Архі́в — установа, що здійснює приймання, опис і зберігання документів з метою використання ретроспективної документної інформації. Архів як установа або її структурний підрозділ може бути двох видів: архів, який здійснює постійне зберігання носіїв інформації, які стосуються його профілю (архів постійного зберігання), а також архів зі змінним складом документів, у якому носії інформації зберігаються протягом встановлених строків, після чого частина їх підлягає передаванню у відповідний архів для постійного зберігання. Виходячи з типології архіву, існує трактування поняття, як: структурний підрозділ установи, відповідальний за ведення обліку та зберігання документації, яка становить цінність; сукупність матеріалів-носіїв інформації, що утворилися в результаті діяльності установ, підприємств та окремих осіб; будівля (або її частина), корпус архівних колекцій або місце (відділ, кімната, шафа), де в певному порядку зберігаються старі документи, які наразі не актуальні незалежності. Деякі архіви мають документи, яким понад 1000 років. Щороку 9 червня відзначають Міжнародний день архівів. В Україні працює Державна архівна служба України, яка координує всі державні архіви країни. Слово «архів» походить від грецького archeion — так називали будівлю, де зберігали важливі державні документи
Суміжні професії: Архівіст: Знавець з історії, теорії та практики з організації збереження, обліку і використання архівних документів.
Архіваріус: Працівник архіву, що збирає, організовує, систематизує та забезпечує доступ до записів і документів, які мають довгострокове значення.
Етимологія Термін «архів» походить від грецького «ἀρχεῖον» — «адміністративна установа, відомство», що є похідним від «ἀρχή» — «влада, правління, початок», пов'язаного з етимологічно неясним дієсловом «ἀρχώ» — «починаю; (я) є першим; керую». З грецької перейшов у латинську — «archivum», з якої через німецьку мову потрапило в українську.Етимологічний словник Української мови / Під. ред. О. С. Мельничук — Київ: «Наукова думка», 1982. — Т. 1. — С. 90.. Українською мовою — «архів» (староукраїнською — «архива» (XVIII ст.); англійською — archive; німецькою — «archivieren»; французькою — archives; польською — «archiwum».
Історія розвитку архівної справи
Стародавній Світ У давніх цивілізацій поняття архіву не було відділене від поняття бібліотеки. Фактично це були сховища змішаного типу. Перші такі установи виникли на території Межиріччя, де знаходились держави Шумеру, Аккаду, Вавилону, Ассирії. Архіви шумерів представлені міськими архівами Уру, Лагашу, Шурупаку, наявні та приватні (залишки власних бібліотек у будинках звичайних ремісників). Особливістю роботи цих закладів було започаткування сортування та каталогізація документів, які писались на глиняних табличках у корзинах, зберігались на глиняних полицях зі спеціальними позначками. В ассирійських найбільших архівах удосконалилась система збору, переписування інформації та перевірки правдивості даних. Найбільш досконалою бібліотекою цього регіону варто вважати бібліотеку-архів Ашшурбаніпала.Бржостовская Н. В. Архивы и архивное дело в зарубежных странах. (История и современная организация). — Москва, 1971. — С. 7.
Серед архівних систем, що цивілізаційно належали до східних деспотій, окремо постає єгипетська, яка мала свою специфіку. Їхні тексти записувались на папірусі, тому до нашого часу дійшло мало залишків таких установ. Найважливішим архівом був Фараонський архів. При дворах існувала спеціальна посада — наглядач Будинку Книг. Архіви поділялися за категоріями. Існували храмові установи (Геліополь, Карнак, Луксор), де зберігались здебільшого священні тексти. У архівах фараонів — управлінські праці, дипломатичне листування. У номових архівах — регіональна адміністративна документація. Збереглись незначні залишки родинних і приватних архівів (в основному майново-побутова інформація.) Форма зберігання еволюціонувала протягом усієї історії Єгипту — спочатку в ящиках, глиняних ковшах, пізніше — у нішах стін. Найкоштовніші документи — в алебастрових футлярах. Існувала і система каталогів, до нашого часу дійшло шість таких. Варто зазначити, що допуск до таких сакральних споруд мали лише жреці, писарі або представники роду фараона. До архівів перших цивілізацій входили: релігійні книги, медичні та астрономічні трактати, математичні праці, державна документація, повчання та моральні настанови, поетичні збірки. Це усе надалі вплинуло на формування таких систем у Греції та Римі.Глухов А. Г. Судьбы древних библиотек: Научно-художественные очерки. — Москва: Либерея, 1992.— С. 28. Архіви античної Греції пройшли довгий шлях розвитку від глиняних табличок крито-мікенської доби, царських архівів пізнішого часу до полісних, які зберігалися в храмах тих богів, що оберігали відповідний політичний устрій поліса. Наприклад, архів Афінського полісу містився в храмі Метроон. Архіви елліністичних монархій поєднують у собі риси давньосхідних і грецьких традицій. Це насамперед канцелярія Александра Македонського, а також архіви його спадкоємців на місцях. Всесвітньою популярністю користуються знамениті бібліотеки елліністичного світу — Александрійська, Пергамська і Антіохійська.Немировский А. И. Нить Ариадны: В лабиринтах археологи. — М.: Вече, 2007. — 431 с.
У Давньому Римі існували дві великі групи архівів: жрецькі та цивільні. Одним з найстаріших жрецьких вважається сховище «Сивілиних книг», яке знаходилося в храмі Юпітера Капітолійського і починає свою історію з VI ст. до н. е. Найважливіший цивільний архів республіки називався Ерарій (скарбниця) при Сенаті в храмі Сатурна. Туди направлялися матеріали Сенату: протоколи засідань, записи рішень і декрети, угоди Риму з іншими державами. Також в Ерарії перебували документи з архівів інших посадових осіб. В І ст. до н. е. установа отримує назву «табулярій» (лат. tabule — дощечка для письма). На чолі архіву завжди стояли квестори, але вагому роль відігравали писарі. В архіві використовували також працю писемних державних рабів. Архівні матеріали мали вигляд воскових дерев'яних дощок, які часто об'єднували у зв'язки папірусу, пергаменту. Матеріали мали структурування у сховищі за групами: установа — посадова особа — вид документу. Всередині кожної групи існувало датування документів за роками.Борухович В. Г. В мире античных свитков. — Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1976. — с. 194–202.
Середні віки З розпадом Римської Імперії приходить у занепад і розвиток архівної справи. Єдиним продовжувачем давніх традицій стала ВізантіяМеньшиков А .В. Архивы Византии X–XV в., архіви якої можна поділити на державні архіви (архіви різних державних відомств, установ міської та провінційної адміністрації), імператорський архів, архіви церковних установ, приватні архіви. Така кількість архівів була пов'язана з наявністю великого землеволодіння та високим рівнем розвитку комерційних відносин, які вимагали ведення письмового діловодства.
На території Західної Європи у зв'язку з Великим переселенням народів, зникає традиція ведення архівів, більшість з них правителі намагались перевозити з собою, і лише з початком християнізації були утворені церковні, а згодом світські архіви. Зокрема у Франції у VI столітті виникають монастирські, а у XIII столітті — міські. Дедалі більшого поширення набувають інвентарі — описи документів, розташовані в певному порядку. Французький король Філіп-Август, розпорядився про організацію архіву французької корони, відомого під назвою «Скарбниці хартій», одного з найбільших і цінних архівів середньовічної Європи. У Франції перший відомий інвентар був складений у 1313 рGuyotjeannin (Olivier) et Potin (Yann), " La fabrique de la perpétuité : le trésor des chartes et les archives du royaume, XIII–XIX s. ", Revue de synthèse. Fabrique des archives, fabrique de l'histoire, Sesérie, 2004 — pp. 15-44 pp..
В Англії розвиток архівної справи бурхливо розпочинався з приходом нормандців. У цей період важливі документи зберігались у скарбниці. Перші згадки про головного архіваріуса датуються 1199 роком. У 1286 році створено посаду «головного над сувоями» (master of rolls) Sir Robert Worcester. History of the Master of the Rolls. Титул було затверджено тільки у 1495 році. Державним архівом стала колишня церковна будова біля королівського палацу. Існували архіви також у містах і при університетах. Спроби сортувати документи призвело до створення перших актових книг. Наприкінці XVI століття через появу терміна «державна таємниця», держава створює «Архів державних паперів», який знаходився у лондонському Тауері. З початком Реформації архіви зазнали секуляризаціїАссман А. Простори спогаду. Форми трансформації культурної пам'яті / Пер. з нім. К. Дмитренко, Л. Доронічева, О. Юдін. — К.: Ніка-Центр. 2012. — 63 с..
Щодо історії розвитку архівної справи в Іспанії, то вони були місцевими (архів Толедо, архів Арагонського королівства у місті Сарагоса, Архів Кордовського халіфату та ін.). Але в більшості їх знищили у ході Реконкісти та під час вторгнення Наполеона до Іспанії. Проте значний вплив на формування системи архівозбереження на території Іспанію мали східні народи, зокрема арабські.Альтамира-и-Кревеа Р. История Средневековой Испании. Т.1. / Перевод с испанского Е. А. Вадковской и О. М. Гармсен. — СПб.: «Евразия», 2003. — С.- 158–162. Почалося виникнення бібліотек та архівів за династії Омеядів в 750 році. Найбільший «Дім мудрості» знаходився в Дамаску. Будівництво проходило біля палацу, як халіфської власності, яка існувала за його рахунок. Відбувалося продовження традицій збору і копіювання та переклад іноземних праць, зокрема давньогрецьких, перських та індійських рукописів. Документи зберігали в установі, у величезних приміщеннях з дерев'яними шафами. Кожна галузь мала свою шафу і свій каталог, куди були занесені назви праць. Тексти записувались на папері, таємницю виготовлення якого вони дізнались від китайців. Доступ у таку структуру мали відомі громадяни: вчені, поети, чиновники. Приїжджим читачам надавалось житло і харчування. З ІХ століття документаційні установи з'явилися у мечетях, медресе, лікарнях, мавзолеях.
На Далекому Сході в цей час Імператорський Китай був культурним та політичним гегемоном, що відобразилось і на ведені архівної справи. Специфіка їх функціонування полягала у постійних змінах династій, ідеологій та потребі у легітимізації влади, тому боротьба ідеологічних течій вплинула на документацію та її зберігання, за панування легістів, архіви були перенесені в «заборонений палац» і вхід туди проводився виключно за довідками, несанкціоноване проникнення або зміна ієрогліфа каралися смертюФлуг К. К. История китайской печатной книги сунской эпохи X–XIII вв. — Москва.: Издательство Академии наук СССР, 1959. — С. 40. По всій державі відбувався розшук документації та книг, створювалися місцеві архівні сховища. На законодавчому рівні цією роботою займались палати: лати Тань Лу, в якій зберігались законодавчі матеріали і дані перепису населення, архів Лань Тай (імператорський секретаріат) і сховище секретної інформації Цин Лінь. Кожен архів-бібліотека був наукових центром держави з величезним штатом вчених, коментаторів, редакторів, каталогізаторів.Ван Шу Пин. Архивы и архивное дело в Китае: преемственность и эволюция: Вторая половина XX века: диссертация … кандидата исторических наук : 05.25.02. — Москва, 2003.- 238 с.
Японія та держави на території сучасної Кореї повторювали законодавчу структуру відділів. Але на японських островах існувала певна специфіка у вигляді запису на бамбукових дощечках (яп. mokkan 木簡). Вони використовувались для поточних адміністративних записів та господарських підрахунків. Зберігались у архівах великих храмів і сімейних архівах чиновників та принців крові.Piggott J. R. Mokkan. Wooden Documents from the Nara Period (англ.) // Monumenta Nipponica: журнал. — Sophia University, 1990. — Т. 45. — № 4. — С. 449–470.
Новий час