Са́вченко Павло́ Григо́рович (16 (28) липня 1887, с. Жабки, Полтавська губ. — 1920) — поет-символіст. Брат Якова Савченка.

Життєпис Народився 1887 року в селі Жабки Полтавської губернії (нині Лохвицької міської громади Миргородського району Полтавської області).

1908 року з відзнакою закінчив Полтавську вчительську семінарію. Працював вчителем на Херсонщині, у Великій ПисарівціХвостенко Г. «Переможе життя…» / Г. Хвостенко // Сумщина. — 1992. — 25 квіт. — С. 5. (нині Сумська обл.), у 1912—1914 рр. — в с. Деркачі (нині місто Дергачі Харківської обл.)Українське Диво: поетична антологія. — Київ, 2005. — С. 71..

Брав участь у Першій світовій війниі. Після дев'ятимісячного перебування у солдатах під Москвою Павло Савченко з квітня 1915 навчався в Московській школі прапорщиків, а 1 липня він воював на Західному фронті. Згодом потрапив до австрійського полону, де перебував понад два роки. Лише у липні 1918 р. повернувся до міста Ромни, де жила його дружина, теж вчителька, Галина Ревінська, працював у місцевих школах.

У серпні 1919 р. Ромни захопили війська генерала Денікіна і мобілізували Павла Савченка. Служити у цій армії поет відмовився, за що був розстріляний денікінцями на початку 1920 року біля Харкова. Місце поховання невідоме.

У відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т. Г Шевченка НАН України зберігаються рукописи поета, його щоденники, зошити, в яких записані твори О.лександра Олеся, Бориса Грінченка, Володимира Самійленка, Спиридона Черкасенка, Агатангела Кримського, Панаса МирногоЖулинський М. Слово і доля. — Київ, 2006. — С. 293—295..

Творчість З 1909 р. почав публікувати свої вірші в різних періодичних виданнях.

Автор збірки поезій «Мій сміх, моя задума. Епільоги» (Лохвиця, 1913). Перебуваючи спершу під впливом народницької поетики, пізніше як символіст був прихильником «чистого мистецтва».

Остання прижиттєва публікація віршів Павла Савченка була в першому номері «Літературно-критичного альманаху» (1918) — часописі нової української літератури, укладеному літературно-мистецькою групою символістів «Біла студія».

Більшу частину віршів Савченка було опубліковано посмертно («Червоний вітер. Поезії», 1991).У низці джерел поету помилково приписано збірку російськомовних поезій «Пение пуль» (1916), яка насправді належить Порфирію Миколайовичу Савченку.

Вшанування пам'яті 25 квітня 2024 року у місті Дергачі провулок Титова перейменували на провулок Павла Савченка.

Примітки

Література

Жулинський М. Павло Савченко (1887—1920) / М. Жулинський // Жулинський М. Слово і доля. — Київ, 2006. — С. 293—301. Жулинський М. Павло Савченко (1887—1920) / М. Жулинський // Із забуття — в безсмертя: (сторінки призабутої спадщини) / М. Жулинський. — Київ, 1990. — С. 174—183. Павло Савченко // Розіп'ята муза: антологія укр. поетів, які загинули насильницькою смертю: у 2 т. / укл. Ю. Винничук. — Львів, 2011. — Т. 1. — С. 58–62. Павло Савченко // Українське Диво: поетична антологія / за упоряд. та ред. В. Коломійця. — Київ, 2005. — С. 71–76. Павло Савченко // «Українська хата»: поезія 1909—1914 / упоряд., вступна стаття, біогр. довідки, приміт. В. О. Шевчука. — Київ, 1990. — С. 184—185.

Посилання

Павло Савченко: Вірші