Павло́ Ри́млянин (; ?, Рим, Папська область — 1618, Львів, Річ Посполита) — архітектор доби відродження італійського походження. Переважно працював у Львові.
Біографія Народився у Римі. Дата народження не відома. Згідно з листом, датованим у Римі 20 січня 1586 року, Павло Римлянин був законним сином Домініка і Домініки громадян римськихПавло Римлянин був зобов'язаний подати цей лист в магістрат не пізніше як за 5 років після вступу до цеху (тобто до 1590 року). Однак фактично був наданий уже після його смерті у 1622 році його дружиною.. 1585 року прийняв міське право у Львові (поручителі — Павло Щасливий, Петро ЗичливийHornung Z. Paweł Rzymianin (zm. ok. 1618)… — S. 371.). Був одружений з Єлизаветою — донькою львівського архітектора Войцеха Капіноса. Архітектор не мав дітей. Усе майно заповів дружині і кільком львівським монастирям. Вдова Павла Римлянина вийшла заміж вдруге за цехового будівничого Лаврентія Коханка.
Існує вкрай мало документів, що містять відомості про діяльність Павла Римлянина. Одним з найцінніших є його заповіт, що зберігся у Центральному державному історичному архіві у Львові (актова книга ради міста за 1618 рік). У заповіті архітектор особисто перелічує незавершені ним будівлі і договори на будівництво, чинні на момент складання документу. Днем смерті архітектора Володимир Вуйцик вважає 18 січня, коли заповіт був внесений до актової книги. Із тексту зрозуміло, що це вже другий такого роду документ. Однак перший заповіт дослідниками не віднайдено.Замостяник І. В. Тестамент… — С. 458. Збігнев Горнунг твердив, що серед претендентів на спадок () серед кількох осіб був королівський архітектор Маттео Кастеллі.Hornung Z. Paweł Rzymianin (zm. ok. 1618)… — S. 372.
Іменем архітектора 1992 року названо вулицю у Львові, що є бічною від Пекарської і прямує до колишнього монастиря кларисок, храм якого збудований за проєктом Павла Римлянина. Неподалік в свій час знаходився його будинок — так звана Ґілічівська кам'яниця, куплена у Христофора Ґіліцького у 1614 році. Посілість межувала із наділами монастиря, котрому згодом Павло Римлянин заповів її. Відомо також про ще один будинок, що належав архітекторові, місцезнаходження якого не встановлено.
Діяльність Вперше згадується в цехових книгах Львова 1585 року. У 1585–1616 роках був членом цеху будівничих у Львові. 1589 обрано молодшим цеховим майстром, 1595 — став ним вдруге. 1612 року обраний старшим цеховим майстром і був ним до 1616 року. Цеховий статут дозволяв будівничим мати учнів, у кількості одночасно не більше двох. Відомі імена трьох учнів Павла Римлянина: Андрій Сиховчик і Яків Радлович (прийняті 1585 року), Андрій Скоробогатий (1587 року). Творінням Павла Римлянина притаманні риси італійського Відродження в поєднанні з місцевими традиціями. Був прихильником чистих ренесансних форм в доричних пропорціях, на противагу досить ремісницькому рівневі тодішніх львівських цехових будівничих, що більше тяжіли до рясного маньєристичного декорування.
Відомості про ранні роботи На початках співпрацював із львівським будівничим, італійцем Петром Барбоном і на думку Володимира Вуйцика був його учнем. Відомо про заповіт Петра Барбона (?—1588), в котрому той доручає Римлянину добудувати колодязь на пл. Ринок. Колодязь Вуйцик ідентифікує як такий, що був пізніше відомий під назвою «Мелюзина» і знаходився напроти будинку № 9. «Мелюзина» проіснувала до кінця XVIII ст. і згадується у хроніці Дениса Зубрицького (1844)Вуйцик В. С. Фонтани старого Львова // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — № 14, 2004. — С. 175. ISBN 966-95066-4-13. Брав участь у спорудженні Вежі Корнякта у Львові, як помічник Петра Барбона. Портал-паперть львівської вірменської церкви. Споруджений спільно з Петром БарбономОвсійчук В. А. Українське… — С. 54..
Успенська церква 2 березня 1591 року склав угоду з Львівським братством і став головним будівничим Успенської церкви. Згідно з контрактом окрім будівництва, зобов'язувався постачати камінь з Красова (нині Миколаївський район). З невідомих причин полишає будівництво 1598 року, залишивши справу на свого тестя Войцеха Капіноса (від 1897 року також працював при будівництві) і Амвросія Прихильного (угода з братством 1598 року). Сучасні дослідники припускають, що церква у нинішньому вигляді відображає задум Павла Римлянина, а подальші будівничі значною мірою дотримувались первісного проєкту, при завершенні будівництва. Причиною відходу архітектора від справ могло бути зосередження на будівництві якоїсь наступної споруди, оскільки цеховим майстрам заборонялось вести дві або більше будов одночасно. Існує однак припущення, що причиною розриву з братством було дотримання Римлянином традиційної італійської схеми однокупольної базиліки. Нові ж архітектори дозволили здійснити задум братчиків: поєднанати західний базиліковий план із традиціями українських трибанних церковОвсійчук В. А. Українське… — С. 55..
Костел бернардинського монастиря Архітектор був головним будівничим костелу бернардинів. Проєкт ймовірно розроблений Римлянином за участі ченця-бернардинця Бернарда АвелідесаЛьвівський хроніст Бартоломей Зиморович називає проектантом Авелідеса, в чому однак не певні сучасні дослідники (В. Вуйцик), роблячи зокрема висновок із чистоти застосованої доричної схеми, прихильником якої був Павло Римлянин, що видно з його попередньої роботи — Успенської церкви (В. Овсійчук).. Будівництво почато 1600 року, однак Павло Римлянин 1613 року відійшов від справ бернардинського костелу і роботу до 1617 року провадив Амвросій Прихильний, а пізніше — Андреас Бемер.Володимир Овсійчук вважає, що причиною відходу Павла Римлянина був конфлікт, між будівничим і бернардинським капітулом, котрому храм уже на стадії будівництва почав видаватись надто низьким і скромним. Після Амвросія Прихильного завершенням будівництва займався Андреас Бемер, що призвело до появи елементів парадоксальних у своїй стильовій несумісності: вежі, котра своєю гранчастою формою тяжіла до готичної традиції і дисонуючого маньєристичного фронтону костелу. Подібні речі не відповідали чистій ренесансній манері Римлянина, однак ймовірно задовільняли капітул. Із певністю Римлянинові приписують перший і другий яруси з доричним членуванням фасадів. Гранчаста вежа і фронтони із мотивами нідерландського маньєризму створені наступниками (ймовірно Бемером).
Інші роботи Провадив будівельні роботи у львівському монастирі бенедиктинок. Нині достеменно невідомо, які саме. Монастир пережив велику пожежу Краківського передмістя 1623 року, після якої очевидно був перебудований. Однозначно пізнішою є вежа монастиря із маньєристичним завершенням, збудована після смерті архітектора. Сліди діяльності Римлянина вбачають у монастирському будинку, приписуючи йому оригінальне вирішення склепінь першого поверху, опертих на єдиний стовп.
Костел сестер кларисок (нині музей Пінзеля), зведений 1607 року за проєктом Павла Римлянина. Провізором (керівником) будівництва був Бернард Авелідес. Авторство Римлянина документально не підтверджене і виводиться із часу побудови і характерної творчої манери будівничого.
Каплиця Кампіанів, біля північної нави Латинського катедрального собору, будувалась на замовлення Павла Кампіана. Протягом майже 30 років над каплицею в різний час працювали скульптор і будівничий Генріх Горст, скульптор Йоган Пфістер, будівничий Андреас Бемер. Павло Римлянин ймовірно є автором оздоблення фасаду одноярусним доричним ордерним каркасом із рустованим цоколем. Пізніше встановлення рельєфних композицій очевидно належить вищезгаданим скульпторам, оскільки порушило класичні пропорції доричного членування фасаду.Овсійчук В. А. Українське… — С. 59, 61.
Провадив будівельні роботи у Львівському монастирі францисканців, котрий до наших часів не зберігся. Про це згадує у другому заповіті.
Павло Римлянин займався також будівництвом житлових об'єктів. Достеменно відомо про участь у будівництві кам'яниці № 14 на площі Ринок. У заповіті згадується про незавершену реконструкцію у міщанина Тороса Лисковича на вулиці Вірменській.Камʼяниця Лисковича мала номер 23 на вулиці Вірменській. У XVIII ст. була об'єднана із сусідньою кам'яницею і зазнала значної перебудови у XIX ст.
Займався спорудженням фортифікацій львівського передмістя. Разом із Войцехом Капіносом молодшим і Амвросієм Прихильним входив до складу комісії, створеної 1614 року, що займалась проєктуванням укріплень. Проєкт виявився значно менш коштовним, ніж у приїжджих архітекторів, запрошених міським магістратом, однак все одно не був реалізованийВуйцик В. С. Фортифікатори Львова XV—XVII ст. // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — № 2, 1994. — С. 18—23.
Є припущення про участь будівничого у спорудженні нового мурованого замку на місці дерев'яного, а також костелу домініканців у Єзуполі (тепер Івано-Франківська область; замовник Якуб Потоцький). Збереглись згадки про виїзди Римлянина «на роботу» до Єзуполя у 1598 і 1617 роках. Немає документальних підтверджень про існування угод на будівництво, але дослідники припускають, що ситуація була подібна до журівської — угода існувала, однак Римлянин не встиг завершити будівництво, оскільки помер 1618 року, а костел завершено у 1651-му. Відповідно завершував ймовірно його напарник — Войцех Капінос молодший. 1676 року костел було сильно понищено, а 1775-го розібрано. Не віднайдено іконографічних даних, через що неможливо провести порівняльний аналіз відносно достеменно відомих споруд Римлянина і уточнити питання авторства.Łoziński W. Sztuka Lwowska w XVI i XVII wieku. Architektura i rzeźba. — Lwów, 1901. — S. 67—68; Zaucha T. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najśw. Panny Marii i klasztor OO. Dominikanów w Jezupolu // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, 2006. — Т. 14. — S. 112. — ISBN 83-89273-42-X.
Окрім Львова Римлянин займався будівництвом в інших містах, зокрема в Жовкві. У заповіті згадує про договір на будівництво костелу в Журові (Івано-Франківська область, фундатор — короний підскарбій Микола Данилович). Спорудження завершено через три роки після смерті Римлянина, ймовірно його напарником Войцехом Капіносом молодшим. Щодо авторства проєкту журівського костелу, даних немає. Однак його загальна будова і деталі цілком відповідають творчій манері Римлянина. Храм розібрано близько 1958 року.Petrus J. Kościół parafialny P. W. Stanisława Biskupa i Męczennika w Żurowie // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, 2002. — Т. 10. — S. 393, 398—399. — ISBN 83-85739-2-0.
Мистецька проблематика творчості
Обмежена кількість джерел робить проблематичним відтворення повної картини творчості архітектора, призводить до великої кількості припущень. Попри це, навіть дуже фрагментарні дані, котрими нині володіють дослідники, дозволяють говорити про Павла Римлянина, як архітектора на порядок вищого від загального ремісницького рівня тодішніх львівських будівничих.