Орлик Григо́рій (, 5 листопада 1702, Батурин, Гетьманщина — грудень 1759, Париж, Франція) — син Пилипа Орлика, довірена особа Станіслава Лещинського, військовий діяч і агент дипломатичної служби на службі в Людовика XV.
Родина Батько — Пилип Орлик — походив з литовської шляхти богемського походження — Орликів.Чухліб Т. Пилип Орлик. Київ, 2008. 64 с. Мати, Ганна Герцик, походила з православної єврейської родиниРусский биографический словарь. // Режим доступу: http://www.rulex.ru/01040070.htm Полтавського полковника — Павла ГерцикаРодовод. //Режим доступу: http://ru.rodovid.org/wk/Запись:268468 .
Окрім Григорія, в сім'ї Орликів було ще 7 дітей. Найстарша донька Анастасія народилася у 1699 році в Полтаві. Вийшла заміж за шведського генерала графа Йогана Стенфлюкта. У подружжя було двоє синів: Карл Густав (1724—1758 рр.) та Пилип (1726—?), який ймовірно помер у дитинстві. Померла Анастасія Пилипівна у 1728 році в Кілі, в Гольштінії. Після її смерті чоловік одружився з її молодшою сестрою Варварою. Варвара народилася в Батурині у 1707. Власних дітей не мала, опікувалась племінником. Проживала з родиною у Стокгольмі.
Середній син Михайло також народився в Батурині у 1704 році. Про його життя згадок не збереглося. Відомо, що з 1722 року перебував при батьку в турецьких володіннях. Помер в Салоніках після 1723 року від епідемії чуми.
Яків народився в Бендерах у 1711 році. Помер у травні 1722 року. Донька Марта народилася в Бендерах у 1713 році. Вийшла заміж за волинського шляхтича Дзержановського. У подружжя народилось дві доньки, їхні імена не відомі.
Марина народилася на острові Рюген в маєтку Гральшергоф (Німеччина), у 1715 році. Як складалося її життя достеменно не відомо. Померла після 1750 року.
Найменша донька, Катерина, народилася у Сконе (Швеція) у 1718 році, померла через рік.
Старший син Григорій народився 16 (5) листопада 1702 року в Батурині. Згідно хресній посвідці його хрещеними батьками стали гетьман Іван Мазепа, полковник Іван Ханенко та Любов (Віра) Кочубеєва, дружина генерального судді Василя Кочубея.
Сім'я
Син «голови козацької запорізької нації», як називав себе Григорій Орлик і як зазначено в шлюбному контракті, одружився з Луїзою Еленою Ле Брен де Дентевіль (), донькою Гійома Ле Брена () й Елізабет Кантен де Ришбур ля Вієн (). Шлюбна церемонія пройшла у Версалі 3 грудня 1747 року, в присутності дофіна (старший син, перший у престолонаслідуванні, призначений стати королем Франції), старших доньок Луї XV, кровних князів, багатьох міністрів.
Шлюб Григор Орлик взяв тоді, коли досягнув певного фінансового благополуччя — платню 560 ліврів і звання полковника французької армії. Також Орлик отримував платню за послуги, надані шведському і французькому королівському дворам.
У Парижі Григорій мешкав на вулиці Сен-Домінік, де проживало багато міністрів і впливових осіб королівства й де його дружина також мала маєток.
Не виключено, що саме з нагоди шлюбу Григорій Орлик зібрав велику кількість документів про давність та походження роду Орликів, як справжній шляхтич, який репрезентував себе через свій рід. Він звернувся по допомогу до Станіслава Лещинського, котрий зробив для нього свідчення про шляхетне походження (датоване 24 грудня 1747), та до Луї Лябішевського, духівника королеви, котрий зібрав у польських реєстрах докази та згадки про родину Орликів і засвідчив її належність до герба Новіна.
Таким чином Григорій пов'язав свою долю зі старовинною родиною високої провінційної французької аристократії й оселився в замку Дентевіль. Замок Дентевіль перейшов у спадок племінникам по лінії дружини. Сучасні власники замку, маркіз Анрі де ла Віль Боже та маркіза Антуанетта, дбають про нього та зберігають приватний архів Григора Орлика, який передається з покоління в покоління.
Дітей подружжя не мало.
«Замок майже не зазнав руйнацій, — розповідає маркіза Антуанетта де ла Віль Боже. — Григор Орлик, коли приїздив сюди перепочити після збройних кампаній, бачив майже те саме, що сьогодні споглядаєте ви, — ті самі вежі, брами, алеї, стіни…».. Її чоловік, непрямий родич та спадкоємець Орликів Анрі де ла Віль Боже, додає: «Наш замок не мав стратегічного військового значення, хоч і був збудований на місці колишньої фортеці. Архіви збереглися повністю, і серед них — перев'язаний мотузкою пакет із документами Григорія та його дружини. Мій дід і тато багато про нього розповідали, — згадує Анрі де ла Віль Боже. — Це була така трохи міфічна особистість. Але знали про нього зовсім мало. Що не був французом, не належав до родів, на ті часи відомих… Напевне його місія — секретний агент на королівській службі — була для Григорія єдиною можливістю вижити».
Освіта Політична ситуація диктувала родині Орликів свої умови. Підтримуючи у боротьбі проти Московщини шведську сторону, вони мали чимало ворогів. Після програної битви під Полтавою в 1709 році були змушенні емігрувати. Першим притулком для них стало місто БендериДмитришин І. Григорій Орлик або Козацька нація у французькій дипломатії. К: Темпора, 2019. 498 с. ISBN 9786175690918. Після підписання у 1711 році між Гетьманщиною, представленою еміграційним урядом Пилипа Орлика, та Кримським ханатом Кайрського договору про оборонно-наступальний військовий союз Гетьманщини з Кримським ханством малий Григорій залишився заручником, тобто гарантом виконання Кайрського договору, у Бахчисараї. Із цього періоду наголосимо на його дружбі із сином татарського хана, яка виявиться згодом надзвичайно корисною.
В Бендерах, Григор пройшов першу школу чужих мов та познайомився з людьми, з якими пізніше співпрацював у своїх політичних та дипломатичних справахДмитришин І. Пилип Орлик — польський патріот? // Od Kijova do Rzymu. Bialostok, 2012. — С. 359—368.. Цікавився політикою і разом з батьком брав участь у переговорних процесах. Через нові конфлікти, тепер з татарами, Пилип Орлик з родиною переїжджає в Швецію.Саме в Швеції Григорій здобуває освіту в Лундському університеті.
Дипломатична кар'єра
У 1729 році Григор Орлик виходить на дипломатичну арену. 28 жовтня 1729 року французький посол Антуан-Фелікс де Монті влаштовував нараду у салоні французької амбасади Варшави. По закінченні засідання, річпосполитські магнати, а саме — примас Теодор Анджей, київський воєвода Йосиф Потоцький (став великим коронним гетьманом в 1735 році, а в 1729 році це місце було вакантним) та придворний коронний маршалок Стефан Потоцькі, скеровують Орлика до екзильного короля Польщі Станіслава Лещинського.
З 1729 року для Григора Орлика починається період життя завдовжки в тридцять років тісно пов'язаний з Францією та присвячений захисту інтересів козацької нації у всіх можливих конфігураціях, які представлятимуться у міру еволюції кон'юнктури на європейській арені. Основними захисниками української карти у зовнішньополітичній французькій грі був, з одного боку, з глибини турецького заслання (Салоніки, 1722—1734), гетьман П. Орлик, «голова козацької нації», а з іншого — його син Григорій, який, з'явившись на сцені як зв'язковий, щоб представляти інтереси свого батька і козацької нації, стає дипломатом Луї XV.
При французькому королівському дворі Григор Орлик виконував важливі дипломатичні доручення короля Луї XV, зустрічається з найвищими урядовцями Османської та Габсбурзької монархії, Кримського ханства, Речі Посполитої. Як зазначав сам Григорій: «Від 1730… задіяний у найсекретніших місіях на службі та в ім'я інтересів короля… зобов'язаний часто переносити з одного регіону в інший свою особу й свої ідеї, ризикуючи своїм життям і своєю свободою».
І. Дмитришин зазначає: «Григорій був для Франції надзвичайно цінним дипломатичним агентом, який міг діяти одразу в трьох таких різних світах, як Річ Посполита, Швеція і Висока Порта з Кримом. Навряд чи була інша людина, що знала їх завдяки власному досвіду, так добре розбиралась в особливих устроях кожного із цих універсамів, володіла їхніми мовами й була відомою та шанованою в кожній із цих країн. Г. Орлик на службі Франції мав, безперечно, європейський вимір. Стати посланцем французького королівства у XVIII ст., коли альтернативних засобів комунікації майже не існувало, означало мати повну довіру Версаля. Г. Орлик заслужив її дивовижно швидко».
В період між 1729 і 1736 роками Григор Орлик заповзято виконував дипломатичні місії на користь Станіслава Лещинського. Про це свідчать його візити до Франції (листопад 1729, грудень 1731, січень 1733, червень 1733), делегації до Османської імперії (червень 1730, січень 1732, березень 1733, березень 1734) та поїздки до Кримського ханства (лютий 1732, березень 1734).
За час своєї дипломатичної кар'єри він користувався різними прізвищами та іменами. Ось не повний їхній перелік: капітан шведської гвардії Густав Бартель, капітан швейцарської гвардії Хаг, лікар-француз Ля Мот, Конорієр, капітан з Сасесу, Ернест Брамляк та інші.Григір Орлик — ад'ютант його величності короля Франції Людовика XV. // Горобець В., Чух-ліб Т. Незнайома Кліо: таємниці, казуси і курйози української історії. Козацька доба/ Ред. В. Смолій. — К. : «Наукова думка», 2004. — 311 с.Олещенко Та. Лицар і український патріот // Лазорський Микола. «Патріот. Григор Орлик (1702—1759)»: іст. оповід. / М. Лазорський; упорядкув. та передм. Т. Олещенко. — К. : ДП «Видавничий дім „Персонал“, 2009. 344 с. — (Бібліотека української героїки; вип. 6) Під виглядом французького мандрівника відвідав Україну. Роль Орлика як дипломата зросла у той час, коли Станіслав Лещинський розкрив власні наміри вступити у боротьбу за польський престол. Григорію як дипломатичному агенту, а не французькому службовцю, було доручено доставлення листа короля Луї XV до хана Каплан I Ґерая та передання листа-відповіді до Луї XV. Листування стосувалося елекції Станіслава Лещинського у Речі Посполитій. Саме завдяки цій місії, Григорій поступово дізнається про плани французьких урядовцівArchives du ministere des affaires etrangeres de France. Correspondance politique. Sous-serie Turqie. Vol. 86, fol. 401V [Minute de l'expedition de Fleury a Villeneuve, Marly, le 25 Janvier 1733] // Ададуров В. В. Украинский казак службе Людовика XV или польский шляхтич на службе двух королей: Документальная деконструкция исследования Илька Борщака о деятельности Петра-Григория Орлика.// Французкий ежегодник, 2014..
Маркіз Шовелен, перший заступник кардинала, високо цінував Григорія, не сумнівався у його здатності для інших місій: „Я дійсно надзвичайно задоволений паном Хаґом, і ви легко у цьому переконаєтесь завдяки місії довіри в якій він буде задіяний“.
Після смерті Августа II Фрідріха влітку 1733 року між профранцузькими та пронімецькими коаліціями Польщі почалася боротьба. Орлику, разом із французьким офіцером, за два тижні (26 серпня — 8 вересня) вдалося доставити С. Лещинського до Варшави і 12 вересня його було офіційно проголошено королем Речі Посполитої.
Для Пилипа та Григора Орликів ця таємна місія стала надією на вирішення „українського питання“.
Орлики орієнтувалися на Гадяцьку угоду, яка передбачала входження України у трьохсторонню формацію. Саме цей проєкт Станіслав Лещинський захищав з Мазепою. Орлики були свідомі, що інтерес, який становлять їхні особи та їхня країна, повністю залежав від інтересів Станіслава. Що вони зможуть зберегти свою вагу лише розвиваючи свою „користь“ у рамках польського проєкту — ніхто не піде боротися проти московського гніту в Україні чи за козацькі свободи. Вони були також свідомі того, що ні Росія, ні Польща не відійдуть з зайнятих ними українських територій. Єдина можливість змусити Станіслава перейматися Україною, поза його бажанням скористатися з козаків як збройної руки коаліції з метою оволодіння польським троном, була нагадати йому ідею збільшення Речі Посполитої долученням до неї України. Це, позаяк, єдина можливість отримати зовнішню підтримку своїм власним інтересам.