Йоффе; падчерка мовознавця і перекладача Бориса ТкаченкаУ Національному музеї Тараса Шевченка проходить виставка творів скульпторки-керамістки Ольги Рапай-Маркіш / Антиквар..

До шести років зростала у невеликому селі Гуляйпільського району в хаті своєї бабусі. З 1937 року проживала з матір'ю і вітчимом у Києві на вулиці Інститутській. У 1937 році Бориса Ткаченка було заарештовано та невдовзі розстріляно, а матір відправлено в ГУЛАГ як «дружину ворога народу». Рідний батько, Перец Маркіш, який у той час перебував у Києві, забрав доньку до себе і відвіз до Москви, де вона прожила наступні 10 років.

У 1941—1943 роках разом з родиною була евакуйована до Ташкента.

У 1948 році повернулась до Києва і знову зустрілась з матірʼю. Проживала в будинку Роліт по вулиці Богдана Хмельницького, 68. Цього ж року вступила на скульптурний факультет Київського державного художнього інституту.

У січні 1949 року заарештовано рідного батька як члена президії Єврейського антифашистського комітету. Через три з половиною роки Переца Маркіша було розстріляно, а Ольгу у 1953 році було заарештовано як дочку ворогів народу і заслано до Сибіру, а потім до Північного Казахстану. Влітку 1953 року до місця заслання, в село Довгий Міст Красноярського краю, приїхав наречений Микола Рапай, і вони побрались. У 1955 році була звільненаСкульптор Рапай-Маркиш Ольга Перецовна (Петровна) / Советский фарфор., повернулася до навчання і 1956 року захистила диплом за спеціальністю «скульптура». Була ученицею Макса Гельмана.

Упродовж 1956—1967 років працювала скульпторкою на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі; у 1967—1997 роках — на творчій роботі при Художньому фонді України. Жила у Києві, в будинку на вулиці Кіквідзе, № 30а, квартира № 74.

Померла в Ізраїлі 1 лютого 2012 року. Похована в Ізраїлі у Тель-Авіві.

Сім'я Чоловік — скульптор Рапай Микола Павлович. Дочка Катерина Рапай — художниця і письменниця, народилася під час заслання матері, з 1980 р. жила в Росії, але постійно брала участь в українських культурних заходах разом з матір'ю, після агресії 2014 р. повернулася у Київhttps://duh-i-litera.com/rapaj-katerinahttps://mitec.ua/zolota-nytka-kateryny-rapaj/. Онуки: Давид Ордовський (1989), Федір Ордовський (1974), Юлія Ордовська (1965) — живуть у Росії.

Творчість Працювала в галузі декоративної пластики та, з кінця 1960-х років, переважно монументальної декоративної скульптури (фантастичні звірі й птахи), архітектурної кераміки (панно, рельєфи, антропоморфні вази) — в теракоті, майоліці, шамоті.

Серед творів декоративної пластики серія статуеток «Цирк», фігурки в народному вбранні різних областей України та інші, зокрема:

«День дівчат» (1957); «Узбечка» (1957); «На старт» (1958—1959); «Баскетболістка» (1958—1959); «Учениця» (1958—1959); «Гуцулка» (1958—1959); «Гопак» (1958—1959); композиція-сюїта «Пляж» (1959); «Швачка» (1959—1960); «Закохані» (1959—1960); «Гармошка» (1963); серія «Кубинці» (1964); композиція «Естрадний ансамбль» (1964); «Олег Попов» (1965); «Біп» (1965); «Чарлі Чаплін» (1965); «Марсель Марсо» (1965); «Корейський танок» (1965); «Чорт на козі» (1965, теракота); вази «Жінки» (1966); серія «Півні» (1967, шамот); серія «Чужоземці» (1967, шамот, розпис ангобом); «Цап» (1968, шамот, полива); «Весілля» (1968, майоліка). </div> Її скульптурні роботи, крім Київського експериментального кераміко-художнього заводу, тиражувалися Баранівським, Коростенським, Городницьким фарфоровими заводами та Полонським заводом художньої кераміки. станкова скульптура «Погруддя Тараса Шевченка» (1964, фаянс); «Харків'янка» (1964); «Станіславка» (1964); «Скульптор Наталія Дерегус» (1969, теракота); «Сестри Паленко» (1970); «Просторова композиція» (1987); «Скульптор Федір Олексієнко» (1988); «Марія Примаченко» (1988).

монументальне мистецтво поліхромні композиції-рельєфи на Будинку торгівлі у Києві (1967); панно «Дельфіни» в інтер'єрі лікарні у Києві (1967); група декоративних скульптур «Людина і тварини» (1968); декоративний рельєф «Свято» (1968); оздоблення інтер'єру в санаторії «Чорноморка» в Одесі (1969); мозаїчне панно «Любіть книгу — джерело знань» на торці Середньої школи № 82 на вулиці Миколи Шпака, № 4 (1968, у співавторстві з Іваном Марчуком і В. Мельниковим); керамічний розпис площею 18 м2 у спецлікарні № 1 (1969, адресу не встановлено); 30 керамічних рельєфів розміром 60Х60 см кожен у кафе міста Охтирки (1970, не збереглися); 16 поліхромних керамічних рельєфів розміром 60Х60 см кожен в торговому центрі на проспекті Берестейському у Києві (1971, не збереглися); керамічні рельєфи в інтер'єрі торгового центру, у приміщеннях молочної кухні, театральної каси, пункту прокату, магазину кулінарії на проспекті Берестейському у Києві (1973, не збереглися); два рельєфних панно площею 18 м2 кожне в ресторані готелю «Славутич» (1973, у співавторстві з Борисом Довганем), * декоративні вази і світильники на вулиці Ентузіастів, № 1 у Києві (1973, не збереглися); керамічні рельєфи на території санаторію «Лісова поляна» (нині Шпиталь для псевдоінтернаціоналістів) у Пущі-Водиці, 7-я лінія (1973); скульптура, рельєфи, розписи в ресторані «Краків» на проспекті Берестейському в районі Шулявки у Києві (1974, не збереглися); рельєфи в акторському холі Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки, вулиця Богдана Хмельницького, № 5 у Києві (1977); декоративна поліхромна керамічна скульптура в дитячій лікарні (1978, адреса не встановлено). рельєфи, маски, розписи, декоративна поліхромна керамічна скульптура в інтер'єрі Національної бібліотеки України для дітей, вулиця Януша Корчака, № 60 у Києві (1979); декоративна поліхромна керамічна скульптура, мала пластика, рельєфи, світильники в кафе-барі Інституту фізіології імені Олександра Богомольця НАН України, вулиця Академіка Богомольця, № 4 у Києві (1980); рельєфи, декоративна поліхромна керамічна скульптура, вази в вестибюлі готелю «Братислава», вулиця Андрія Малишка, № 1 у Києві (1981, не збереглиися). просторова композиція «Рослина», рельєфи, вази, світильники у вестибюлі Інституту ботаніки імені Миколи Холодного, вулиця Терещенківська, № 2 у Києві (1982);

керамічні композиції загальною площею понад 300 м2 на фасаді Будинку національних творчих колективів України; бульвар Тараса Шевченка № 50—52 у Києві (1987). Брала участь у республіканських виставках з 1957 року, всесоюзних та зарубіжних — з 1958 року. Персональні виставки відбулися у Києві у 1967, 1995, 2004, 2014, 2015 роках; Львові, Ужгороді, Луцьку в 1968 році; Чернівцях у 1969 році.

Роботи скульпторки є в українських музеях за кордоном. Найбільш цінні збірки знаходяться в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва і в Національному художньому музеї України, також роботи представлені у Національному музеї Тараса Шевченка у Києві.

Примітки

Література Рапай-Маркіш Ольга Перецівна // ; ; Рапай-Маркіш Ольга Перецівна // ;

Ольга Рапай-Маркіш: життя і творчість. / Ред.-упоряд. І. Берлянд. - К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2018. - 152 с. Посилання Біографія Ольги Рапай-Маркіш // Центр досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства