Релігійно-церковна преса в Україні

Релігі́йно-церко́вна пре́са — періодичні й серійні видання віровизнань в Україні (православного, католицького і євангельського), присвячені духовно-церковним справам, для духовенства і мирян. Ідейно близькі до релігійно-церковної преси є суспільно-політичні й літературно-наукові газети та журнали, видавані політичними партіями або суспільно-громадськими організаціями того чи іншого віровизнання.

Українська православна релігійно-церковна преса Видавана Російською православною церквою впродовж XIX і початку XX століття на центральних і східних землях релігійно-церковна преса була в тих умовах російською за мовою й ідеологією. Офіційними органами Російської православної церкви були «Єпархіальныя ВЂдомости», які виходили з 1860-х роках при кожній єпископській катедрі: «Хєрсонскія Єпархіальныя вЂдомости» (в Одесі з 1860), «Кіевскія Єпархіальныя ВЂдомости» (з 1861), «Черниговскія…» (з 1861), «Подольскія…» (у Кам'янці Подільському з 1862), «Полтавскія…» (з 1863), з 1867 «Харьковскія…», «Таврическія…» (у Симферополі), «Волынскія…» (в Житомирі), з 1872 «Екатиринославскія…» і з 1877 «Холмско-Варшавскій Єпархіальный ВЂстникъ». Крім офіційних повідомлень та інформацій, у цих виданнях друкувалися проповіді, студії на богословські й релігійні теми, а також матеріали з місцевої історії й етнографії. Науковим журналом був «Труды Кіевской Духовной Академіи» (з 1860). Недовготривалими були загальнорелігійні часописи «Духовный ВЂстникъ» та «Духовный Дневникъ» (обидва в Харкові, у 1860-х pp.). Допоміжну роль виконували, зокрема у складанні проповідей священиками, київський місячник «ПроповЂдническій Листокъ» та тижневик Київської духовної семінарії «Руководство для сельскихъ пастырей» (з 1860). Політично-релігійним часописом був «Почаевскій Листокъ»" (з 1887), орган чорносотенного «Союза Русского Народа». Українською мовою друкувався частково журнал Свято-Богородицького Братства в Холмі «Холмская Русь» (з 1912).

З відновленням української державності у 1917—1918 роках почали з'являтися переважно короткотривалі релігійно-церковні журнали у різних містах України. Міністерство віросповідань УНР видавало офіціоз «Віра та Держава» (1918) і «Слово» (з жовтня 1918). У Києві виходив «Київський Православний Вісник» (під російським впливом), у Житомирі — «Світець» (редактор Ніканор Абрамович), у Запоріжжі «Церковний Вісник». «Волынскія Єпархіальныя ВЂдомости» замінила з 1917 року «Православна Волинь». З постанням УАПЦ Всеукраїнська Православна Церковна Рада видавала у Харкові журнал «Церква й життя» (1927—1928). Органом митрополита Пимена був двомісячник «Український Православний Благовісник» (1925-32?), органом Всеукраїнської Православної Автокефальної Церкви — «Церковні Вісті» (1927). З розгромом УАПЦ була припинена її релігійно-церковна преса.

Від 1931 року православні єпархії й парафії на центральних і східних українських землях, і з 1945 року також на західних українських землях обслуговує видаваний у Москві «Журнал Московской Патриархии». Від 1946 року виходить українською мовою (з перервою листопад 1962 — липень 1968) у Львові і з 1971 в Києві як орган екзарха Російської православної церкви для України, місячник «Православний Вісник» (у 1946—1948 під назвою «Єпархіальний Вісник», призначений для Львівської єпархії). Ці журнали з'являються невеликими накладами. Значно численнішою за назвами й накладами була антирелігійна преса, що видавалася в УРСР, як і в усьому СРСР, та була спрямована на боротьбу з релігією. У 1925—1935 Спілка войовничих безвірників України видавала великим накладом журнал «Безвірник». У 1960—1964 роках виходив журнал «Войовничий атеїст», продовженням якого з 1965 року став журнал «Людина і світ». Широко розповсюджується в Україні також російськомовна антирелігійна преса, 1921—1941 «Безбожник» і «Антирелигиозник» (1926—1941), з 1960 року журнал «Наука и религия».

Вільніше розвивалася православна релігійно-церковна преса на українських землях під Польщею, зокрема на Волині й у Варшаві — осідку православної митрополії. У Крем'янці продовжував з'являтися у 1921—1922, вже українською мовою, перенесений з Житомира орган Волинського Єпархіального Управління під назвою «Православна Волинь». За підтримкою православної митрополії у Варшаві виходив двотижневик «Духовна Бесіда» (1924—1925), перейменований 1926 року на журнал «Наша Бесіда». Там же виходив двотижневик «Духовний Сіяч» (1927—1929), перенесений 1928 до Крем'янця, де за редакцією І. Власовського з'являлися згодом журнали «За Соборність» (1932—1935) та «Церква і Нарід» (1935—1938). Народився-церк. часописом був «Шлях», що його видавало в Луцькому Товариство імені Петра Могили. У Володимирі Волинському А. Річинський видавав неперіодично журнал «На Варті» (1925—1926) та «Рідна Церква» (1927). Науковий православний журнал був видаваний Православним Богословським Відділом у Варшаві «Елпіс» (1926—1939), друкований частково українською мовою. Там же православна митрополія видавала журнал для дітей «Дитина» (1937—1939). У таборах інтернованих українських вояків в Олександрові Куявському і в Щипйорні Братство святого Покрови видавало за редакцією отця П. Білона «Релігійний Науковий Вісник» (1921—1923) з додатком «Проповідницький Листок».

На Буковині релігійну тематику включали москвофільські за спрямуванням газети у Чернівцях «Православная Буковина» (1893—1904 і 1913), «Православна Русь» (1909—1910) та румунсько-українська «Канделя» (1874—1914).

На Закарпатті православну релігійно-церковну пресу репрезентували русофільські за спрямуванням «Русский Православный Вестник» (1921—1922 і, 1935) в Ужгороді, «Церковная Правда» (1925—?), орган Єпархіального Управління Карпатської православної церкви в Мукачеві-Хусті, «Православная Карпатская Русь» (1928—1930), перейменована на «Православная Русь» (1931—1939), орган православного руху Карпатської і Пряшівської Русі та «Православный Карпаторусскій ВЂстникъ» (1935—1938) в Ужгороді, орган Православної Мукачівсько-Пряшівської єпархії.

На Пряшівщині (Чехословаччина) виходили 1924-38 «Русское Слово» (з 1936 урядова єпархіальна газета), «Свет Православия» (з 1958 українською мовою під назвою «Голос Православія») і з 1957 — «Заповіт святих Кирила і Мефодія» як орган православної церкви в Чехо-Словаччині.

На еміграції у США виходять: неперіодично «Український Православний Вісник» (з 1928; до 1967 під назвою «Український Вісник»), орган Української Греко-православної церкви в Америці; місячник «Українське Православне Слово» (з 1950, що є продовженням видаваного у 1920—1950 в Чикаго й у Філадельфії журнал «Дніпро») в Баунд-Бруку, орган Української православної церкви п США з окремим англомовним виданням «The Ukrainian Orthodox Word» (з 1967), місячник «Православний Українець» (з 1952) в Чикаго, орган Української Православної Церковної Ради (соборноправної); квартальник «Життя і Церква» (1956—1967) — орган УАПЦ в екзилі; перенесений з Німеччини до Чикаго 1971 двомісячник «Церква й життя» (з 1957) — орган Українського Православного Братства імені митрополита В. Липківського та квартальник Братства святої Тройці в Чикаго «Голос Православного Братства» (1963—1969). Крім того, більшість, що існували у США, парафій і церковних громад видають недільні бюлетені, частково англійською мовою.

У Канаді — Р.-ц. п. для правос, розпочали русофільські газети «Православіє» (1907—1908) у Вінніпегу, «Православный Русинъ» (з 1911, 1912—1913) у Мондері і «Канадійская Православная Русь» (1916—1917) у Вінніпегу. Першим українським православним часописом став двотижневик «Вісник» (з 1924; до 1928 виходив як місячник під назвою «Православний Вісник») — орган Української Греко-православної церкви в Канаді. Виданнями цієї ж Церкви були редаговані митрополитом Іларіоном, літературно-науковий журнал «Слово істини» (1947—1951), «Наша Культура» (1951—1953) та «Віра й Культура» (1954—1967) — усі у Вінніпегу. Тут же 1949—1951 виходив місячник «Церква і Нарід». З'являються також бюлетені окремих православних установ, шкіл і парафій.

В Аргентині Братство святого Покрови УАПЦ видає в Буенос-Айресі неперіодично журнал «Дзвін» (з 1950). У Бразилії — виходила неперіодично «Українська Православна Нива» (1953—1968) — орган Генерального Церковного Управління УАПЦ в Курітібі. В Європі — в Англії виходить квартальник «Відомості Генерального Церковного Управління УАПЦ у Великій Британії» (1950); в Німеччині видавалися у Мюнхені для вірних УАПЦ двотижневик «Церковний Вісник» (1945—1946), місячник «Богословський Вісник» (1948—1949) за редакцією митрополита Никанора Абрамовича і (з 1952) — квартальник «Рідна Церква». В Австралії й Новій Зеландії Консисторія УАПЦ для цих країн видає квартальники «Праця й Життя» (з 1966) та «Українська Православна Інформаційна Служба» (з 1962) у Мельбурні.

Українська католицька релігійно-церковна преса На західноукраїнських землях релігійно-церковна преса була розпочата додатком до газети «Зоря Галицька» під назвою «Поученія Церковныя», який виходив у 1853—1854 роках. Першим самостійним релігійним часописом видавалася Обществом святого Стефана в Будапешті, здебільша для Закарпаття, «Церковная Газета» (1856—1858), що її продовженням був «Церковный ВЂстникъ для Русиновъ АвстрійскО'й Державы» (1858), обидва закриті австрійською владою за русофільські тенденції. Такого ж напряму був і двотижневий додаток до «ВЂстника для Русиновъ Австрійской Державы» під назвою «Сіонъ. Церковь. Школа» (1858—1859).

Національний український напрям у релігійно-церковній пресі починається видаваним у Львові у 1871-85 з ініціативи і за редакцією отця С. Сембратовича двотижневиком «Сіонъ Рускій», з 1872 «Рускій Сіонъ», у 1880—1882 — «Галицкій Сіонъ» з численними співробітниками з-поміж священства і професури Львівського Університету, який, крім церковних розпорядків, проповідей та богословських праць, містив також сторінки на актуальні церковні і політичні теми. Суспільно-політичними, літературними і економічними оганами клерикального угруповання народовців були двотижневик «Друг Народа» (1896) І. Левицького, «Русь» (1885—1887) і «Миръ» (1885—1887) та церковна газета «Душпастырь» (1887—1898) — усі у Львові. Того ж типу був видаваний для русько-католицького духовенства у Перемишлі місячник «Прапоръ» (1897—1900), а у Львові церковно-суспільний орган — двотижневик (1904—1914) і місячник (1916—1939) «Нива». З наукових богословських журналів того часу важливіші квартальники — проповідницький двотижневик «Богословскій Альманах» (1857) отців І. Вобикевича і М. Котлярчука у Станиславові, «Богословскій ВЂстникъ» (1900—1903) та москвофільський «Церковный Востокъ»" (1911—1914) — обидва у Львові. Богослови духовної семінарії у Львові видавали квартальних «Всхід» (1904—1905) і «Католицький Всхід» (1906—1907), згодом неперіодичні альманахи.

Офіційними органами церковної влади були видавані спочатку «язичієм» й етимологічним правописом: «ПобЂжное письмо Епіскопіскои Руско-Перемышскои Консисторіи» (з 1871), пізніше «Вісник Перемиської Єпархії» (1889—1918) і 1919-39 «Перемиські Єпархіальні Відомості»; «Вісник Станиславівської Єпархії» (1886—1939) та «Львівські Архієпархіальні Відомості» (1889—1944).

У другій половині XIX століття широко розповсюдилася популярна релігійно-церковна преса, у тому числі: місячний додаток під назвою «Слово Боже» (1879—1882) до газети І. Наумовича «Наука» у Львові, «Кирил і Методій» (1886; редактор отець К. Селецький) в Ярославі; «письмо церковно-народне» — «Посланникъ» (1889—1911) у Бережанах — Перемишлі, місячник «Книжечки місійні» (1890—1911) й особливо видання накладом до 50 000 і поширений в Галичині й на еміграції місячник «Місіонар» (1897—1944), а для дітей «Малий Місіонарчик» (1903—14 і 1920).

Ідейно близькими до католицької релігійно-церковної преси були суспільно-політичний щоденник «Руслан» (1897—1914, орган Католицького Руського Народного Союзу і з 1911 — Християнсько-Суспільної Партії) та двотижневик «Основа» (1906—1914) — християнський часопис для народу.