Державний музей образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна — найбільший музей майстрів закордонного мистецтва в Москві. Був урочисто відкритий 13 червня 1912 року (за новим стилем).
Передісторія виникнення музею
В Москві тривалий час не було міського художнього музею міста. Незначні мистецькі колекції в садибах багатих вельмож (Кусково, Останкіно (садиба) та ін.) не задовольняли просвітницьких потреб мешканців міста. Палкими прихильниками створення музею були княгиня Зінаїда Волконська, академік С. Шевирьов, професор К. Герц. Але далі проєктів і декларацій справа не йшла, бо не було великих коштів, а царат не підтримував ідею. Царський уряд в середині 19 століття перевіз з Петербурга до Москви Музей Рум'янцева, що по заповіту належав саме Петербургу. Спротив петербуржців проігнорували. А в Москві виник Московський Публічний і Рум'янцевський музей з бібліотекою. Картинну галерею трохи підсилили творами зі сховищ, серед яких були й невеличкі твори Рембрандта, картини другорядних майстрів Італії, Голландії, Фландрії 17 ст. тощо. В цьому вигляді музей і проіснував до кінця 19 століття.
Професор І. Цветаєв та меценат Нечаєв-Мальцев
Ініціатором створення музею в Москві в межах Московського університету виступив професор Іван Цвєтаєв у 1893 році. Він бачив майбутній музей як відділ університету зі значними збірками зліпків і копій видатних зразків античного мистецтва (копій скульптур, архітектурних фрагментів, бронзових відливків тощо). Вони розглядались як навчальні посібники. Подібні музеї вже існували в Європі й США, на досвід яких і спирався Цвєтаєв.
Почалося вивчення музейної справи в Європі та залучання до ідеї меценатів. Справа видалась занадто важкою, бо довго не мала активних прихильників і великих меценатських внесків, московське купецтво неохоче підтримувало нову ідею. Царат допоміг лише відведенням ділянки землі. Справа зрушила з місця після великого грошового внеску від дворянина Ю. Нєчаева-Мальцева, що став нащадком мільйонного спадку. Конкурс на проєкт будівлі музею виграв відомий архітектор палаців для багатіїв Петро Бойцов. Але відсутність прав на реальне будівництво стало в заваді. І його проєкт був з доопрацюваннями втілений московським архітектором Р. Клейном. Музей урочисто відкрили 31 травня 1912 року за старим стилем. Його перша назва — Музей красних мистецтв.
Зміна концепції музею
На день відкриття музей вже мав значну колекцію копій античного і середньовічного мистецтва, доби еллінізму (копії Пергамського вівтаря з Берліна, Венеру Мілоську з музею Лувр), доби італійського відродження (Давіда Мікеланджело, кондотьєра Коллеоні Андреа дель Верроккйо з Венеції тощо). В музеї розмістили бібліотеку, невелику колекцію античної кераміки з університету, а решта залів стояла порожньою.
Зміна концепції музею прийшла після перших дарунків музею оригінальних витворів мистецтва Стародавнього Єгипту — колекція В. С. Голенищева (1857 — 1947), фаюмських портретів — дарунок Ю. Нечаєва-Мальцева і перших оригіналів картин. Музей копійованих предметів почав перетворюватися на значну музейну збірку оригіналів мистецтва різних країн і століть.
Антична кераміка музею
Зала давньогрецьких оригіналів
Активні археологічні розкопки, що проводили на півдні СРСР та в Криму в колишніх містах-колоніях, надали можливість відкрити в музеї залу давньогрецьких оригіналів. Музей отримав зразки металевої зброї та обладунків, фрагменти архітектурних споруд та надгробки, давньогрецькі рельєфи, мармурові та бронзові статуї, ювелірні вироби та античні монети.
Серед найдавніших експонатів зали давньогрецьких оригіналів - так званий Аполлон з Навкратіса. Колись скульптура була зображенням божества грецького пантеону у повний зріст. В музейну збірку вона потрапила уламком з втраченою лівою рукою і зламаною на рівні половини стегон. Дивним чином непогано збережені обличчя бога і його зачіска з пасмами волосся на плечах, тип,відомий за численними скульптурами куросів. Аполлон з Навкратіса, однак, має не грецьке, а давньоєгипетське походження. Його виготовив грецький майстер, що вже тривалий час працював у якомусь місті у дельті Ніла. Про давньоєгипетське походження експоната кажуть матеріал скульптури (це алебастр, а не мармур чи пісковик), а також розфарбування скульптури, збережене частково. Відомо, що високоякісний алебастр був улюбленим матеріалом для майстрів у Єгипті. Скульптура прибула у музей ще 1911 року від колекціонера Голеніщева разом зі збірками давньоєгипетських старожитностей.
Залу відкрили в колишньому приміщенні кабінету гравюр, який було переведено в окрему споруду за адресою вул. Шапошникова, б. 4 поряд з музеєм. Двоповерхова споруда в стилі московського ампіру стояла руїною без дахів. Музей узяв її на баланс, відремонтував і створив музей графіки зі сховищами. Забрав музей і покинуту сусідню церкву Св. Антипія на колимажному дворі, закладену ще в 16 столітті. Добудови церкви 18 століття (трапезна, дзвіниця) стали додатковими приміщеннями музею, а сам музей перетворився на музейний комплекс з декількох різних споруд.
Розформування Рум'янцевського музею
За радянської влади прийняли рішення про розформування Рум'янцевського музею і його бібліотека стала підмурками Держ. бібліотеки СРСР імені Леніна (з 1924 р.). Колекція гравюр, малюнків і картин Рум'янцевського музею переїхала в Музей. До збірки додали витвори мистецтва і картини з пограбованих і покинутих садиб і палаців Москви, Підмосков'я (найкраща частина картинної галереї з садиби Остафьєво князів Волконських) і навіть далеких областей (збірка картин і скульптур вельмож Барятинських з Курської губернії — Мар'їно). Сюди передали і збірку картин західноєвропейських майстрів Сергія Третьякова, брата Третьякова Павла, засновника Третьяковської галереї. Музей отримав і збірку Д. Щукіна. Колекція музею отримала цікаві зразки різних мистецьких стилів (відродження, маньєризм, бароко, рококо, романтизм, Барбізонська школа, академізм) і різних майстрів, серед яких були:
Лоренцо ді Креді, учень А. Верроккйо Вітторе Крівеллі Ганс фон Кульмбах П'єр Франческо Мола Франсуа Буше Алессандро Маньяско Матіас Стомер Франс Снейдерс Абрахам ван Бейєрен Бернардо Строцці Франческо Сальвіаті Джузеппе Рекко Йоган Лісс Якоб ван Рейсдал Пітер Кодде Гіацинт Ріго Лукас Кранах Старший Гюбер Робер Антоніс ван Дейк Томас Лоуренс Тіциан Симон Вуе Франсуа Мілле Якопо да Емполі Каміль Коро тощо.
Міжмузейні обміни
Нестача дійсно видатних творів спонукала адміністрацію музею вимагати передачі частки творів з тепер Державного Ермітажу і палаців Петербурга. Було зроблено декілька передач в межах міжмузейних обмінів і музей в Москві нарешті отримав визначні твори, серед яких були:
Ніколя Пуссен Перуджино Джованні Джироламо Савольдо Тиціан(картина продана у США) Бронзіно Рубенс Лука Джордано Бернардо Белотто Сандро Боттічеллі Валантен де Булонь Клод Лоррен Антуан Ватто Веронезе Гверчіно Доменіко Фетті Антоніо де Переда Жак-Луї Давід Больтраффіо тощо.
Міжмузейні обміни і передачі картин з Ермітажу і палаців Петербурга значно підняли рівень музейної збірки. У 1937 році з нагоди 100-ї роковини смерті Пушкіна музей отримав додаток — «імені О. С. Пушкіна», хоча поет не мав ніякого відношення до музею західноєвропейського мистецтва.
Відбулися міжмузейні обміни і в Москві. В Москві ще з 1883 року запрацював Імператорський Російський Історичний музей, куди почали передавати різноманітні колекції — археологічні, нумізматичні, колекції класичних старожитностей, стародавньої зброї, коштовного посуду, давньогрецької кераміки, гравюр. Не всі артефакти підходили до концепції музею — висвітлювати історію державності Російської імперії. Тому між двома музейними закладами пройшли обміни: російські історичні документи перейшли в історичний музей, а давньогрецькі, античні, західноєвропейські артефакти були передані в Музей образотворчих мистецтв. Серед них -
Малюнок Лоренцо Берніні на честь папи римського Олександра VII давньогрецька кераміка (арібал з Гераклом і левом із Корінфа, кратер з Гермесом і малим Діонісом із Аттики, амфора Полігнота тощо.) З Рогожсько-Симоновського музею передали два рідкісні твори італійських майстрів 17 століття (натюрморт Якопо да Емполі та жанрова композиція Бартоломео Манфреді або невідомого римського послідовника Караваджо) Надгробкова стела вершника із Аттики перейшла з Московського училища живопису, скульптури і архітектури. Збірки Рум'янцевського музею принесли малюнки П. П. Рубенса і Рембрандта тощо.
Політичний тиск на музей У роки сталінського режиму і залізної завіси музей зазнав надзвичайного політичного тиску з боку комуністичного уряду. Картини багатьох майстрів Західної Європи кінця 19-початку 20 століть були сховані, їх експонування припинено на роки, а зали музею використовували для виставок дарунків Сталіну. Лише зміна політичної еліти в Кремлі і обмежена політика відлиги навернула цих майстрів в їх цільовий музей.
Головні відділи музею
На зламі 20-21 ст. музей активно готувася до 100-ї роковини з дня відкриття та реформував власні відділи. На 2013 р. головні відділи такі:
Відділ мистецтва Старих майстрів (збільшений за рахунок експозиції другорядних митців з фондосховища та нових надходжень. Мистецтво Іспанії і кераміка доколумбової Америки — найменші розділи музею.) Відділ історії і археології Античного світу (Відділ мистецтва Стародавньої Греції та Риму (археологія, антична кераміка, уламки скульптур і архітектурних об'єктів, надгробки, бронза, монети тощо) Відділ Стародавнього Сходу (Відділ Стародавнього Єгипту (рельєфи, окремі скульптури, фаюмські портрети, археологія з країн Сходу тощо) Відділ гравюри і малюнка (Кабінет гравюр і малюнків) Відділ нумізматики Відділ скульптур (невеликий) Відділ мініатюр (невеликий). Відділ приватних колекцій (колишній музей приватних колекцій) Західноєвропейське декоративно-ужиткове мистецтво (емалі, меблі, гобелени Фландрії та Франції, порцеляна Делфта, стародруки тощо). Відділ мистецтва країн Європи і Америки 19-20 ст. Навчальний художній музей імені І. В. Цвєтаєва, куди увійшов колишній відділ копій і зліпків (окрема зала копій скульптур Мікеланджело). Відділ рукописів Відділ музичної культури Відділ мистецтва фотографії Відділ інвентаризації і комплектування Відділ реставрації і консервації Редакційно-видавничий відділ Відділ наукової популяризації Наукова бібліотека Відділ візуальної інформації Відділ інформаційного забезпечення Відділ фото- та цифрової обробки візуальних матеріалів Центр естетичного виховання дітей і юнацтва «Мусейон» Відділ закордонних зв'язків Виставковий відділ Відділ зв'язків із громадськістю. Фондосховища.
Майстри Голландії 17 століття
До неповних та найслабших ділянок музею належать колекції мистецтва Іспанії, де мало великих імен, а ті, що є, представлені другорядними чи ненайкращими творами (Франсіско де Сурбаран, «Христос-малятко», твори з майстерні Веласкеса, а не його самого, два варіанти «Апостола Якова Старшого» Хосе де Рібера, які не є шедеврами, Бартоломео Естебан Мурільйо, випадкові твори тощо). Досить слабким був і залишився відділ мистецтва доби Відродження Італії, Німеччини, раннього нідерландського живопису.
Серед укомплектованих відділів — колекція картин голландців 17 століття, де репрезентовані майже всі жанри — портрет, пейзаж, побутова картина, релігійна композиція, натюрморт. Але відсутні Ян Вермер, талановиті попередники Нідерландів 15-16 століть (Робер Кампен, Рогір ван дер Вейден, Пітер Брейгель Старший, твори представників нідерландського маньєризму). Відсутність в колекції творів цих майстрів дещо компенсує наявність таких майстрів, як Геррі мет де Блес («Шлях на Голгофу»), Антоніс Мор («Портрет невідомого»), Якоб ван Рейсдал (три пейзажі), Рембрандт (шість картин), картини учнів Рембрандта (Карел Фабріціус «Відсіч голови Івана Хрестителя», Арент де Гелдер, Гербрандт ван дер Екхаут, Говерт Флінк тощо).
Відділ декоративно-ужиткового мистецтва