Сандо́мирРудницький С. Л. «Карта України». — Відень: Фрейтаг і Берндт, 1918., або Судомир () — старовинне місто і міська ґміна, розташоване у Свентокшиському воєводстві в південно-східній Польщі над річкою Віслою на семи пагорбах (звідси інша назва міста — «малий Рим»), на краю Сандомирської височини.

Назва Назва міста походить від давньопольської Sędomir, від Sędzi- (від дієслова sądzić — «судити») і mir («мир»)., Słownik etymologiczny miast i gmin PRL, Wrocław — Warszawa — Kraków, Zakład Narodowy im. Ossolińskich Wydawnictwo, 1984. — 464 s. + 1 mapa. — .

Географія Промислова частина міста, що має назву Надбережжя, розташується на правому березі Вісли, в так званому «Сандомирському котловані». Отримало Магдебурзьке право до 1227 р. Серед численних пам'яток архітектури ґотична катедра (бл. 1360 —82), стіни запрестольної апсиди якої розписані візантійсько-українськими фресками. Розпис виконали на замовлення польського короля Владислава Яґайла в кінці XIV, або на початку XV століть українські майстри галицької школи. Головна картина — Успіння Пресвятої Богородиці — займає цілу планицю, інші композиції зображують сцени з життя Ісуса Христа. Стінопис відкритий 1887 року; при невдалій реставрації 1932 —34 років фрески втратили свій первісний колорит і чіткі стилістичні ознаки.

Історія

Археологічні розкопки свідчать, що місцевість в районі сучасного Сандомира була заселена вже в часи неоліту . Як вважається, місто існувало з раннього середньовіччя, використовуючи переваги вигідного географічного положення при злитті Сяну і Вісли на перетині важливих торговельних шляхів.

Перша згадка міста відноситься до початку XII століття, коли літописець Галл Анонім описував його як одне з найважливіших міст Польщі поряд з Краковом і Вроцлавом. У статуті (заповіті) Болеслава III Кривоустого Сандомир фігурував як столиця одного з заповіданих синам князівств, на які він розділив Польщу.

Протягом XIII століття місту було завдано серйозної шкоди в ході татарських набігів (1241, 1259 і 1287 роки), дерев'яні споруди міста були повністю знищені. В 1260 в Сандомирі татарами разом з 48 товаришами був замучений Садок Блаженний . В 1286 Сандомир стараннями Лешека Чорного, що згодом став князем Сандомирський, отримав Магдебурзьке право. Після возз'єднання польських земель в XIV столітті колишнє князівство стало іменуватися Сандомирським воєводством, об'єднавши великі землі південно-східної Польщі. У той час Сандомир, який налічував близько 3 тис. жителів, був одним з найбільших міст країни. В середині XIV століття Сандомир був спалений литовцями, після чого був перебудований в роки правління короля Казимира III. Сьогоднішнє планування міста залишилося практично незмінним з того часу.

Минулі 300 років, до середини XVII століття, стали для Сандомира періодом розквіту: саме тоді були збудовані найпримітніші історичні споруди. У 1570 році тут був укладений Сандомирський договір — одна з перших екуменічних угод між протестантами, які об'єднували свої сили в боротьбі проти контрреформації. Спокійні часи закінчилися, коли 1655 року місто захопили шведи (т. зв. «шведський потоп»), які підірвали замок, що завдало істотної шкоди іншим будівлям. У наступні сто років економіка Речі Посполитої була в процесі стагнації, що не могло не відбитися на розвитку міста. Велика пожежа в 1757 році і перший розділ Польщі в 1772 році, в результаті якого Сандомир опинився під владою Австрії, ще більше знизили його статус.

1809 року місто постраждало в ході боїв між військами Австрії та Варшавського герцогства в рамках Наполеонівських воєн. Після 1815 Сандомир, який налічував тоді 2640 жителів, у складі Царства Польського увійшов до складу Російської імперії.

У черговий раз місто зазнало руйнування під час Першої світової війни, після закінчення її знову увійшовши до складу незалежної Польщі. В 1930-х місто увійшло в проєкт розвитку Центрального індустріального регіону країни, завдяки чому почало швидко рости. Передбачалося, що до 1940-х років Сандомир перетвориться на столицю воєводства з населенням в 120 тис. осіб.

У вересні 1939 року місто, як і решта Польщі, було окуповане військами Вермахту, опинившись у так званій області державних інтересів Німеччини та трохи згодом ввійшовши до Генеральної губернії. Єврейське населення міста, що налічувало близько 2500 чоловік, було знищено, здебільшого в таборах смерті Белжець і Треблінка.

У серпні 1944 року німецьких загарбників вигнали радянські війська. На відміну від багатьох польських міст, йому вдалося уникнути руйнувань; заслугу врятування міста приписують військовій вправності радянського підполковника В. Ф. Скопенка, який керував визволенням. Його могила з пам'ятником знаходилася біля Опатовської Брами, але в 1990 році рішенням бурмистра Томаша Панфіля перенесена до військового радянського цвинтаря на вулиці Міцкевича; це був один із перших публічних актів декомунізації в ПольщіJak władze Sandomierza wyprzedziły historię. Z prof. Tomaszem Panfilem rozmawia Piotr Mazurek, «W Sieci Historii» nr 8/2014, s. 78-79..

У 1956 році у Сандомирі створено музей, першим місцем якого було Олесьницьке приміщення, а з 1986 року музей перенесли до замку в Сандомирі. У 1975—1998 роках місто адміністративно належало до Тарнобжезького воєводства. З 1999 року — у Свентокшиському воєводстві.

XIV століття—1795: центральне місто Сандомирського воєводства Королівства Польського та Речі Посполитої.

Пам'ятки Ратуша Брама Опатовська Сандомирський замок Латинський собор Костел святого Михаїла Монастир святого Якова

Демографія Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:

Релігія Церква святих Кирила і Мефодія

Відомі люди Роман Мстиславич — князь Галицький, був тимчасово похований у церкві святого Якова на передмісті.

Світлини

Примітки

Джерела

 — S. 268—292.

Посилання

Офіційна сторінка міста Сандомира Сандомирський інформаційний портал Сандомир в старих фотографіях Бастіони русько-польського Прикордоння –Завихост і Сандомир Мапи: мапа м. Сандомира мапа в пошуковцю мапа в Targeo