Борис Васильович Романицький (, с. Чорнобай, нині Черкаська область — 24 серпня 1988, Львів) — український режисер і актор школи П. Саксаганського. Народний артист СРСР (1944). Народний артист Української РСР (1940).
На сцені з 1913 року.
Після закінчення Музично-драматичної школи М. Лисенка грав у Товаристві Українських Акторів під орудою І. Мар'яненка (1916) і Державному Народному Театрі (1918–1922)
З 1922 року співзасновник і мистецький керівник Театру імені Марії Заньковецької, спочатку мандрівного, з 1931 року стаціонарного у Запоріжжі, з 1944 року — у Львові, де працював актором і режисером.
Лауреат Сталінської премії 1950 року та Шевченківської премії 1974 року.
Помер 24 серпня 1988 у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі (поле № 67).
Постановки «Розбійник Кармелюк» Л. Старицької-Черняхівської «Чужі люди» В. Винниченка драми Я. Мамонтова («Рожеве павутиння», «Княжна Вікторія», «Республіка на колесах», «На камені горить» та ін.) «97» М. Куліша драми «Фея гіркого мигдалю», «Марко в пеклі» І. Кочерги «Родина щіткарів» М. Ірчана «Місія містера Перкінса» О. Корнійчука «Олекса Довбуш» Л. Первомайського «Мала перемога» В. Собка драми О. Левади («Камо», «Остання зустріч») «Примари» Г. Ібсена
Найкращі ролі Святослав («Сон князя Святослава» І. Франка) Карл Моор («Розбійники» Ф. Шіллера) Акоста («Урієль Акоста» К. Ґуцкова) Отелло (в однойменній п'єсі В. Шекспіра)
Автор книги «Український театр у минулому і тепер» (1950).
Вшанування 1991 року на честь Бориса Романицького названо вулицю у Львові, в місцевості Новий Світ.
Примітки
Література
Інститут історії України Шевченківський комітет
Посилання