Павло́ Семе́нович Риба́лко (, Малий Вистороп, Лебединський повіт, Харківська губернія — 28 серпня 1948, Москва) — радянський військовий діяч, маршал танкових військ (1945); у Другій світовій війні командувач танкового корпусу і армії, з 1947 — командувач танковими та механізованими арміями. Двічі Герой Радянського Союзу (1943, 1945).

Життєпис

Учасник Першої світової війни.

З 1919 в Червоній армії, починав службу в українському Червоно-козачому корпусі Віталія Примакова (Українській радянській армії 1920х), який згодом було переформовано і включено до структур загальносоюзної Червоної армії, закінчив Військову академію імені Фрунзе (1934).

Під час становлення радянської влади 1917—1921 брав участь у боях проти Дієвої Армії УНР та військ Німеччини, в районі м. Охтирка, нині Сумська обл., потрапив до німецького полону, був звільнений після листопадової революції в Німеччині. Після чого на якийсь час повернувся на Батьківщину і працював у м. Лебедин.

1919 року вступив у РКП (б). З червня 1919 року командир роти Лебединського стрілецького полку, з вересня того року — командир цього полку. З травня 1920 року — комісар 84-го кавалерійського полку 14-ї кавалерійської дивізії Першої кінної армії, потім 1-ї бригади 14-ї кавалерійської дивізії. Брав участь у розгромі військ Денікіна на Кубані під час Північно-Кавказької операції, в прориві польського фронту під Уманню, в боях із поляками на львівському напрямку і під Замостям, в боях із врангелівськими військами в Північній Таврії, в зачистці території України від військ Нестора Махна та інших отаманів. Був поранений у бою в 1919 році.

У 1937—1940 роках — військовий аташе в Польщі та Китаї. Потім — на викладацькій роботі.

У Другій світовій війні — з 1942 року заступник командувача 5-ї танкової армії. З липня 1942 року — командувач 5, 3 та 3 гвардійської ТА. Після закінчення війни — перший заступник командувача, а з квітня 1947 — командувач бронетанковими та механізованими військами Радянської армії.

Єдиний син, лейтенант Віль (Вілен) Павлович Рибалко, загинув у бою (згорів у танку) на Південно-Західному фронті влітку 1942 року.

Депутат Верховної ради СРСР 2-го скликання.

Нагороди Двічі Герой Радянського Союзу (2 «Золоті Зірки» та два ордени Леніна) Орден Червоного Прапора Три ордени Суворова I ступеня Орден Кутузова Орден Богдана Хмельницького

Пам'ятники У Москві на Новодівочому кладовищі. Бюст у с. Малий Вистороп — на малій батьківщині Рибалка. Бюст у Празькому пантеоні

Джерела та література

Першина Т. С. Рибалко Павло Семенович //

Посилання Когда жена маршала Рыбалко попросила его перевести сына-танкиста к себе в армию, он ответил: «а как я другим батькам буду в глаза смотреть?» // Факти, 04.11.2004.