Ґрунти України

Ґрунти України надзвичайно різноманітні. Ґрунтовий покрив території України сформувався під дією кліматичних показників та рослинних угрупувань. На території України нараховується приблизно 650 видів ґрунтів. Розташування ґрунтів по території країни підпорядковано ландшафтній зональності. Агроґрунтове районування України має ґрунтово-кліматичні пояси — ґрунти змішаних лісів, лісостепову, степу, Українських Карпат та Кримських гір. В Українському Поліссі трапляються здебільшого дерново-підзолисті та болотні ґрунти, у лісостеповій зоні — сірі лісові та чорноземи типові ґрунти, у степу чорноземи звичайні та південні, каштанові ґрунти, у Українських Карпатах домінують буроземи, в Кримських горах — коричневі ґрунти. Найбільша площа України зайнята чорноземними ґрунтами (третина світових запасів), які на 90 % використовуються у сільському господарстві. Запаси гумусу в ґрунтах України коливаються від більше 600 т/га до менше, ніж 50 т/га. Зменшення вмісту гумусу характерно для орних ґрунтів України.

Географічна характеристика території Більша частина території України розташована у західній частині Східноєвропейської рівнини, при цьому рівнини займають 95 % території України, а гори — лише 5 % (на заході — Карпати (4 %), на півдні — Кримські гори (1 %). Завдяки теплому клімату, гарному рельєфу (близько 60 % сільськогосподарських угідь є рівнинними, а ще 35 % мають кут нахилу в діапазоні між 1° та 3°). Територія України поділена на три природно-кліматичні зони: Полісся, Лісостеп, Степ. Для кожної природної зони характерно відповідний склад ґрунтів, які не зустрічаються у інших зонах. В Україні надзвичайно сприятливі умови для сільськогосподарського виробництва. Сільськогосподарські угіддя займають приблизно 71,3 % (оцінка 2022 р.) всієї території України.

Агроґрунтове районування України Перше агроґрунтове районування України було здійснено в 60-ті роки XX століття НДІ ґрунтознавства та агрохімії УРСР. Більшість території України розташована у бореальному помірно холодному (Полісся) та суббореальному ґрунтово-кліматичних поясах, у тропічному теплому поясі розташована невелика територія південного берега КримуБлій, Гарм де. Географія. Світи, реґіони, концепти / Г. де Блій, Пітер Муллер, Олег Шаблій ; [пер. з англ.: Д. Олесневич та ін.]. — Київ: Либідь, 2004. — 738 c. : іл. — ISBN 9660603355. Пояси поділяються на ґрунтові зони, які поділяються провінції та підпровінції. Тільки одна ґрунтова зона (степова) України поділяється на підзони. Агроґрунтове районування проведено за сукупністю кліматичних, рослинних, геоморфологічних показників, які визначили особливість ґрунту. Підставою виділення провінцій в зонах є особливості клімату території.

На території України існує

зона змішаних лісів дерново-підзолистих типових і оглеєних ґрунтів Українського Полісся, що поділяється на чотири провінції: західну, центральну правобережну, лівобережну високу та лівобережну низинну провінції; лісостепова зона чорноземів типових і сірих лісових ґрунтів, що поділяється на західну, лівобережну та правобережну провінції; степова зона чорноземів звичайних і південних, яка поділяється на підзону чорноземів звичайних північного Степу з пітьма провінціями та підзону південно-степову чорноземів південних, що поділяється: на чотири провінції; сухо-степова зона темно-каштанових і каштанових ґрунтів з двома провінціями; зона буроземних ґрунтів Українських Карпат з чотирма провінціями; ґрунтові зони Гірського Криму.

Типи ґрунтів На території України сформувалися ґрунти різних типів, їх нараховується приблизно 650 видів. Їх поширення на рівнинній частині підпорядковане закону широтної зональності й ґрунти змінюються з півночі на південь. Найбільші площі займають чорноземні ґрунти, дерново-підзолисті ґрунти, сірі лісові ґрунти та каштанові ґрунти.

Дерново-підзолисті ґрунти розповсюджені здебільшого на Поліссі. Вони сформувалися в умовах надмірного зволоження під сосновими і мішаними лісами. Материнськими породами для них слугують водно-льодовикові піщані відклади. У цих ґрунтах невеликий вміст гумусу (до 1,5 %), чітко виражений так званий підзолистий горизонт, з якого поживні речовини вимиваються вглиб, що зменшує вміст гумусу й тому вони мають низьку родючість. Сірі лісові ґрунти поширені у південній частині Полісся, на заході й Правобережжі України під ділянками широколистих лісів. Вони утворилися на суглинистих породах за умов достатнього зволоження. Вміст гумусу в них незначний — 3 %, їх природна родючість відносно невисока, але достатня для вирощування багатьох сільськогосподарських культур. Чорноземні ґрунти сформувалися в умовах недостатньої зволоженості під степовою рослинністю. Великий вміст гумусу (до 9 %) та зерниста й грудкувата структура роблять їх найродючішими не тільки в Україні, а й у світі. Гумусний шар у чорноземах має значну потужність — від 40 см до 1 м і більше. Ці ґрунти, що вкривають майже 60 % території України, є її національним багатством. Загалом в Україні зосереджена п'ята частина всіх чорноземів світу. У різних частинах країни поширені різні підтипи чорноземів: у лісостепу — чорноземи опідзолені і чорноземи типові, у північній частині степу — чорноземи звичайні, у середньому степу — чорноземи південні.Baliuk S., Medvedev V., Kucher A., Solovey V., Levin A., Kolmaz Y. Ukrainian chernozems as a factor in global food security and resilience of agriculture to climate change. Global symposium on soil organic carbon, 21-23 March 2017. Rome, 2017. Різноманітність підтипів і їхні властивості зумовлені різною зволоженістю території. Чорноземи України розорані приблизно на 80 %. На сухих степових ділянках в умовах недостатнього зволоження і бідної рослинності утворились каштанові ґрунти. Вони мають незначний вміст гумусу — 3 %, але досить потужний гумусовий горизонт — до 55 см. Для отримання високих врожаїв сільськогосподарських культур ці ґрунти потребують додаткового зволоження.

Крім основних зональних типів ґрунтів на рівнинній частині України на Поліссі сформувалися дернові, болотні ґрунти й торфово-болотні, а в долинах річок — лучні й лучно-болотні.

У Середньому Придніпров'ї та південному степу окремими невеликими плямами поширені солонці — малородючі ґрунти, в яких простежується горизонт із значним умістом солей.

У південних степах утворилися солончаки — неродючі ґрунти, що мають підвищений вміст солей по всьому ґрунтовому профілю.

Для вирощування рослин солонці та солончаки не придатні, вони потребують промивання і гіпсування. Внаслідок інтенсивного промивання водою солонці в замкнутих зниженнях рельєфу перетворюються на солоді, в яких засолений шар зникає, зате з'являються глейові горизонти.Бойчук А. О. Засолення ґрунтів Півдня України. Прийоми розсолонцювання каштанових ґрунтів. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. Полтава: Астрая, 2012. С. 112—115

Зональні ґрунти

Полісся

Дерново-підзолисті ґрунти

На Поліссі найбільш поширені дерново-підзолисті ґрунти із різним ступенем опідзолення, оглеєння та механічним складом, що сформувалися під мішаними лісами з розвиненим трав'яним покривом в умовах надмірного зволоження. За глибиною оглеєння горизонтів дерново-підзолисті ґрунти поділяються на глеюваті, глейові, глибокоглеюваті та поверхнево-оглеєні. За гранулометричним складом на Поліссі дерново-підзолисті ґрунти бувають піщані, глинисто-піщані, супіщані, піщано-легкосуглинкові.

Площа дерново-підзолистих ґрунтів в межах Українського Полісся більше 60 % території. Кількість опадів за рік (550—650 мм) тут перевищує кількість випаруваної з поверхні вологи. Це зумовлює промивний тип водного режиму, призводить до заболочування понижених ділянок, утворення болотних ґрунтів. Цьому сприяє також високий рівень залягання ґрунтових вод. Ґрунтоутворюючі породи мають переважно легкий механічний склад і представлені піщаними та супіщаними льодовиковими і водно-льодовиковими відкладами. Зрідка, переважно у західних районах, у місцях виходу на поверхню масивно-кристалічних порід трапляються крейдяно-мергельні відклади та невеликі ділянки лесових порід.

У дерново-підзолистих ґрунтів гумусо-елювіальний ґрунтовий горизонт профілю має потужність 18-25 см. Ґрунтовий профіль має під шаром лісової підстилки та тонким гумусовим шаром підзолистий горизонт із характерним білувато-світло-сірим забарвленням, з якого вимивається перегній та інші поживні речовини до нижніх горизонтів. Вміст гумусу в верхньому шарі профілю становить лише 1—2,5 % (піщані та супіщані — 0,7-1,0 %; суглинкові — 1,5-2,0 %) та має підвищену кислотність (pH 4,2-5,2), тому для використання у сільському господарстві дерново-підзолисті ґрунти потребують внесення добрив.

Дерново-підзолисті ґрунти ущільнені (1,40-1,55 г/см³), запасають мало вологи, мають високу водо- і повітропроникність, низьку ємність вбирання та містять недостатньо основ та поживних речовин (20-70 %).

Дернові ґрунти Дернові ґрунти зустрічаються невеликими ділянками під широколистяними лісами на елювії мезозойських порід на підвищеннях рельєфу. Дернові ґрунти займають 1,5 % Українського Полісся.

Товщина залягання горизонтів ґрунтового профілю — 30-50 см, підстілка має потужність до 7 см, вміст гумусу від 1,5 % до 5 %. Ці ґрунти є найродючіші серед всіх ґрунтів Полісся.

На базі продуктів елювіогенези крейдяного мергелю сформувалися дерново-карбонатні ґрунти.

За сучасної доби ґрунтоутворення вплинула діяльність людини: вирубка лісів, розорювання великих площ, осушення боліт, що призвело до зниження рівня ґрунтових вод, збільшення надходження в ґрунт органічних речовин з коренями трав'янистих рослин, що призвело до посилення дернового процесу ґрунтоутворення.

Болотні ґрунти Болотні ґрунти формуються в умовах надмірного зволоження. На території Українського Полісся трапляються ґрунти низинних та верхових боліт. Найпоширенішими в Поліссі та на території України є ґрунти низинних боліт.

Лісостеп

Для Лісостепу характерна менша кількість опадів у порівнянні з Поліссям (450—550 мм). Крім того тут вища середньорічна температура повітря. Лісистість території незначна — близько 12 %. Територія являє собою підвищену рівнину з добре розвинутим давнім водно-ерозійним рельєфом. Основні ґрунтоутворюючі породи — леси і лесоподібні суглинки, вони містять до 15 % СаСО3, пористі і тому здатні накопичувати вологу. Кальцій лесів сприяє закріпленню в ґрунтах органічних речовин (гумусу) та створенню агрономічно-цінних структурних окремостей (структура ґрунту). Для Лісостепу характерні два типи ґрунтів. По-перше, це різноманітні чорноземи (типові, опідзолені, вилугувані та реградовані), вони утворились під трав'янистою рослинністю. По-друге — сірі опідзолені ґрунти (світло-сірі, сірі та темно-сірі), що утворились під лісовою рослинністю. Найплодючішими є типові чорноземи, які мають найвищий вміст гумусу 4-6 % та слабко кислу або нейтральну реакцію ґрунтового розчину.

Степ

Для Степу характерний рівнинний рельєф, трав'яниста рослинність та перевага кількості вологи, яка випаровується, над кількістю опадів. Кількість опадів становить 350—450 мм. Коефіцієнт зволоження на півдні зони становить 0,8, на півночі — 1,3. Неоднорідність умов зволоження зумовила відмінності рослинного покриву. На півночі знаходяться найпродуктивніші різнотравно-типчаково-ковильні степи, вони змінюються типчаково-ковильними, на півдні переважають найбідніші полинно-типчакові асоціації. Відповідно до трав'яних асоціацій формуються різні ґрунти: під різнотравно-типчаково-ковильними степами — чорноземи звичайні; під типчаково-ковильними — чорноземи південні; під полинно-типчаковими — каштанові чорноземи. У південній частині часто бувають пилові бурі та суховії. Основними ґрунтоутворюючими породами є леси та лесовидні суглинки важко-суглинкового і глинистого механічного складу. У південній частині ґрунтоутворюючі лесовидні породи бувають засоленими, внаслідок чого утворюються чорноземи з неводостійкою і здатною до руйнування структурою.

Ґрунти гірських районів