Льві́вське бра́тство, Успенське ставропігійне братство у Львові, Львівська ставропігія — братство, національно-релігійна громадська організація православних українських, грецьких міщан ЛьвоваІсаєвич Я. Львівське братство, Свято-Успенське ставропігійське братство у Львові, Львівська ставропігія // . Найстаріше і одне з найвизначніших українських церковних братств 15 — 18 століть.
Почало діяльність близько 1439 рокуБендза М. З історії православної культури Сяноцької землі // Український історичний журнал. — 2009. — Вересень — жовтень. — С. 178. — ISSN 0130-5247., початки його значного розвитку припали на 1580-ті роки. Діяло до 1788 р. Ініціаторами заснування Львівського братства були середньозаможні купці та ремісники Юрій та Іван Рогатинці, Іван та Дмитро Красовські, Л. Малецький та інші.
Коротка історія
Успенське церковне братство Братство при Успенській церкві постало в XV століттіКрип'якевич І. П. Історичні проходи по Львові… — С. 48.. Згадуване вже в історичних джерелах під 1463 роком. Від 1530-х років розвивало більшу діяльністьКрип'якевич І. П. Історичні проходи по Львові… — С. 48.
Ставропігійне братство Затверджений у січні 1586 р. антіохійським патріархом Йоакимом V Дау статут Львівського братства встановлював за братством право зверхності над іншими братствами та контроль за духовенством, у тому числі єпископами. Незабаром братство домоглося права ставропігії — непідлеглості місцевим православним єпископам. Згодом його статут став зразком для ряду православних братств Західної та Правобережної України. Активну участь у громадському житті братства брали: Стефан Зизаній, Лаврентій Зизаній, Кирило Ставровецький, Іов Борецький, Памво Беринда та інші українські діячі культури та освіти. Боротьбу братства проти національно-релігійних утисків підтримували деякі православні магнати (Костянтин-Василь Острозький та інші).
Боротьба братства із засиллям духовенства у громадському і культурному житті була одним з проявів реформації в Україні. Львівське братство протягом тривалого часу очолювало боротьбу українського населення Галичини проти насильного запровадження Берестейської церковної унії 1596 року, виступало проти соціально-політичного гноблення та національно-релігійних утисків з боку польсько-шляхетської влади.
Константинопольський патріарх Єремія II Транос, перебуваючи на українських землях, у грудні 1586 року надав право ставропігії Львівському Успенському братствуБабій П., Ханас В. Єремія II Транос // .
1539 року заходами братства відновлено Львівську єпархію. Добивалося релігійної та професійної рівноправности з католиками й міщанами польського походження.
Мали конфлікти з львівським єпископом Гедеоном Балабаном, його небожем Ісаєю. 21 січня 1602 року було укладено угоду з Г. Балабаном, за якою братство мало сприйняти можливість спадкоємності на посаді львівського єпископа.Chodynicki K. Bałaban Gedeon (Hryhory) († ok. 1618) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane : Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935. — Т. 1, zeszyt 1. — S. 250; Reprint. Kraków : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989. — ISBN 8304034840.
Мало тісні політичні і культурні зв'язки з Молдавією, Московією, південними слов'янами, Грецією, підтримувало визвольну війну українського народу 1648–1654 років. Братство намагалося створити у Львові міське самоврядування, незалежне від влади шляхетської Польщі. Братству належала львівська братська друкарня, його коштом утримувалася Львівська братська школа.
До Львівського Успенського Братства могли належати люди різних станів, а також православні особи з інших міст і країн. З членських внесків, прибутків з продажу книг, дарів і дотацій воно утримувало церкву Успіння і монастир святого Онуфрія, що були його власністю, вело друкарню і школу. Братство організувало у Львові шпиталь — притулок для непрацездатних, подавало матеріальну допомогу своїм незаможним членам. З середини 17 ст. керівництво братства захопили багаті купці. Систематичні грубі насильства з боку польсько-шляхетської влади, а також розорення братства 1704 року шведськими загарбниками привели до занепаду і зменшення його ролі у суспільно-політичному, громадському і культурному житті України-Русі.
Значну увагу воно приділяло розвитку українського образотворчого мистецтва.
1708 року під тиском львівського католицького архиєпископа Константи Юзефа Зелінського, братство змушене було прийняти унію. Натомість одержало від папи Климента XI ґарантію своїх прав як ставропігії, і обмежило свою діяльність церковними справами. Попри прийняття унії, переважна більшість його членів продовжувала виступати проти експансії католицизму, за збереження і зміцнення політичних, економічних, культурних та релігійних зв'язків західноукраїнських земель з Московією.
Польський політик-консерватор, історик, дослідник культури, Владислав Лозінський в своїй праці «Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku» (1890) вказував, що документацію (списки, протоколи) вони вели польською мовою.Łoziński W. Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku . — Lwów : Gubrynowicz i Schmidt, 1890. — S. 225.
Після прилучення Галичини до Австрії, 1788 року австрійський уряд спочатку ліквідував братство, але ще цього ж року відновив, уже з іншим статутом, і під назвою Ставропігійський Інститут воно проіснувало до 1939 року, перебуваючи здебільшого під проводом і впливом діячів москвофільського напряму.
Відомі старійшини братства Юрій Рогатинець у 1586—1608 роках Іван Рогатинець у 1586—1603 роках Іван Красовський у 1586—1611 роках Ієронім Сапричця у 1590—1599 роках Костянтин Мадзапета у 1633—1640 роках Павло Лаврисевич у 1645—1662 роках Степан Лаврисевич у 1665—1672 роках Стефан Лясковський у 1710-х роках Петро Семенович у 1710-х роках
Друкарня
Львівське Успенське Братство вело широку видавничу й освітню діяльність, що її головною основою була власна друкарня, на базі колективної друкарні Івана Федоровича, викупленої в 1586 — 89 роках із застави у Ізраїля Якубовича. Перші зі збережених видань братської друкарні опубліковано 1591 року: грамота патріарха Єремії від 1589 року, збірка віршів на пошану митрополита Михайло (Рагоза)|Михайла Рогози під назвою «Просфонема» та відома під назвою «Адельфотес» (братство) «Грамматика доброглаголиваго еллинословенскаго языка». Від 1591 до 1722 в братській друкарні надруковано 140 книг у 160 000 примірниках, зокрема, крім богослужбових книг, багато шкільних підручників і творів полемічної літератури. У першій половині 17 століття Львівське Успенське Братство видало по три видання «Октоїха» (1630, 1639, 1644), Апостола" (1634, 1637, 1648), «Анфологіона, або Трефолоя» (1632, 1638, 1643), два видання «Євангелія» (1636, 1644) та ін. З пізніших видань важливіші: «Ключъ разумЂнія» (1663 і 1665) і «Небо новое» (1665) І. Ґалятовського, «Іфіка Ієрополітика» (1760). Між керівниками друкарні були в 16 столітті чернець Мина, р. Никифор, у 18 столітті Михайло Сльозка, Андрій Скульський та ін. Книги львівської братської друкарні розходилися по всій Україні, як також у Білорусі, Волощині, Молдавії, Болгарії, Сербії. В Росії ввіз і продаж львівських книг був заборонений; Петро I дозволив окремою грамотою Львівському Успенському Братству продаж книг, але тільки в Східній Україні. Широку видавничу діяльність продовжувала братська друкарня також і протягом 18 століття, а особливо у 19 і 20 століттях до 1939 року як Друкарня Ставропігійського Інституту Словникова частина. — Т. 4. — С. 1417-1418..
Школа На кошти з продажу братство утримувало засновану 8 жовтня 1586 року «школу грецкую і рускую», що була першою братською школою на всій Україні. Ця школа діяла на підставі окремого, виробленого засновниками і першим ректором школи Арсенієм, єпископом елласонським, статуту, який є найдавнішою пам'яткою цього роду в українській педагогічній літературі. В школу приймали не тільки дітей міщан, але й нижчих верств населення. Навчання відбувалося тодішньою українською мовою. Предметами навчання були: слов'янська, грецька (до 1680-их років), латинська (з 1604) і польська (лише принагідно) мови, богослов'я, філософія, граматика, риторика, поетика, діалектика, математика, астрономія і музика. Підготовкою вчительських кадрів і видаванням шкільних підручників школа відіграла видатну роль у розвитку шкільництва й освіти не тільки в Україні, де за її зразком постало чимало братських шкіл, але також і в Білорусі, Росії, Волощині, Молдавії та ін. країнах. Між ректорами і викладачами були такі визначні діячі української культури, як Лаврентій і Степан Зизанії, Кирило Ставровецький, Йов Борецький, Олександер Мітура, Захарія Копистенський, Памва Беринда, Федір Сидорович, Микола Грек та ін. У 18 столітті школа почала занепадати. Педагогічну діяльність відновлено вже в рамках Ставропігійського Інституту, який, крім школи, утримував до 1939 року також окрему бурсу.
Будівельна діяльність При матеріальній допомозі господарів Молдавії, церковних братств Речі Посполитої, української шляхти, царів Московського царства Львівське братство збудувало визначну пам'ятку архітектури у Львові — Успенську церкву.
Протягом XVI—XVIII століть братство забудувало чотирикутник між теперішніми вулицями Руською, Федорова (колишня Бляхарська), Зацерковною (тепер сквер між костелом домініканців і будинком № 9 на вул. Федорова). Знаходились, зокрема, головний будинок братства, будинок друкарні, 2 школи, інші прибудови. Будівлі не збереглись, на їх місці зараз будинки з кінця ХІХ ст.
В головнім будинку відбувались зібрання, наради братства; в Томину (провідну, тобто першу після Великодня) неділю — вибори старшини.
Бібліотека Зародком бібліотеки Львівського братства можна вважати збірку з 55 богослужбових книг, що була при львівській Успенській церкві, і книжкове зібрання Онуфріївського монастиря. Заможні члени братства мали значні бібліотеки, які мали релігійний, філософський та науковий зміст. Серед усіх найвідомішими зібраннями володіли брати Юрій та Іван Рогатинці (80 книг), Лесько Малецький (23 книги), Роман Стрілецький (23 книги), Костянтин Мадзапета (212 книг), Іван Горбачевський (30 книг), Антон Левинський (117 книг). Значна частина була передана до бібліотеки братства.
За реєстром 1619 року у бібліотеці львівських братчиків налічувалося вже більше 250 видань та рукописів (близько 200 назв). В інвентарному описі бібліотеки Львівського братства 1688 року виділено в окремий відділ «греко-латинські книги», тобто праці грецьких авторів у перекладі латиною. Кількість творів українських письменників поступово зростала, зокрема надійшли «Ключ разуменія» (Київ, 1659), «Небо новое» (Львів: друк. М. Сльозки, 1665), «Месія правдивий» (Київ, 1669) Іоанікія Ґалятовського, «Огородок Марії Богородиці» (Київ, 1676) та «Вінець Христов» (Київ, 1688) Антонія Радивиловського і польськомовні твори українських авторів «Епанортозіс або Перспектива» Касіяна Саковича (Краків, 1642), «Літос» Петра Могили, що був надрукований під псевдонімом Євсевія Піміна (Київ, 1644). В реєстрах бібліотеки Львівського братства XVII ст. писали польською або українською мовами.
Відомо, що книгами з бібліотеки Львівського братства користувалися друкарі, коректори, автори передмов під час підготовки видань до друку, а також для наукової праці. У 1616 році Памво Беринда взяв у братстві 20 книжок «О воспитаніи чад» для продажу та латинський словник для роботи над «Лексиконом словенороським». З бібліотеки Львівського братства книги розповсюджувалися не лише в Галичині, Волині та в інших регіонах України, а й в Московії, Польщі, Молдавії, Волощині та в інших країнах.