Рубіжне

Рубі́жне () — місто в Сіверськодонецькому районі Луганської області, центр Рубіжанської міської громади. Спочатку селище, з 1934 року місто (районний центр), а з 1940 року місто обласного підпорядкування. Розташоване на лівому березі річки Сіверський Донець поряд з містами Сіверськодонецьк і Лисичанськ. Протяжність міста з півночі на південь — 8,5 км, з заходу на схід — 6 км. Рельєф спокійний. Абсолютні позначки поверхні коливаються від 50 до 90 метрів над рівнем моря. Відстань до Луганська 120 км. Центр хімічної, целюлозно-паперової промисловості.

Влітку 2014 місто перебувало в зоні АТО. У вересні 2014 до міста евакуйовано Луганський державний медичний університет.

Під час повномасштабної російської навали було значно зруйноване та з 12 травня 2022 року тимчасово окуповане.

Населення Станом на 1 січня 2018 року наявне населення склало 57 763 особи, а постійне — 58 022 особи.

Національний склад Національний склад населення за даними перепису 2001 року: НаціональністьВідсотокукраїнці66,34%росіяни31,35%білоруси0,74%вірмени0,38%татари0,11%інші/не вказали1,08%

Мовний склад Рідна мова населення за даними перепису 2001 року: МоваЧисельність, осібДоляРосійська39 37460,05%Українська25 53438,95%Вірменська1800,27%Білоруська1080,17%Румунська210,03%Інші/Не вказали3470,53%Разом65 564100%

Динаміка 1959 — 35,1 тис. осіб; 1970 — 58,3 тис. осіб; 1979 — 65,7 тис. осіб; 1989 — 74 тис. осіб; 1993 — 75,6 тис. осіб; 2001 — 65,3 тис. осіб; 2012 — 60,1 тис. осіб. 2018 — 57,7 тис. осіб.

Рух населення За 2017 рік: кількість народжених (осіб) — 358; кількість померлих (осіб) — 876; природний приріст — −518;

Міграційний рух За 2017 рік: число прибулих — 266; число вибулих — 567; приріст — −301.

Назва Назва була перенесена з однойменного села, що лежало поблизу. Найменування села від рубіж. Засноване поселення запорожцями як застава від набігів татар на рубежі (кордоні) Слобідської України та «Дикого поля». Проте цей переніс відбувся не прямо, а за рахунок посередництва. Так, мешканці села Рубіжне будували ділянку залізниці від Лисичанська до Кремінної. Під час її спорудження вони віднайшли піщаний кар'єр, який назвали рубіжанським. Згодом біля цього місця з'явилася станція, що взяла назву Рубіжна. І вже ця назва перейшла на населений пункт.

Історія

Заснування В результаті пошукових робіт аматорів-археологів міського Товариства охорони пам'ятників історії культури було виявлено більше ніж десяти стоянок палеолітичного і мезолітичного часу. На околицях міста знайдені дві неолітичні стоянки.

Заснування міста напряму пов'язане з будівництвом залізниці Лисичанськ-Куп'янськ у 1894—1895 рр. Залізниця довжиною 124,84 км була прокладена за 1,5 роки. 17 грудня 1895 року по ній почали рухатися потяги. Роз'їзд на лівому березі Сіверського Дінця отримав назву поблизу розташованого правобережного села Рубіжне, мешканці якого будували ділянку залізниці від Сіверського Дінця до Кремінної. В час будівництва роз'їзду був відкритий великий піщаний кар'єр, який називався Рубіжанським. У 1898 році була збудована друга колія залізниці, роз'їзд став розширений і у 1900 році перетворений у вантажний пункт піску та виробів з нього. У 1904 році Рубіжне стає залізничною станцією. Російська імперія Будівництво селища «Руско-краска» (у майбутньому м. Рубіжне) стало результатом розвитку в нашому регіоні анілінобарвникової промисловості. Початок у 1914 році Першої світової війни перешкодило імпорту барвників з Німеччини в Росію. Це вдарило по фабрикантам—текстильникам. У Москві заснували товариство хімічного барвникового виробництва «Руско-краска», яке ухвалило рішення про будівництво заводу в межах станції Рубіжне. Головну роль у виборі місця відіграла близькість джерел сировини, палива та води. Питання транспортування вирішила залізниця. Тут же був дешевий будівельний матеріал: крейда, вапняк та пісок. Робоча сила надходила до станції з околишніх сіл у пошуках заробітку. Місцевий землевласник Мартиненко дешево продав акціонерному товариству 1840 десятин неродючої землі. 17 липня 1915 року на відстані півкілометра від залізничної станції почалося будівництво заводу «Руско-краска». На будівництві працювали сотні чоловіків з підводами з Боровеньківської та інших волостей Старобільського повіту Харківської губернії. Обладнання завозили з Риги, Ревеля, Катеринослава та інших міст. Разом з заводом було закладені перші житлові будинки. Поряд з заводом «Руско-краска» будувався завод акціонерного товариства «Коксобензол». Російське товариство для виробництва та продажу пороху будувало цехи заводу вибухових речовин (тепер казенний хімзавод «Зоря»). Народження трьох заводів «Руско-краска», «Коксобензол» і «Вибухових речовин» знаменувало появу в Росії нової галузі промисловості.

У 1916 р. у Рубіжному мешкало 3 тис. ос. В будинку барачного типу знаходилась двокласна школа, де навчалося 50 дітей. З розширенням будівництва підприємств зростало і розвивалося селище. На пісках не тільки будувалися дома, а й насаджувалися дерева, при тому що ґрунт приходилось завозити з далеку. Розширявся селищний пункт, зростав його індустріальний потенціал. У квітні 1930 р. у зв'язку з появою Рубіжанського району селище «Руско-краска» було перейменоване у місто Рубіжне, яке стало його центром. У 1934 році державний житловий фонд становив 48,0 тис. м² жилої площі. А в 1940 році житловий фонд зріс до 120,0 тис. м² і в Рубіжному проживало 21,9 тис. осіб. Містом обласного підпорядкування Рубіжне стало 10 серпня 1940 року.Відомості Верховної Ради СРСР. — 1940. — № 34 (97). — 29 вересня. — С. 4. Українські визвольні змагання Перша світова війна, а також посилення експлуатації з боку власників заводів, які прагнули якомога більше нажитися на військових постачаннях, сприяли невдоволенню робітників. У січні 1917 року на підприємстві спалахнув страйк. Робочі вимагали збільшення заробітної плати на 10 % і домоглися цієї надбавки. З піднесенням зустріли трудящі звістку про перемогу Лютневої революції і повалення «самодержавства». У цехах відбулися мітинги, на яких зачитували маніфест РСДРП (б) «До всіх громадян Росії». 9 жовтня 1917 року на загальних зборах робочих «Руско-Краски» і «Коксобензола» був створений більшовицький осередок, що об'єднав комуністів обох підприємств. Головою його обрали Р. Медведського.

Після жорстокого бою більшовиків з українськими та союзними військами в районі Сватової Лучки 17 квітня 1918 року частини Червоної Армії відступили до Лисичанська. Загін робочих селища влився до складу 5-ї армії, командувачем якої був призначений Ворошилов. Німецько-українські війська звільнили станцію Рубіжне і селище. У зв'язку з початком революції в Німеччині німецьке командування в листопаді 1918 року почало виводити свої війська з України. Відступили німці й з селища Руско-Краска. Проте його відразу ж захопили білокозаки генерала Краснова. 15 грудня 1918 року частини Червоної Армії знову захопили поселення. 14 березня 1919 року завод «Руско-Краска» був націоналізований. Робочі приступили до відновлення підприємства. Однак наступ денікінських військ на Донбас перервав цю роботу. Згодом Рубіжне повторно і остаточно опинився під радянською окупацією. Радянський період У ранній період СРСР населений пункт входить до складу новоствореної Луганської області. Активно розвивається промисловість.

В часи Другої світової війни сотні городян поповнили військові частини, що формувалися на Донбасі. Партійна організація, дирекція хімічного комбінату керували перебудовою роботи підприємства для випуску оборонної продукції. Коли в жовтні 1941 року фронт наблизився до Рубіжного, хіміки почали демонтаж устаткування. 10 липня 1942 року Рубіжне захопили німецькі війська. Протягом шести з половиною місяців гітлерівці бешкетували в місті. Будівлю однієї з електропідстанцій хімічного комбінату німці перетворили на в'язницю. Біля її стін часто чулися постріли. Гітлерівці заарештовували і розстрілювали активістів, що залишилися в місті. Близько 50 вихідців із Рубіжного стали бійцями Слов'янського партизанського загону під командуванням М. І. Карнаухова, який діяв на території Донецької та Луганської областей. 31 січня 1943 року радянські підрозділи 124-го гвардійського стрілецького полку 41-й гвардійської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Н. П. Іванова, подолавши опір німців, витіснили їх з міста.

По закінченню війни інфраструктура Рубіжного зазнала серйозних руйнувань. У 1948 році відновив діяльність Рубіжанський філіал Всесоюзного науково-дослідницького інституту органічних продуктів і барвників, колектив якого зробив значний доробок у розширення асортименту й поліпшення якості продукції хімкомбінату. У тому ж році почала працювати Рубіжанська філія Державного інституту з проектування підприємств анілінобарвної промисловості «Гипроанилкраска».

У травні 1960 року був організований трест «Рубіжанськийхімбуд». Він мав сім будівельних управлінь. З часу створення по 1975 рік включно обсяг виконаних трестом будівельно-монтажних робіт збільшився у 1,8 рази та обчислювався у 310 млн руб. (70 % цих робіт становили об'єкти хімічної промисловості).

Якщо у 1951 році було п'ять загальноосвітніх шкіл з 4115 учнями, то в 1975 році — вже 11 шкіл, у тому числі дві школи-інтернатів. Чисельність учнів у них становила 9230, а вчителів — 444. Незалежна Україна Кінець XX — початок XXI століття З 24 серпня 1991 року Рубіжне входить до складу незалежної України.

У травні 1995 року Кабінет Міністрів України затвердив рішення про приватизацію АТП-10917, картонно-пакувального заводу, хімічного заводу, а також інституту хімічної технології та промислової екології, розташованого в місті.

Станом на 1 січня 2011 року населення міста складало близько 61 000 осіб.

У липні 2015 року в Рубіжному пофарбували пам'ятник Леніну. Того ж місяця, в межах декомунізації пам'ятник було демонтовано.

У 2020 році після адміністративної реформи Рубіжне увійшло до складу новоствореного Сєвєродонецького (Сіверськодонецького) району та стало центром Рубіжанської територіальної громади. Того ж року місто потерпає від пандемії COVID-19.

Російсько-українська війна

22 травня 2014 року в ході бою з проросійськими бойовиками підрозділ капітана Ярослава Миронова прямував на підмогу військовим, що потрапили у засідку. У бою було підбито українську військову техніку, загинуло 3 вояки — Сергій Ярошенко, Олександр Ковальчук та Олександр Фурман, 5 поранено, сам капітан Миронов важко поранений.

Заблокована на Луганщині 30 бригада та її порятунок. Деталі спецоперації.

20 липня в ході проведення антитерористичної операції проти незаконних збройних формувань до міста вступили українські частини. У другій половині дня дві колони українських військ, одна — з боку Старої Краснянки, інша — зі сторони Варварівки повз панчішну фабрику, пройшли через м. Рубіжне до Воєводівки.

З 2015 року головою міста обрано Хортіва Сергія, який брав участь у військових діях на боці терористів. Занесений до бази «Миротворця».С.Хортів на сайті Миротворець Після окупації 2022 року знов співробітничає з окупантами.

Уже в березні 2022 року через місто став проходити фронт, згодом почались вуличні бої, внаслідок російських обстрілів було пошкоджено та зруйновано об'єкти цивільної інфраструктури, житлові будинки, були загиблі та поранені серед цивільних.

5 квітня 2022 року російські загарбники влучили у цистерну з концентрованою азотною кислотою. На місці вибуху здійнявся яскравий рудий дим. Голова обласної військово-цивільної адміністрації Сергій Гайдай закликав всіх хто поруч перебувати в укритті та використовувати захисні маски.

З 12 травня 2022 року опинилось під російською окупацією.

За словами голови Луганської ОВА Сергія Гайдая місто розділило долю Маріуполя: «промислове місто зруйновано вщент, вцілілих будівель немає, багато будинків відновити неможливо. У дворах — поховання».