Антоніу Карлус Жобін ( — Анто́ніу Ка́рлус Бразіле́йру ді Алме́йда Жобі́н, 25 січня 1927 — 8 грудня 1994), відомий як Том Жобім () — бразильський музикант, інструменталіст, співак і композитор, один із засновників босанови.
Біографія
Молоді роки Антоніу Карлус Жобін народився 25 січня 1927 у Ріо-де-Жанейро. Він був сином держслужбовця, журналіста, поета і літературного критика, Жоржі ді Олівейра Жобіна та викладача Нілзи Бразілейру ді Альмейда, директора відомої в Ріо-де-Жанейро жіночої школи.
1931 року народилася його єдина сестра, Елена Ізаура Жобін, майбутня письменниця та журналістка.
Ім'я «Том» він отримав від матері, натхненної французькою піснею, а також тим, що маленька Елена не могла вимовити повне ім'я старшого брата.
Батько Тома був людиною культури дев'ятнадцятого сторіччя, глибоко релігійною, мав серйозні розбіжності з дружиною, що була молодша від нього на 21 рік і схильна до соціалістичних ідей. Він нудьгував за Бразилією під час своїх закордонних призначень і, врешті, відмовився від дипломатичної кар'єри на користь посади інспектора з навчання в Міністерстві освіти. Фігура батька мала вплив на все життя Тома і він так само страждав за батьківщиною під час перебування за її межами. 1935 року батько Тома, Жоржі Жобін, помер від серцевого нападу. На думку його дочки Елени, зупинка серця сталася через передозування морфіну, що був призначений як антидепресант.
Мати Нілза одружилася 1937 року з Сельсо Фрота Пессоа. Вітчим був соціалістом і агностиком, дуже відрізнявся від Жоржі і також значно вплинув на майбутнє Тома. Він спонукав Тома до розвитку його музичного таланту.
Том зростав у середовищі, що сприяло його музичній освіті. Вдома слухали Баха, Стравинського, Шенберга, Прокоф'єва, Дебюссі, Равеля і Бартока, а також бразильську музику Ейтора Вілла-Лобоса, Арі Баррозу, Дорівала Кайммі, Пішінгінья і шору ().
У 14 років Том відкрив для себе фортепіано і захопився ним. Згодом, оволодівши фортепіанною технікою, він присвятив себе композиції і навчився грати на флейті й гітарі.
У 1946 він вступив на архітектурний факультет, але незабаром покинув його, бо вирішив присвятити життя музиці.
Початок музичної кар'єри 1949 року Жобім одружився з Терезою Отеру Германні, а роком пізніше народився його перший син, Пауло. Друга дитина, дочка Елізабет, народилася 1957 року.
Піклуючись про родину, він почав шукати виступів за платню і грати в нічних клубах Копакабани разом зі своїм близьким другом і музичним партнером Ньютоном Мендонсою. Особливістю багатьох з цих закладів була їхня «тематичність», кожен був присвячений певному стилю музики, популярної в Бразилії на той час: самба, танго, джаз, свінг, французький шансон та американські пісні. Це стало для Тома важливим тренуванням, і саме в цих закладах він заявив про себе і вдосконалив своє особисте відчуття гармонії.
Через свого дядька Том отримав роботу піаніста на радіо Ріо-де-Жанейро, одночасно з грою в нічних клубах. Це були його перші професійні робочі місця. 1952 року Жобім почав працювати на студії звукозапису Continental. Його робота полягала в записі музики, складеної іншими музикантами студії, але спосіб «запису» Жобіма був дуже особистим: він аранжував і доповнював музичні фрагменти, що потребували запису.
У квітні 1953 року вийшла перша платівка із піснею Жобіма Inserteza (у виконанні Моріса Моурі), створеною разом з Ньютоном Мендонсою, а кількома місяцями пізніше з'явилися Pensando em Você та Faz uma Semana у виконанні Ернані Філью.
Першим успіхом Жобіма як композитора стала присвячена його дружині Терезі пісня в ритмі самби («самба-кансау») Tereza da Praia на слова Біллі Бланку, записана Діком Фарні і Лусіу Алвесом 1954 року.
1954 рік взагалі був вирішальним для кар'єри Жобіма. Студія Continental вирішила випустити платівку, присвячену місту Ріо-де-Жанейро, і Жобім узяв участь у її створенні. Альбом вийшов під назвою Rio de Janeiro — Sinfonia Popular em Tempo de Samba з текстами Біллі Бранку і у виконанні таких популярних співаків, як Елізет Кардозу, Дік Фарні, Лусіу Алвес та інших. Музика була доручена не безпосередньо Жобіму, а його керівнику, Радамесу Гнаталлі (тодішньому головному організатору компанії звукозапису), але ця робота дуже зміцнила репутацію молодого композитора.
Того ж року на національному радіо була представлена симфонічна композиція Жобіма Lenda, присвячена його батьку, він працював з усіма основними бразильськими виконавцями того часу, в тому числі — з Луїсом Бонфа. Наприкінці 1954 року він вважався одним з кращих аранжувальників і композиторів країни.
1955 року Жобім став музичним директором найважливішого в Бразилії лейбла Odeon. Наприкінці року він пішов зі студії, але отримав багатий досвід і можливість працювати з Алоїзіу ді Олівейра, своїм майбутнім співавтором багатьох пісень, що стали класикою босанови.
1956 року поет та драматург Вінісіус ді Морайс запропонував Жобіму попрацювати над своєю п'єсою «Orfeu da Conceição», версією класичного міфу про Орфея та Еврідіку. Один одного знали мало, але відвідували той самий клуб в Іпанемі, Clube da Chave. Клуб був справжньою колискою бразильської музики п'ятдесятих років і Том грав у ньому на піаніно. Результатом цієї пропозиції стала дружба і багаторічна плідна співпраця, яка змінила популярну бразильську музику. Том і Вінісіус замкнулися в квартирі і після декількох спроб на теми самби створили яскраві пісні, як Se todos fossem iguais a você, Eu e o meu amor, Um nome de mulher.
П'єса вперше була виконана 25 вересня 1956 року в Муніципальному театрі в Ріо-де-Жанейро, з Орфеєм у виконанні Гарольду Кости й Дірсі Пайва в ролі Еврідіки. Вистава мала великий успіх і стала значною подією у культурному і громадському житті Ріо. В жовтні того ж року, Алоїзіу ді Олівейра, генеральний директор Odeon, випустив платівку з піснями вистави. Том Жобім диригував оркестром, на гітарі грав Луїс Бонфа, а Орфея співав виконавець самби () Роберту Пайва.
Музична кар'єра Жобіма як композитора отримала новий імпульс, його пісні записували найвідоміші виконавці, Сільвія Теллес готувала випуск нових пісень Foi a Noite та Luar e Batucada, написаних Жобімом у тандемі з Ньютоном Мендонсою.
«Чорний Орфей» У 1957 році французький продюсер Саша Гордін, знайомий з Вінісіусом ді Морайсом, задумав зробити фільм, заснований на п'єсі «Orfeu da Conceição». Гордін вирішив не використовувати вже написаної для п'єси музики, натомість створити нове, оригінальне музичне наповнення для спільного франко-італо-бразильського фільму і залучити з цією метою Жобіма і Вінісіуса. Протягом декількох днів, у співпраці телефоном (Вінісіус перебував у Монтевідео з дипломатичною місією), були написані кілька нових пісень: A Felicidade, Frevo та O Nosso Amor.
Режисер Марсель Камю та Гордін знайшли зроблене недостатнім і додали ще дві композиції Луїса Бонфа, який вже був виконавцем гітарних саундтреків. Бонфа запропонував свої дві неопубліковані мелодії, Вінісіус відхилив запрошення писати до них тексти, тому слова до Manhã de Carnaval та Samba do Orfeu написав Антоніу Марія. Вінісіус протестував, бо вважав тексти занадто позитивними і оптимістичними, як для його намірів відродження грецької трагедії. Провідні ролі виконали Брено Мелло (Орфей) і Марпесса Доун (Еврідіка), але оскільки перший не був співаком, а друга була американкою, для виконання пісень їх довелося дублювати, відповідно, Агостінью дус Сантусу і Елізет Кардозу.
Фільм «Чорний Орфей» здобув Золоту пальмову гілку на 12-му Каннському кінофестивалі 1959 року, став володарем «Золотого глобуса» та «Оскара» за кращий іноземний фільм
Пісні фільму були надзвичайно успішними і привернули до Тома Жобіма і Луїса Бонфа міжнародну увагу. Ці пісні вже мали усі компоненти босанови, хоча термін «босанова» тоді до них не застосовували: музика Жобіма, вірші Вінісіуса та гітарні композиції, що містили всі ритмічні характеристики, які згодом зробили жанр знаменитим.
Босанова 1958 року на студії Odeon вийшов альбом Canção do Amor Demais. Він складався з пісень Тома Жобіма та Вінісіуса ді Морайса у виконанні співачки Елізет Кардозу, і містив дві композиції, в яких грав на гітарі Жуан Жілберту: Outra Vez та Chega de Saudade. Своєрідна манера виконання Жілберту вразила не тільки Жобіма, вона викликала сенсацію в музичному світі Ріо і хвилю наслідувань. Виходом цих двох пісень у виконанні Жілберту датується поява нового стилю — босанови.
Наступний період став для Жобіма дуже плідним. Всі відомі бразильські співаки у 1959—1960 роках записували його пісні або цілі альбоми з його піснями, він писав музику, сам грав у клубах і на радіо.
1959 року Том разом з Вінісіусом створив альбом Por Toda a Minha Vida для співачки Леніти Бруно та симфонічного оркестру. Того ж року Сільвія Теллес записала Amor De Gente Moça виключно на музику Жобіма, протягом цього і наступного року виходять альбоми Жуана Жілберту Chega De Saudade, Brazil's Brilliant та O Amor, O Sorriso E A Flor з його піснями. Том почав працювати на бразильському телебаченні: диригував оркестром в програмі «Noite de Gala», протягом року мав власну програму «O Bom Tom» на Canal 5 телебачення Сан-Паулу.
У 1959—1960 роках Жобім з ді Морайсом на замовлення президента Бразилії Жуселіану Кубічека працювали над симфонією в п'яти частинах Brasília — Sinfonia da Alvorada, присвяченою заснуванню нової столиці країни Бразиліа. Зрештою, шоу з виконанням симфонії було визнано занадто дорогим і відкриття пройшло без нього. Симфонія була записана на студії Columbia і вийшла окремим альбомом 1961 року, а 1966 року була виконана на телевізійному каналі «Ексельсіор» у Сан-Паулу.
В ці роки з'являється багато нових пісень. У постійному тандемі з Вінісіусом ді Морайсом Том пише Canção da eterna despedida, È Preciso Dizer Adeus, Canta, Canta Mais, O Que Tinha de Ser, Sem Você, Brigas та Eu Sei Que Vou Te Amar. У зв'язку з від'їздом Вінісіуса до Уругваю Жобім мав змогу співпрацювати з іншими поетами і композиторами. Самостійно (музика і текст) він створив в цей час Insensatez, Esquecendo Você, Este Seu Olhar, Fotografia та Só em Teus Braços, разом з давнім другом Ньютоном Мендонсою написав Desafinado, Meditação і Samba de Uma Nota Só. У співпраці з Алоїзіу ді Олівейра народжені De Você Eu Gosto, Dindi , Demais та Eu Preciso de Você. Jobim Music Instituto Antônio Carlos Jobim. jobim.org. Процитовано 16.03.2018
2 серпня 1962 в ресторані Au Bon Gourmet Алоїзіу ді Олівейра організував шоу «Encontro» за участю Жобіма, Вінісіуса ді Морайса, Жуана Жілберту і популярного вокального колективу Os Cariocas. Для Вінісіуса це був перший публічний виступ. Декілька нових пісень, що були представлені виконавцями, згодом увійшли в історію боссанови: Só Danço Samba, Samba do Avião і найвідоміший твір тандему Том-Вінісіус — Garota de Ipanema. У наступні два роки Garota de Ipanema була записана понад сорок разів у Бразилії та Сполучених Штатах.
Успіх в Сполучених Штатах 1962 року саксофоніст Стен Гетц і гітарист Чарлі Берд випустили знаменитий альбом Jazz Samba, що започаткував знайомство Сполучених Штатів з босановою. Найуспішнішою композицією альбому стала інструментальна версія Desafinado, за яку того ж року Гетц отримав Греммі.5th Annual GRAMMY Awards GRAMMY.com 21 листопада 1962 року в нью-йоркському Карнегі-хол відбувся великий концерт босанови, де були представлені всі визначні бразильські митці того часу: Жуан Жілберту, Том Жобім, Луїс Бонфа, Роберту Менескаль, Сержіо Мендес, Агостінью душ Сантос. Деяка плутанина з виступами, погані організація і акустика викликали досить прохолодну реакцію критики на новий стиль.