Лубни́ (стародавня назва — Лубно, Лубні) — місто в Україні, адміністративний центр Лубенської міської громади та Лубенського району Полтавської області. За чисельністю населення — 4-те місто в Полтавській області після Полтави, Кременчука та Горішніх Плавнів. Станом на вересень 2024 року у місті Лубни проживало понад 50 тисяч осіб.
Колишня резиденція князів Вишневецьких, столиця «Вишневеччини» впродовж 1639—1648 років. У місті було проголошено «Лубенську республіку», яка існувала у 1905—1907 роках.
Географічне розташування Місто Лубни розташоване в центральній частині України, в центрі Лубенського району, на правому березі річки Сули. Межує з селами Вільшанка, Мгар, Засулля, Солониця, Терни, Кононівка, Вищий Булатець, Нижній Булатець, Новаки, Клепачі.
Клімат Місто Лубни перебуває в зоні помірного клімату, яку характеризує прохолодне літо. Найтепліший місяць — липень із середньою температурою 20,4 °C (68,7 °F). Найхолодніший місяць — січень, з середньою температурою -5,9 °С (21,4 °F).Клімат Лубен
Поділ міста З 2000 року 53-тисячні Лубни поділені на 8 мікрорайонів. Кожним мікрорайоном керує спеціально призначений секретар з числа співробітників міськвиконкому. Разом із дільничними поліцейськими та працівниками житлово-комунальної служби секретар намагається оперативно вирішувати проблеми містян, які звертаються по допомогу.
Символіка
Офіційно затвердженими символами Лубен є герб та прапор міста.
Гімн Лубен — один із символів міста. Музика І. Любича, слова О. Хало. Славтесь, Лубни величаві, Горда красуня Сула. Рідному місту навіки Наша хвала.
Прославляймо Лубен, звитягу трудову, Малинове знамено, козацьку булаву, Місто сонця і весни — Вічно юні Лубни.
З верхнього Валу — донині Вірна і доблесна путь, Хай над Лубнами зоріє Світлість майбуть.
Історія Стародавні часи
Лубни — це найдавніше з відомих міст на Полтавщині.
Місто засноване Великим князем Київським Володимиром I Святославичем у 988 році на честь прийняття християнства, як одна з фортець Посульської оборонної лінії для захисту південних кордонів Київської Русі від степових нападників. Спочатку це була невелика дерев'яна (луб'яна) фортеця над Сулою (в районі урочища «Верхній Вал»). Цікаву версію про локалізацію давніх Лубен висловлював археолог Ю. Моргунов, що місто до татаро-монгольської навали існувало на горі, де пізніше було засновано Мгарський монастир.
У серпні 1107 року під Лубнами великий князь київський Святополк II разом із Володимиром II Мономахом та іншими князями завдали важкої поразки половцям, якими командували Боняк та Шарукан.
У 1239 році Лубни зруйнувала монголо-татарська навала, але завдяки багатій природі — лісам, болотам, рікам (Сула, Вільшанка, Луб'янка, Кам'яний потік тощо) населення не було цілковито винищене і місто надалі існувало.
У 1589 році замок збудовано черкаським старостою князем Олександром Вишневецьким (певний час Лубни намагалися називати на його честь, — Олександрів). З часом місто розвивалося — вже у 1591 році місто здобуло Магдебурзьке право, свою печатку й герб. Місто перебувало під управлінням магнатів Вишневецьких. У Лубнах був збудований один із найкращих в Європі замків Яреми Вишневецького.
У 1596 році, в урочищі Солониця під Лубнами, відбулася остання битва селян та козаків під проводом Северина Наливайка з поляками, так званий Солоницький бій.
XVII—XIX століття Поряд із містом, за фінансової підтримки Раїни Вишневецької, у 1619 році Ісаєю Копинським було засновано православний Лубенський (Мгарський) Спасо-Преображенський монастир, у якому освячувались всі гетьмани України.
У 1630-х роках XVII століття Лубни було центром могутніх селянсько-козацьких повстань Карпа Скидана, Павла Бута, Кизима, Якова Остряниці.
З 1638 року — Лубни — сотенний центр Лубенської міської сотні в складі Переяславського полку, згідно з реєстром її очолював Григорій Ворона.
У 1648—1781 роках Лубни — центр Лубенського полку.
Під час Національно-визвольної війни (1648—1654) на чолі з Богданом Хмельницьким відзначився Лубенський козацький полк.
Головною святинею краю були нетлінні мощі Костянтинопольського патріарха Афанасія III Пателарія, похованого у Мгарському монастирі в 1654 році.
З 1709 року в місті діяли одна з перших в Україні польова аптека і ботанічні сади для розведення і використання лікарських рослин засновані за вказівкою царя Петра І.
До Полтавської битви 1709 року місто було найбільшим на теренах сучасної Полтавщини.
У 1734 році в полковому місті підписано Лубенський договір, який закріпляв відновлення Запорізької Держави у межах 1709 року на умовах виходу запорожців з-під протекторату Османської імперії. Це був один із найбільших успіхів дипломатії Гетьманщини у післяполтавську добу.
У 1751—1773 роках лубенським полковим суддею був український правник і державний діяч Василь Стефанович.
З 1781 року Лубни — місто Київського намісництва, пізніше — центр Лубенського повіту Полтавської губернії.
Станом на 1859 рік у місті мешкало 3995 осіб (2096 чоловічої та 1899 жіночої статі), налічувалось 358 дворових господарств, існували 6 православних церков, лікарня, духовне, повітове та приходське училища, поштова станція, 2 заводи, казенна запасна аптека, відбувалось 4 ярмарки на рік.
Лубенський верстатобудівний завод заснований 1895 року. Спочатку він був створений у місті Кременець Волинської губернії як чавуноливарний і механічний завод «Овадіс і К.». Його засновниками були Овадіс, Вайнберг і Перельмутер. Аби уникнути банкрутства, комерсанти об'єдналися у товариство «Фенікс», його правління знаходилося у Санкт-Петербурзі. До початку Першої світової війни завод ремонтував сільськогосподарські знаряддя, виробляв чавунне і мідне литво, а також виготовляв токарні і стругальні верстати найпростіших типів. Влітку 1915 року, коли фронт наблизився до Кременця, завод був евакуйований до Лубен. Розмістили його на території олійниці Требелєва, там він приступив до виготовлення токарних верстатів.
У 1885 році в хуторі Круглик під Лубнами Катерина Скаржинська відкрила перший приватний музей в історії України.
У місті було засновано знамениту Лубенську чоловічу гімназію, багато випускників та учнів якої відомі далеко за межами України. При гімназії діяла метеорологічна станція з 44 приладами, відомості з якої надходили до Головної фізичної обсерваторії та Київського і Новоросійського університетів. Станція була відкрита на кошти дворянина полтавської губернії П. К. Величка, а устаткування закупив його брат Ф. К. Величковський — помічник начальника головного штабу і член військової ради Росії. На той час це була єдина гімназична метеостанція.
XX століття Промисловий розвиток міста прискорився після того, як містом пролягла залізниця (1901).
На початку XX століття лише близько 13 % лубенців знали грамоту, у місті не було жодної читальні, у міській бібліотеці, за винятком одного примірника «Кобзаря» — жодної української книжки. Тому видатною подією було те, що у листопаді — грудні 1905 року у Лубнах вийшло кілька номерів першої в Російській імперії газети українською мовою «Хлібороб». Її засновниками виступили відомі громадсько-політичні діячі — брати Микола, Володимир та Сергій Шемети.
Під час революційних подій 1905 — 1907 років, у місті було проголошено «Лубенську республіку», яка, хоч і на короткий час, виявила величезне прагнення лубенців до вільного життя. Знаменним є також той факт, що 1911 року, попри заборону царським урядом відзначення 50-річного ювілею Тараса Шевченка, у Лубнах все ж відбувся вечір з цієї нагоди.
За переписом 1910 року в Лубнах було 2349 господарств, налічувалося 12786 мешканців, діяло 7 церков.
У 1912 році в Лубнах була створена науково-дослідна станції лікарських рослин, співзасновником і першим директором якої став Петро Гавсевич. Це була перша на території України і колишньої Російської імперії науково-дослідна станція лікарських рослин.
У 1915 році стали до ладу евакуйовані під час Першої світової війни з прифронтових західних губерній машинобудівний завод «Фенікс» («Шліфверст»), завод «Механіка» («Комсомолець»), сукняні фабрики («Валтекс»).
УНР та Гетьманат Скоропадського Після подій Лютневої революції 1917 року багато демократичних змін відбулося і в Лубнах. У місті створено одну з перших в Україні Рад робітничих і солдатських депутатів, у червні відбулися установчі збори Української Демократично-Хліборобської Партії, а пізніше відбувся І з'їзд хліборобів-демократів Полтавщини. В місті активно діяла організація «Просвіти», активізували свою діяльність лубенські друкарні, зокрема, були видані «Заборонені твори» Тараса Шевченка.
14 березня 1918 року, під час українсько-московської війни (1917—1918), а саме під час походу Окремої Запорозької бригади Армії УНР на Харківський Запорозький кінний полк імені Костя Гордієнка (командир — Всеволод Петрів) та Запорозький кінно-гірський гарматний дивізіон (командир — Олекса Алмазів) визволили Лубни від комуно-московських окупаційних військ. 16 березня 1918 року, о 09:00, на майдані напроти соборної церкви Святої Трійці в Лубнах відбувся огляд Запорозького кінного полку імені Костя Гордієнка командиром Окремої Запорозької бригади Олександром Натіївим. Після огляду полк вирушив далі на схід. 16 березня 1918 року до Лубен прибув 3-й Запорозький піший полк імені Богдана Хмельницького (командир — Олександр Шаповал), 17 березня — 1-й Запорозький піший полк ім. Петра Дорошенка (командир — Олександр Загродський), 18 березня — 2-й Запорозький піший полк ім. УНР (командир — Петро Болбочан). 19 березня вони виступили з Лубен далі на східКоваленко Сергій. Похід Запорожців на Донбас і Крим: рік 1918. — Київ: Видавництво «Стікс», 2018. — 312 с..
Радянські часи З 1923 року Лубни набули статусу районного центру та центру Лубенської округи. Після розрухи і першого голодомору, організованого росіянами, відбудовувались підприємства.
У 1921 стали до ладу дві суконні фабрики, 1922 року — міська електростанція. Наприкінці 1925 року без державних асигнувань безробітними Лубен було відновлено завод «Фенікс», який став носити назву «Комунар» (нині — «Шліфверст»). Було проведено реконструкцію суконної та повстяної фабрик. У 1932 році Лубенська повстяна фабрика була єдиною в Україні механізованою, на якій виготовлялось 70 % усієї повсті. Наприкінці 1927 року відкрито деревообробну майстерню, що згодом переросла в меблеву фабрику. В залізничному депо станції Лубни створили одну з перших в країні жіночу паровозну бригаду, котру очолила Галина Тодчук.
Торкнулася Лубен і гірка хвиля кривавого сталінського терору. В 1932—1933 роках жителі міста, як і тисячі мешканців навколишніх сіл, стали жертвами влаштованого радянською владою голодомору. Не випадково на лубенській землі біля Мгарського монастиря 1993 року відкрито меморіал народної скорботи «Голодомор-33» на Зажургорі.
Німецька окупація
23 червня 1941 року було оголошено воєнний стан та початок мобілізації оголошений комуністами. Заводи «Комунар» та «Комсомолець» перепрофільовано для ремонту військової техніки, швейна артіль розпочала пошиття обмундирування для сталінських солдатівКнига Пам'яті України. Полтавська область. Том 7. Лохвицький та Лубенський райони.
Тисячі лубенців були примушені копати окопи та протитанкові рови навколо Лубен та на північному заході району, укріплювали своєї рабською працею висоти по берегах річки Сули.
На Лубенщині тривало прискорене формування, доукомплектування дивізій і полків, окрім того, був сформований військовий госпіталь на 250 ліжок, а 1 — серпня з Житомира в Лубни евакуйовано три евакогоспіталі на 800 ліжок з пораненими, які були розташовані у школах № 1, 2, 56, де функціонували до евакуації у вересні 1941 року.
В районі міста Лубен, у селі Пишне, будувався аеродром з двома злітно-посадковими смугами. Будувався він також армійськими підрозділами і населенням. Термін завершення будівництва був визначений 9-го липня.
На Лубенщині формувалися військово-громадські допоміжні підрозділи: ополчення, винищувальний батальйон складом 235 осіб.