Сату-Маре, Сукмар, Сатмір (, ) — місто в північно-західній Румунії, на румуно-угорському етнічному кордоні, на річці Сомеш; 91,5 тис. мешканців (2021). Адміністративний центр повіту Сату Маре. Від назви міста німецькою та їдиш мовами походить назва хасидської сатмарської династії.

Етимологія Угорська назва міста, Сатмар, походить від угорського імені Затмар. В історичному творі Gesta Hungarorum вказується, що в X столітті на місці сучасного Сату-Маре існувало поселення під назвою Castrum Zotmar.

З румунської мови назва міста перекладається як «велике село». До 1925 року носив назву Сатмар, з 1925 року офіційно називається Сату-Маре.

Географія Сату-Маре розташований в повіті Сату-Маре, в північно-західній Румунії, на річці Сомеш, в 13 км від кордону з Угорщиною і 27 км від кордону з Україною . Місто розташоване на висоті 126 метрів на алювіальній рівнині Нижній Сомеш . Кордони муніципалітету дорівнюють площі 150,3 квадратних кілометрів . З геоморфологічної точки зору, місто розташоване на Сомеш Луг з обох сторін річки, яка звужує в безпосередній близькості від міста і розширюється вгору і вниз за течією від нього; затоплений під час сильних дощів, луг має різні географічні конфігурації на краю міста (пісок, долини, мікропониженнях).

Клімат Клімат континентальний, що характеризується жарким літом і холодними зимами. Оскільки місто розташоване на півночі країни, взимку тут набагато холодніше, ніж в середньому по країні. Абсолютний максимум (+ 39,4 ° C) був зафіксований 16 серпня 1952 року, абсолютний мінімум (-30.4 ° ​​С) — 24 грудня 1961 року. Оскільки місто є на самій півночі країни, зима набагато холодніше, ніж в середньому по країні, з середньою температурою −17 ° C (1 ° F), більш низькою, ніж значень, записаних в інших містах в західній Румунії, як наприклад Орадя (- 15 ° С (5 ° F)) . Середньорічна температура в місті становить 9,7 ° C, або з розбивкою по сезонах: весна +10,2 ° C , літо +19,6 ° C , осінь 10,8 ° C і зима 1,7 ° C . Вологість повітря досить висока. Переважно струми вітра дують з північного заходу, в результаті чого навесні і влітку опади. Клімат в цій області є з невеликими відмінностями між максимумами і мінімумами, і є достатня кількість опадів цілий рік. Класифікація кліматів Кеппена визначає для цього клімату підтип — " Cfb "(океанічний клімат).

Історія

Археологічні розкопки свідчать, що перші людські поселення в даних місцях існували в епоху кам'яної і бронзової доби. Також тут існували поселення даків .

Згідно з хроніками Gesta Hungarorum, на місці сучасного Сату-Маре в X столітті існувала укріплена фортеця Каструм Затмар . З XIII століття Сату-Маре був вільним королівським містом. За часів правління родини Баторі русло річки Сомеш було змінено в цілях захисту південного флангу фортеці, в результаті чого Сату-Маре стає островом, сполученим з головною дорогою трьома мостами через річку. В 1562 році фортеця піддавалася облозі військ Османської імперії, а потім Габсбурзької монархії, в результаті чого була зруйнована. Пізніше під командуванням австрійського генерала Лазара Швенді за планами італійського архітектора Оттавіо Балдігара було проведено відновлення фортеці, в результаті чого вона набула п'ятикутної форми з п'ятьма вежами. В середні віки Сату-Маре та Минтая були двома різними містами, розділеними річкою Сомеш, згодом в період між 1712 і 1715 роками відбулося їх об'єднання. Починаючи з XIII століття, Сату-Маре стає важливим ремісничим центром. З другої половини XIX століття в місті йде будівництво промислових підприємств. Завдяки своєму вигідному розташуванню на перетині важливих торговельних шляхів, місто стає важливим транспортним і залізничним вузлом. В 1871 році була прокладена залізнична лінія, яка пов'язала Сату-Маре та Карей, в 1872 — Мармарош-Сигіт, в 1894 — Бая-Маре.

Після розпаду Австро-Угорщини 15 квітня 1919 місто було захоплене румунськими військами. Згідно Тріанонського договору, підписаного в 1920 році, Трансильванія (включаючи Сату-Маре) відійшла до Румунії. За результатами Другого Віденського арбітражу, Трансильванія (у тому числі Сату-Маре) знову стала частиною угорської території. В 1944 році місто було зайняте військами Радянської армії, що наступала. Після 1945 року місто знов увійшло до складу Румунії.

Адміністративний поділ Головою міста є примар, що обирається на 4 роки. З 2012 року примарем Сату-Маре є Дорел Койка, обраний на місцевих виборах. Законодавчу владу здійснює місцева рада, що складається з 23 депутатів. В адміністративному відношенні місто розділене на 12 районів, один з яких, Сетмерел, є селом, підпорядкованої місту. Місто також є центром жудеця Сату-Маре, тут розташована префектура і рада жудеця. Як і інші Ради, окружний рада обирається на 4 роки. Префект жудеця призначається урядом .

Економіка Сату-Маре є важливим транспортним вузлом. У місті розвинуте виробництво гірничого та транспортного устаткування, газових плит, текстильна, шкіряна, меблева промисловість.

Населення Історична чисельність населення міста Рік Населення Румуни Угорці 1880 20,531 7.9 % 83.1 % 1890 21,874 8.1 % 89.9 % 1900 28,339 7.8 % 89.01 % 1910 36,460 6.3 % 91.4 % 1920 38,807 15.2 % 63.6 % 1930 53,010 28.9 % 57.1 % 1941 53,406 6.6 % 90.2 % 1956 53,672 36.5 % 58.2 % 1966 69,769 44.2 % 54.9 % 1977 103,544 51.04 % 47.2 % 1992 131,987 55.8 % 43.2 % 2002 115,142 57.9 % 39.3 % 2011 102,441 54,2 % 34,6 % 2021 91,520 52,4 % 30,8 %Джерело:

За даними перепису населення 2021 року у місті проживали 91 520 осіб. Національний склад населення міста: Національність Кількість осіб Відсоток румуни 47 995 52,4 % угорці 28 152 30,8 % німці 820 0,9 % роми 370 0,4 % українці 94 0,1 % євреї 57 <0,1 % італійці 11 <0,1 % словаки 10 <0,1 % турки 5 <0,1 % росіяни-липовани 4 <0,1 % серби 4 <0,1 % інші народи 46 <0,1 % Також у місті проживають болгари, хорвати, греки, поляки, русини та вірмени, але точна кількість цих народів у результатах перепису не вказується.

Рідною мовою назвали: Мова Кількість осіб Відсоток румунська 47 381 51,8 % угорська 29 390 32,1 % ромська 359 0,4 % німецька 177 0,2 % українська 66 <0,1 % італійська 14 <0,1 % турецька 5 <0,1 % сербська 5 <0,1 % словацька 5 <0,1 % російська 3 <0,1 % інша мова 42 <0,1 % Також рідною мовою називали хорватську, польську та їдиш, але точні значення для кожної з них у результатах перепису не вказуються.

Склад населення міста за віросповіданням: Релігія Кількість осіб Відсоток православні 38 346 41,9 % римо-католики 14 621 16,0 % реформати 14 588 15,9 % греко-католики 5046 5,5 % п'ятдесятники 1224 1,3 % свідки Єгови 629 0,7 % баптисти 488 0,5 % не релігійні 390 0,4 % атеїсти 303 0,3 % інша релігія 210 0,2 % адвентисти 187 0,2 % євангелісти 89 <0,1 % унітарії 76 <0,1 % агностики 72 <0,1 % іудеї 68 <0,1 % лютерани 43 <0,1 % мусульмани 30 <0,1 % євангелісти аугсбурзького сповідання 21 <0,1 % православні (сербська церква) 20 <0,1 % старообрядці 19 <0,1 % євангельські християни 15 <0,1 %

Постаті Уродженці Михайло фон Висаник — австрійський психіатр українського походження. Густав Ціріц — начальник штабу Української Галицької Армії.

Українська громада У 19 столітті в повіті Сату-Маре жили українці греко-католики; ще в 1930-их роках було 10 греко-католицьких парохій з церковно-слов'янською богослужбовою мовою (тепер зрумунізовані або зугорщені). В самому місті чисельність українців становила по роках : 1880 — 120 1890 — 46 1900 — 45 1910 — 33 1930 — 488 1941 — 52 1956 — 149 1966 — 149 1977 — 178 1992 — 312 2002 — 271 2011 — 164 2021 — 94

Господарство Транспортний вузол, залізнична станція. Виробництво гірського і транспортного устаткування, газових плит; текстильна, шкіряна, меблева промисловість.

Міста-побратими Сату-Маре є містом-побратимом таких міст: : Зютфен (1970); : Вольфенбюттель (1974); : Ньїредьгаза (2000); : Ужгород (2006); : Швац (2007); : Ряшів (2007); : Берегове (2007).

Галерея

Література

Примітки