Худо́жня обро́бка шкі́ри — вид декоративно-ужиткового мистецтва, що особливими способами формотворення й оздоблення, дозволяє створювати чимало зовнішньо досконалих побутових речей: посудин, взуття, одягу тощо.
У первісні епохи, шкіру розглядали лише з боку її практичної придатності. Згодом зрозуміли художню вартість шкіри, шляхом спроб і помилок, виявили та вдосконалили техніки її обробки. Так, у середньовіччі шкіра стала матеріалом для художньої творчості, пов'язувалася з багатьма ремеслами: чинбарством (первісна обробка сировини), шевством, лимарством (виготовлення предметів упряжі), кушнірством (пошиття шкіряного одягу), палітурництвом (виготовлення шкіряних обкладинок) та інше.
Історія Первісні люди успішно використовували шкіру тварин для того щоби захистити себе від мінливої погоди. Проте був такий одяг недовго, на нього згубно діяла вода та перепади температури. Власне, саме тому лише невелика частина шкіряних предметів, виготовлених стародавніми майстрами дійшла до наших днів. З часом люди навчились продовжувати життя шкірі: при розкопках у Єгипті та Месопотамії, які відносяться до V ст. до н. е., археологи виявили зображення на стінах, які відображали процес обробки шкур. Більш того, в ході сучасних досліджень, група археологів і антропологів з Університету Бордо, Політехнічного інституту Бордо і Університету Барселони виявила свідоцтва використання інструменту для виготовлення шкіряного одягу, що належить до епохи верхнього палеоліту, тобто приблизно 39 600 років томуLuc Doyon, Thomas Faure, Montserrat Sanz, Joan Daura, Laura Cassard and Francesco D’erric. A 39,600-year-old leather punch board from Canyars, Gavà, Spain. // SCIENCE ADVANCES. Vol 9, Issue 15. 12 Apr 2023. Аналіз фрагмента древньої кістки, який був знайдений на місці розкопок недалеко від Барселони в Іспанії, показав точкові проколи, які є найдавнішим зразком перфокарти, що використовувалася для шиттяЗнайдений інструмент, за допомогою якого 40 000 років тому виготовляли одяг (фото). // Анатолій Шевченко. 19.04.2023.
Зберігали шкури, висушуючи їх в розтягнутому вигляді на сонці, втираючи в поверхню шкіри жир і добре розминаючи її, або поєднуючи ці два нехитрі способи дублення.
Що тільки не робили майстри того часу зі шкіри: одяг та взуття, різноманітний посуд, торби, футляри. Надуті овечі шкури, зняті «панчохою», служили відмінним засобом для руху по воді, зі шкур, натягнутих на каркас, виготовляли човни, а кочові племена подібним чином будували власні тимчасові помешкання. Воїнам щит із шкур не раз рятував життя, а барабан підносив бойовий дух.
Спочатку це були цілком прикладні речі, проте стародавній людині, як і нам з вами, також хотілось виразити себе. Знайшлись ремісники з творчим підходом до роботи, які стали праотцями художньої обробки шкіри. Якщо ви будете в Єгипті у Долині царів, обов'язково погляньте на найдавніші твори мистецтва зі шкіри (1350 р. до н. е.), вони збереглись у гробниці Тутанхамона — це розшитий одяг жерців, сандалії, прикрашені золотом, різноманітні предмети побуту. Причому, в їх оздобленні використовували фарбування шкіри, аплікацію, навіть найпростіше гравіювання.
З виникненням писемності майстри Пергамського царства навчились вичиняти шкури особливим способом, отримуючи матеріал, схожий на папір, — пергамент. Римляни в І ст. до н. е. пішли ще далі — вони переплітали листи пергаменту на зразок книги, пізніше стали робити захисні обкладинки, найчастіше з недорогої шкіри.
З розвитком палітурної справи розквітала і техніка художньої обробки шкіри: вже у X ст. обкладинка багато прикрашалась різноманітними штампами, гравіюванням, тисненням. Орнаменти покривали всю поверхню обкладинки, вражаючи своїм різноманіттям — від найпростіших кругів та трикутників до зображення рослинного декору, фігур тварин, лицарів, янголів тощо. Проте, лише небагато примірників шкіряних виробів того часу дійшли до нас.
В епоху готичного стилю (XIII—XV ст.) отримала широке розповсюдження техніка гравіювання шкіри, вона достатньо складна у виконанні, тому потребувала високої майстерності від художника. Гравійовані вироби періоду готики досі вважаються неперевершеними творами мистецтва, вони зберігаються у багатьох музеях світу. Сортимент таких виробів достатньо широкий — це шкіряні шпалери, різноманітні футляри, шкатулки, скриньки, і, звичайно ж, палітурки. Особливо цінувались роботи німецьких, швейцарських, австрійських та чеських майстрів. Техніка гравіювання була дуже дорогою, тому найчастіше вона застосовувалась в поєднанні з рельєфним тисненням, золоченням та штампуванням, які могли виконувати майстри нижчого рівня. А у середині XV ст. у Франції почали прикрашати шкіряні обкладинки за допомогою печатних пластин з вигравіюваним на них малюнком, що значно спрощувало роботу, та здешевлювало її.
В епоху Відродження на сцену виходять італійські майстри, і стримане готичне гравіювання поступається місцем вишуканому тисненню. На шкіряних щитах, шоломах або шкатулках відтворювались цілі рельєфні картини, що зображали міфологічних персонажів, сцени полювання або воєнних дій, наприклад. Поступово італійські чинбарі стали впроваджувати в Європі техніку ручного золочення, запозичену у перських ремісників, а разом з нею і вигадливі східні орнаменти. З італійськими палітурниками успішно конкурували представники угорської школи художньої обробки шкіри. У своїх роботах вони використовували шкіру різних кольорів, головним елементом композиції часто ставав герб, обрамлений рослинним чи плетеним орнаментом, різьбою, золотінням.
Зі стилем бароко в моду ввійшли шкіряні шпалери, спочатку їх робили у Північній Африці, потім в Іспанії, а у XVII ст. вони здобули знаність у всій Європі. Декорували такі шпалери штампуванням, пишними орнаментами, тисненням, золотом та сріблом, вишивкою, знову у оздобленні з'явилось гравіювання.
У XVIII ст. величне бароко поступилось місцем легкому рококо. В оздобленні шкіри переважає мереживний орнамент як відображення моди того часу. Французькі художники прикрашають власні вироби мозаїкою, наклеюючи різнокольорові шматочки шкіри на шкіру основи, ми називаємо цей спосіб аплікацією. Складніший варіант мозаїки — це інтарсія, коли на шкіряній основі вирізають отвори, в які вклеюють шматочки шкіри такого ж самого розміру, що й вирізані, але інших кольорів. Внаслідок трудомісткості виконування інтарсія не отримала широкого розповсюдження.
В кінці XVIII ст. в мистецтві господарював простий та строгий класицизм, але нічого нового до способів художньої обробки шкіри він не додав. XIX ст. заполонив стиль модерн з його незвичайними обтічними формами, що так відрізнялись від лаконічності набридлого класицизму. В роботах по шкірі знову з'являється гравіювання, яке найкраще підкреслювало чистоту ліній модерну, застосовується інтарсія, золотіння. Приємно буде дізнатись, що наші предки — скіфи також були майстрами обробки шкіри: в курганах на Гірському Алтаї вчені знайшли шкіряні посудини, коробки, упряж, датовані V-І ст. до н. е. Як декор застосовувалась, в основному, аплікація, проте вже зустрічається тиснення і татуювання (виявляється її роблять не лише на живому тілі).
За свідченням літописців, шкіряний промисел у слов'ян був відомий ще VI—VII ст., щоправда шкіряних речей дійшло до нас дуже мало, найчастіше це було взуття з дубленої шкіри.
Під час розкопок у Москві та Новгороді були виявлені шкіряні майстерні, що існували в ХІ — ХІІ ст.. Виготовляли в них взуття, шиті золотом і сріблом пояси, рукавички, кінську збрую, пергамент. З розповсюдженням письменності в Київській Русі, почали з'являтись шкіряні палітурки. Спочатку вони виконували завдання захисту і були прості в оформленні, з часом їх стали прикрашати сліпою печаткою штампами різноманітної форми, зображенням рослин, геометричними орнаментами, опуклим тисненням.
Особливо відомим був промисел з вичинки сап'янових шкір в Торжку, самобутні вироби руських майстрів — багато прикрашене взуття, пояса, гаманці. Виробництво шкіри на Русі успішно розвивалось, багато в чому випереджаючи Європу. Тільки тут вироблялась кольорова шагрень, сап'ян чудової якості та унікальних кольорів, червона юхта, яку експортували закордон до 1914 року.
У XX ст. шкіряне ремесло не зникло ні у європейських країнах, ні у нас в Україні. Визнані художні центри з обробки шкіри існують в Італії, Німеччині, Румунії, Болгарії. Успішно і плідно працюють і інші національні школи чинбарів: насамперед, слід назвати естонських та латвійських художників, чиї роботи не раз одержували нагороди на міжнародних виставках; вікові традиції обробки шкір передавались від покоління до покоління у народів Крайньої Півночі, Сибіру і Далекого Сходу; розвивались промисли в Киргизії, Казахстані й Татарстані.
Якби людина не навчилась тисячі років тому зберігати шкіру, зняту з вбитого звіра, не було б і нашого мистецтва. Одним із найдавніших способів дублення є жирове: в сиру шкіру втирали тваринні або рослинні жири, потім добре розминали спеціальними ножами, а бувало, що й жували шкуру, щоб пом'якшити її. Навіть зараз коли на дворі XXI століття, подібним способом, використовуючи риб'ячий жир, вичиняють шкури деякі народи Півночі.
А в Індії з незапам'ятних часів для дублення шкіри використовували відвари різноманітних рослин які містили таніди: жолуді та кору дуба, плоди акації, кору каштана, сосни, ялинки, верби та мирту.
Галунове дублення проникло в Європу з Китаю, там обробляли шкури сумішшю алюмінієвих галунів (мінерали, подвійні водні сульфати алюмінію і лужних катіонів) і звичайної кухонної солі.
Досі для вичинки шкур використовують саме ці три способи дублення, що зазнали за багатовікову історію деяких змін. Слід зауважити, що у різних народів існували і свої, самобутні вичинки шкур: індіанці, наприклад, обробляли шкури димом від вогнища, турки протравлювали їх у висівках, виноградному соку, меді та інжирі, татари вимочували в кумисі, на Русі заквашували у хлібному киселі.
Вичинювання шкіри
Коротко ознайомимося з сучасним процесом вичинки шкіри. Власне, дублення — це обробка шкіри тими чи іншими речовинами для надання їй еластичності, міцності та зносостійкості. Проте, перед тим як приступити до дублення, зняті шкури консервують (найчастіше в концентрованому розчині солі), потім декілька діб вимочують спочатку у воді, потім у розчині вапна, видаляють м'язово-жировий шар, що залишився на шкірі та волосяний покрив шкури. Ця шкіра проходить повторну обробку для надання ще більшої міцності та пластичності. Отриманий шкіряний напівфабрикат готовий до дублення. За допомогою жирового дублення, використовуючи жир тріски, тюленів, обробляють шкури лосів, оленів, кіз, телят, для отримання замші. Рослинним дубленням вичиняють шкури великої рогатої худоби, свиней та коней. Такі шкури щільні, гнучкі, добре вбирають вологу, мають приємний рожево-бежевий колір.
В сучасному виробництві застосовують переважно мінеральне дублення, використовуючи розчини солей хрому або алюмінію, тому його називають хромовим дубленням.
Завдяки досягненням сучасної хімії з'явилось так зване синтетичне дублення, де застосовують синтали — продукти складного органічного синтезу.
Будова та види шкіри
Будова шкіри Шкура тварини складається з трьох основних шарів: епідермісу, власне шкіри — дерми і підшкірної клітковини. Епідерміс — це верхній шар, розміщений над дермою, утворюється клітинами, наповненими вологою, живляться вони через капіляри та пори. Волосяний покрив тварини, пронизуючи епідерміс, з'єднується з дермою. В ході вичинки, епідерміс видаляється, тоді як при виробництві хутра він має основне значення. Власне шкіра або дерма — це те, з чого виробляють шкіру. Основними складовими дерми є волокна сполучної тканини: колагенові, еластинові і гладенькі м'язові. Третій шар шкури — підшкірна клітковина, складається із сполучних, м'язових, нервових волокон та жирової тканини, з'єднує дерму з м'язами тварини. Під час виробництва клітковина повністю видаляється.