Райка деревна, райка звичайна (Hyla arborea) — вид земноводних родини райкових (Hylidae). Характерний представник фауни широколистяних лісів Європи. Раритетний вид, занесений до Бернської конвенції та ряду інших природоохоронних документів.Писанець Є. Земноводні України (посібник для визначення амфібій України та суміжних країн). — К. : Вид-во Раєвського, 2007. — 192 с. (с. 107—112)Фауна України. Т. 7. Земноводні та плазуни / Таращук В. І. — К. : Наук. думка, 1959. — 246 с. (с. 85—89)Фауна України. Охоронні категорії: довідник / За ред. О. Годзевської і Г. Фесенка. — Київ, 2010. — 80 с. (с. 39) Отруйна амфібія.
Етимологія У цього виду дуже багато назв. Окрім зазначених вище «райка деревна» та «райка звичайна», також є такі: квакша звичайна, ракхавка, деревна жабка, деревна кракавка.
Опис Один із найменших представників земноводних Європи. Тіло сплощене, його довжина тіла (L.) звичайно 35—45 мм, рідко до 50—52(60) мм. Відношення довжини тіла до довжини голови (L./L.c.) 2,97—3,66. Очі великі, зіниця ока горизонтально-еліптична. Ніздря міститься ближче до кінця морди, ніж до ока. Відношення ширини верхньої повіки до відстані між внутрішніми краями верхніх повік (Lt.p./Sp.p.) 0,56—1,28. Відношення довжини очної щілини до довжини барабанної перетинки (L.o./L.tym.) 1,33—3,37. Характерним є наявність зубів на верхніх щелепах. Відношення довжини стегна до довжини гомілки (F./T.) 0,99—1,13. Відношення довжини першого пальця задньої ноги до довжини внутрішнього п'яткового бугра (D.p./C.int.) 1,96—3,84. Кінці пальців на кінцівках розширені у вигляді дисків (присосок із залозистими пластинками), що дає можливість цим амфібіям міцно триматись на гладеньких поверхнях; крім того на черевній стороні тіла розташовані залозисті бородавочки, що також мають значення для прикріплення. Пальці задніх кінцівок з'єднані перетинками. На передніх пальцях плавальна перетинка є лише при основі пальців. Самці мають добре розвинений непарний горловий резонатор та шлюбні (особливо розвинені в період розмноження) мозолі на першому пальці передніх кінцівок. Шкіра на спині і споді гомілок гладка, на черевному боці грубозерниста. Маса тіла до 8 г.Пащенко Ю. Й. Визначник земноводних та плазунів УРСР. — К. : Рад. школа, 1955. — 148 с. (с. 55—57)Определитель земноводных и пресмыкающихся фауны СССР / А. Г. Банников, И. С. Даревский, В. Г. Ищенко и др. — М. : Просвещение, 1977. — 415 с. (с. 48—49)Щербак Н. Н., Щербань М. И. Земноводные и пресмыкающиеся Украинских Карпат. — К. : Наук. думка, 1980. — 268 с. (с. 133—142)Juszczyk W. Plazy i gady krajowe. — Warszawa : PWN, 1974/ — 720 s.
Довжина пуголовка перед метаморфозом досягає 46—50 мм. Довжина його тіла в 1,3—1,5 рази більша за ширину. Хвіст в 1,7—2,3 рази довший за тіло; його верхній гребінь виступає вперед майже до проміжку між очима, а його кінець загострений. Ніздрі ближче до ока, ніж до кінця морди. Відстань між очима в 21,5—2 рази більша, ніж між ніздрями. Зябровий отвір розміщений на лівій стороні, ближче до кінця тіла, ніж до переднього й спрямований назад догори. Ротовий диск, за винятком верхнього краю верхньої губи, оточений сосочками; губних зубів на верхній частині диску дві серії, на нижній — три.
Забарвлення
У забарвленні спини найчастіше переважають однотонні яскраво-зелені кольори, часто із золотистим відтінком, хоча трапляються (залежно від субстрату та температури повітря) бруднувато-зелені, світло-сірі, коричнюваті або сіро-голубуваті особини. Черевний бік білого або жовтуватого кольору. Забарвлення верхнього (спинного) та нижнього (черевного) боків тіла розділене двома контрастними темно-коричневими смугами з жовто-білими краями, кожна з яких тягнеться розширюючись по обох боках тіла від очей через барабанну перетинку до пахвинної області, утворюючи тут петлю, потім переходить на зовнішній край стегна, голінки і стопи. Темні смуги є також і на морді, де вони сполучають ніздрі та верхньопередні краї очей. Губи обмежені світлою облямівкою з невиразною переривчастою темною смужкою посередині. Райка здатна швидко міняти забарвлення в залежності температури і вологості середовища.Банников А. Г., Даревский И. С., Рустамов А. К. Земноводные и пресмыкающиеся СССР : справочник-определитель. — М. : Мысль, 1971. — 596 с. (с. 59—60)
Забарвлення пуголовка від жовтувато-зеленуватого до оливкового кольору, черево з металічним вилиском.
Голос Самці під час шлюбного періоду видають голосні крики, які нагадують качине крякання або швидкий тріск, наче «крак…крак… крак…» або «чет…чет…чет». Перший крик в околицях Києва спостерігається зазвичай в кінці квітня.Щербак Н. Н. Земноводные и пресмыкающиеся Крыма. — Симферополь : Изд-во «Крым», 1966. — 60 с. (с. 24, 54)
Мінливість Морфологічна мінливість Матеріали з морфологічної мінливості райок України обмежені працею М. Щербака (1966), у якій вказано на своєрідність райок Криму та їхню більшу схожість з райками Кавказу, ніж з мешканцями лісостепової України або Молдавії. Ще одне порівняння мінливості розмірів тіла райок з різних ділянок їхнього ареалу (без диференціації за статтю) знову підтвердило, що найбільші за розмірами тварини (довжина тіла в середньому 43 і 39 мм) живуть у Криму та на Закарпатті відповідно. Тварини з інших регіонів України (Лісостеп), істотно дрібніші, довжина їхнього тіла становить близько 30 мм.
Генетична мінливість Матеріали з хромосомного набору обмежуються відомостями щодо каріотипу цих тварин з ділянок ареалу поза межами України (2n = 24, NF = 48). Рівень гетерозиготності цих амфібій у різних пунктах України (окол. Києва, Крим, дельта Дунаю) становить 0,06, 0,038 і 0,048 відповідно. При цьому, якщо міжпопуляційна генетична дистанція між материковими вибірками менше 0,009, то між кримськими та київськими, кримськими та дунайськими вона 0,058 і 0,065 відповідно. Далі на захід ареалу (Італія, Швейцарія, Німеччина, країни Балканського п-ва) існує дві різко відмінні за 9 генами групи. Одна поширена від Сицилії до півночі Італії включно, друга — в ряді Балканських країн (до південної частини цього півострова). Середня генетична дистанція Нея становить 0,47, що дозволяє оцінити час їх дивергенції у 2—3 млн років. Обидва види — H. intermedia (див. вище) і H. arborea — морфологічно дуже схожі й відрізняються лише розмірами барабанної перетинки, яка в перших більша (Lt. c./L. tym. 4,38 і 4,56 відповідно).
Поширення Поширений на більшій частині Центральної та Західної Європи (відсутні в південній Іспанії та південній Франції), на північ межа доходить до Англії (тут інтродукована), північно-західної частини Нідерландів, Норвегії. На сході межа йде приблизно південною Литвою, південною Білоруссю, прикордонними зі східною Україною областями Росії (Брянська і Бєлгородська області).Пикулик М. М. Земноводные Белоруссии. — Минск : Наука и техника, 1985. — 192 с. (с. 43—47)Земноводные и пресмыкающиеся. Энциклопедия природы России / Ананьева Н. Б., Боркин Л. Я., Даревский И. С. и др. — М. : АБФ, 1998. — 576 с. (с. 122—125)Петроченко В. И. Амфибии и рептилии Неруссо-Деснянского района // Редкие и уязвимые виды растений и животных Неруссо-Деснянского физико-географического района. — Брянск, 1997. — С. 130—132.
В Україні поширений у лісовій і лісостеповій зонах, на півночі степової зони і лісистих районах Криму. Крім того, зустрічається в окремих південних районах Правобережжя, зокрема в пониззі Дніпра, Південного Бугу, Дністра і Дунаю. У степовій частині Лівобережжя, за винятком Буркут та Солено-Озерної дачі відсутня.Булахов В. Л., Гассо В. Я., Пахомов О. Є. Біологічне різноманіття України. Дніпропетровська область. Земноводні та плазуни / За заг. ред. О. Є. Пахомова. — Д. : Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2007. — 420 с. (с. 137—140)Петроченко В. И. Герпетофауна острова Хортица (Днепр) // Вестн. зоологии. — 1990. — № 6. — С. 78—80.
Місця перебування. Чисельність
Райка деревна — характерний представник фауни широколистяних лісів. Більшу частину свого життя проводить серед деревно-чагарникової рослинності, переважно заплавної. Віддає перевагу достатньо освітленим ділянкам листяного лісу, узліссям, заростям по краях лісових галявин. Досить часто зустрічається в прибережних лісопарках, садах, виноградниках і городах, особливо старих. У водоймах перебуває тільки в період розмноження. В гори піднімається до висоти 1500 м н. р. м. У Білорусії звичайна в заплавних дібровах, вільшаниках, на заплавних луках, по берегах озер та меліоративних каналів, зарослих чагарниками. У Молдавії тримається поблизу водойм, а також на поливних сільгоспугіддях.Рыбы, земноводные, пресмыкающиеся. Животный мир Молдавии / Под ред. И. М. Гани — Кишинев : Штиица, 1981. — 224 с. (с. 161—163)
В Україні на Поліссі, де переважають соснові бори, райки зустрічаються в березняках, по краях вільшаників, рідше в дібровах та інших зайнятих лісовими породами ділянках, розкиданих серед бору. У характерних для Лісостепу грабових лісах (грудах), трапляються головним чином на узліссях, в зрідженому лісі з добре розвиненим підліском та відновлюваних лісових ділянках із молодою грабовою поростю. Райка полюбляє також зарості верболозу з тополями понад річками та ставками. Старих затінених лісів уникає. У степовій зоні трапляється майже виключно у заплавах річок, де населяє вкриті лісовою, чагарниковою і навіть трав'янистою (із широким листям) рослинністю прибережні ділянки і дуже рідко — прилеглі байрачні ліски. У Криму зустрічається виключно в передгірських та гірських лісах.Петроченко В. І. Фауна земноводних і плазунів Національного заповідника «Хортиця» // Природа острова Хортиця : колективна монографія / За ред. С. Г. Охрименко. — Запоріжжя : Дніпровський металург, 2016. — Вип. 2. — С. 163—167
У Закарпатті в підхожих для свого оселення місцях чисельність райок доволі висока й навесні на 100 м берегової лінії нерестових водойм нараховується до 20 особин. У басейні річки Південний Буг щільність популяції становить близько 21 ос./га, в південно-східній частині ареалу (Дніпровсько-Орельський природний заповідник) — 10—25 ос./100 м². По закінченні сезону розмноження райки й надалі тримаються приблизно таких самих біотопів (долини річок, околиці стоячих водойм тощо), і їхня щільність тут може становити 30—60 ос./га. Восени спостерігається значне скупчення дорослих і молодих особин біля місць зимівлі.Гончаренко Г. Е. Земноводні Побужжя. — К. : Науковий світ, 2002. — 219 с.Мисюра А. Н., Марченковская А. А. Экологическая характеристика обыкновенной квакши (Hyla arborea) из биотопов Днепровско-Орельского заповедника // Питання степового лісознавства та лісової рекультивації земель. Міжвуз. зб. наук. праць. — Дніпропетровськ : РВВ ДНУ, 2003. — С. 226—230.
У Білорусії щільність популяції в заплавних лісах становить близько 10 ос./га; у нерестових водоймах у період розмноження вона збільшується приблизно в 10 разів; у серпні за рахунок цьоголіток щільність популяції біля різних водойм складає 75—2800 ос./га. У Нерусо-Деснянському Поліссі (Росія) чисельність дорослих особин вздовж нерестових водойм складає менше 100 ос./100 м берегової лінії, а личинок — до 1 ос./м² поверхні води.Коцержинская И. М. Амфибии и рептилии заповідника «Брянский лес» // Фауна позвоночных животных заповедника «Брянский лес» (миноги, рыбы, амфибии, рептилии). — Брянск, 2008. — 50 с. (с. 39—49)
Сезонна активність Поява після зимової сплячки залежить від географічної широти місцевості, специфіки весняного періоду і звичайно відбувається у другій половині березня — середині квітня, а в південних районах на кілька днів раніше. На Південному березі Криму активні особини зустрічаються вже у лютому.